На головну

Дві люстрації

Понеділок, 28 , 2005 року, № 37 (603)

ШАНТАЖЕМ проти шантажу – схоже, таку лінію поведінки обрав народний депутат України Володимир Сівкович у боротьбі проти створення та оприлюднення “чорних списків”.

“У разі продовження “полювання на відьом”, у суспільстві можуть бути опубліковані списки агентів КДБ, серед яких виявляться представники нової влади і в центрі, й на місцях. Або влада засудить нагнітання істерії у суспільстві, або до “чорних списків” потраплять нові чиновники та депутати”, – припускає нардеп. І може виглядати на те, що він знає, про що говорить. А відтак невдовзі Україна може отримати чергову порцію для обдумування позицій тих чи інших відомих людей, прізвища яких опиняться у списках сексотів радянської каральної машини.

Про необхідність цього кроку в Україні йдеться не вперше, а на початку 90-х на Львівщині нова обласна влада на чолі з В’ячеславом Чорноволом домагалася отримати повний доступ до цієї інформації і повних картотек та архіву КДБ. Скандали на ґрунті співпраці різних відомих людей із табору націонал-демократів спалахують регулярно. Скажімо, народному депутатові Яворівському навіть довелося двічі через суд спростовувати схожі поширювані вигадки про нього самого. Причому інтерес громадян проявляється по-різному – тому ж Яворівському доводилося подавати судові позови, а, скажімо, Євген Марчук, який керував органами держбезпеки, абсолютно не переймається цим і навіть мав велику підтримку в Західній Україні під час президентських виборів 1999 року.

Такий алогізм народного сприйняття можна пояснити радше не самим фактом співпраці з органам, а таємничістю, яка супроводжує весь цей процес. Сучасну “незлобливість” стосовно агентурної співпраці радянських часів можна пояснити також відсутністю виписаної законодавчої бази. Ну що, скажімо, буде колишньому сексоту? Та нічого, крім імовірного мовчазного осуду сусідів і співробітників. Та й то навряд. За злочини, вчинені в той час, жодного покарання не буде. Може йтися хіба що про попсоване реноме відомого політика, і то в разі, коли він претендуватиме на посади виборні – тобто такі, де передбачається народне волевиявлення, що може бути змінене під тиском оприлюдненої інформації (й у негатив, і в позитив). Що ж стосується посад виконавчої влади чи просто соціального становища, то наявність цього факту жодним чином не впливатиме на долю сексота КДБ чи навіть кадебешного генерала.

І мені здається, що в цьому – одна з головних відмінностей із ситуацією з “чорними списками”. Адже вони покликані розповісти правду про те, що творилося впродовж останніх років, і основне – щоб люди, які дотримувалися точки зору, буцім головне – не закон, а бажання прислужитися владі, знову не опинилися на керівних посадах. Ці списки покликані максимально унеможливити адмінресурс і поняття “я начальник – ти дурень”.

І ще одне. Щодо того, що влада має засудити складання списків. Заборона, на мій погляд, лише стимулюватиме появу нових кондуїтів, які переписуватимуть від руки і поширюватимуть між людьми. Навряд чи нова влада прагне в такий спосіб віддячитися громадянам України й так за довгий період, спершу в радянський час, а згодом і в незалежній Україні. Як мовиться – не за те ми боролися. Найкращий же спосіб покінчити зі спекуляціями на такі теми – це законодавчо врегулювати проблему. Скажімо, шляхом ухвалення або неухвалення закону про люстрацію. До речі, декілька законопроектів уже написано. Розуміння цього демонструє і сам Сівкович. Зокрема, в його повідомленні йдеться:

“Мої колеги, колишні співробітники спецслужб глибоко обурені наругою над Конституцією та правами людей. Ми переконані, що справи тих, хто порушив закон під час виборчої кампанії або робив протиправні дії, зловживаючи службовим становищем у час каденції Леоніда Кучми, повинні розглядати суди. Винуватих необхідно покарати, але лише законним шляхом і на підставі судових рішень, але переслідувати людей, вини яких не довів суд, – злочинно”.

Тому апелювати до влади, на мою думку, немає потреби, слід апелювати до громадськості та людей – як потерпілих. А що стосується агентури КДБ, яка може випливти на поверхню, то я особисто був би радий цьому. І щоб потім не було спекуляцій, пасувало б також законодавчо прописати процедуру розслідування злочинів, скоєних співробітниками спецслужб, і міри їх покарання. Або амністії. Як вирішить суспільство. Таких два кроки, можливо, згладили б ситуацію набагато краще, ніж просто заяви, які лише констатують проблему.
Сергій Смірнов

Наверх