На головну

Насильство: причини, жертви, як йому протистояти

Четвер, 22 , 2006 року, № 110 (917)

Насильство досі поширене у світі.

На всіх населених континентах гримлять війни, щороку більшає вбивств, зґвалтувань, збройних нападів. Так хочеться думати, що бодай домашнє вогнище, власна сім’я є надійним прихистком, де можна сховатися від стресів і навантажень неспокійного світу. Ми прагнемо захисту, підтримки та любові, проте для значної кількості людей це недосяжно, бо саме в родині для них міститься джерело загрози.

“Сімейні бійки стали в нас звичайною справою. Раніше так не було”, – каже матір родини. “Дітей, жінок б’ють, як заведено. Дітей часто лупцюють дуже сильно. Люди втомлюються за день, а на дітях виплескують свою злість”, – стверджують опитані щодо насильства в сім’ї.

Нині, коли громадяни повсюдно усвідомлюють власні права та свободи, домашнє насильство вийшло “на люди”. Раніше замуроване в стінах будинків, де про нього ніхто не знав, окрім безпосередніх учасників – насильників і жертв, – насильство над жінкою, втім, досі не усвідомлюють як особливу соціальну проблему. Його радше все ще сприймають як результат вияву “неконтрольованої чоловічої агресії”, часто трактуючи її як “сексуальну пристрасть”. До того ж, чоловіки-агресори не дозволяють жінці розповідати про свої страждання та приниження, чітко контролюють це. Підсвідомо вони бояться, що проти їхньої “сили” може знайтися інша, яка стане на захист жінки. Тому такі чоловіки “бити б’ють і плакати не дають”.

Так само поширеним є сексуальне насильство. Жертви часто відчувають власну провину в тому, що сталося, не наважуються звернутися до правоохоронних органів, відтак винуватці залишаються невідомими і не покараними, а зламаних доль більшає.

Що ж змушує людей, які ще вчора присягалися у вічній вірності та мали б стати найближчими й найріднішими, перетворюватися на катів?

Від часів Каїна й Авеля людство пережило не одне братовбивство, не одну смерть дитини від рук батька й матері, не одну смерть батьків від рук дітей. Корені сучасного насильства психологи вбачають у тому, що соціальне життя проходить в умовах жорстокої та насильницької регламентації. Прояви насильства спрямовані на демонстрацію власної сили, свого контролю над жертвою. Саме так кривдник намагається вирішити особисті проблеми, замінивши контроль над своїм внутрішнім світом і своєю життєвою позицією контролем над іншою людиною. Отож, агресію викликають почуття власної безпорадності, незахищеності та невпевненості в собі.

Є також соціокультурно зумовлена причина. Насильство в сім’ї до певної міри залишається поза сферою діяльності правоохоронних органів і поза сферою уваги суспільства через прагнення жінок зберегти родину, небажання “виносити сміття за поріг”, вдаватися до формальних вирішень сімейного конфлікту. У суспільстві насильство досі залишається внутрішньою справою родини, а український фольклор ще зберіг варварські приповідки: “Б’є – значить, любить”, “Жінка не бита – хата не метена”, “Боїться – значить, поважає” тощо.

Ось декілька історій із бази даних львівських служб довіри, супроводжуваних коментарем психолога.

*Жінка, мати трьох дітей, застала свекра в сексуальних стосунках зі своєю малолітньою донькою. У сльозах прибігла до чоловіка. Чоловік “відреагував”: побив дружину та суворо наказав мовчати, щоб люди не дізналися. Ситуація триває.

Ще зовсім недавно у суспільстві було не заведено обговорювати проблеми домашнього насильства. Нині, коли заборонена тема стала відкритою, її висвітлюють ЗМІ, впроваджують освітні програми з питань боротьби з насильством. Учені не лише визнали проблему використання власних дітей як сексуальних і фізичних об’єктів, а й почали інтенсивно вивчати її. Дослідження й експерименти свідчать: ця форма насильства існує давно й достатньо поширена серед людей різних національностей, фінансового стану, в сім’ях, які визнають певну віру, і ні.

*Дівчину з 15 років ґвалтував рідний батько. Матір на прохання дитини захистити карала її за те, що донька, мовляв, бреше, каже бозна-що про рідного тата, годувальника всієї сім’ї.

Під час розмов із психологом вона пояснювала, що розуміє: батько голова в сім’ї, він може вдарити її або дітей, у дитинстві її саму часто били батьки. Тепер доньці 20 років, вона двічі-тричі на рік проходить курс стаціонарного лікування в психіатричній клініці. Її сестра, також жертва насильства з боку батька, погано навчається, має низьку самооцінку, порушену нервову систему.

*Скориставшись тим, що на вулиці майже не було людей, п’ятеро чоловіків віком близько 30 років затягли в машину дівчину 17 років і вивезли за місто. Там вони жорстоко глумилися над нею, побили та зґвалтували. Тепер вона у вкрай тяжкому емоційному стані перебуває на четвертому місяці вагітності. Батьки нічого не знають.

Після такої травми шок неминучий. Жертви часто почуваються винуватими в тому, що сталося, шукають у собі щось таке, що могло спровокувати ґвалтівника. Це величезна помилка. Ще одна велика помилка – не розповісти батькам про те, що трапилося, тільки через страх. Вони обов’язково зрозуміють вас.

Якщо у ваші двері постукала біда, не здавайтеся, пам’ятайте, що ви в ній не самотні. Нині функціонує багато інституцій, які зможуть допомогти вам і словом, і ділом. Якщо опинилися за крок до прірви та потребуєте моральної підтримки, безкоштовної й анонімної допомоги різних спеціалістів, то завжди можете знайти їх за такими телефонами:

0-58 – міський телефон довіри у Львові, працює цілодобово. Набравши цей номер, ви зможете поділитися своїми проблемами в будь-якій галузі. Кваліфіковані спеціалісти нададуть інформацію про те, до кого краще звернутися по допомогу в кризовій ситуації.

296-29-62 – центр допомоги “Жінка для жінки”. Звертаються здебільшого дівчата і жінки, які потерпають від різних форм насильства: домашнього, сексуального, психологічного. Тут вам нададуть безкоштовну допомогу чи консультацію психолога, юриста, соціального працівника.

52-74-27 – центр “Підліток і сім’я”, працює щоденно від 15.00 до 18.00. Підлітки зможуть обговорити зі своїми ровесниками теми, які їх хвилюють. Уранці за цим номером можна застати дерматолога, психолога, сексолога чи гінеколога.

292-52-92 – у Львівській міській організації “Дорога” працюють психологи, консультанти та студенти-волонтери, ладні допомогти молоді (особливо з неблагополучних сімей) позбутися алко- та наркозалежності. Так само за адресою організації (вул. Кульпарківська, 160) проводять тренінги та зустрічі з психотерапевтом.

72-98-95 – Львівський обласний центр для молоді (вул. Чайковського, 17). За цим номером можна отримати безкоштовну консультацію психолога, юриста чи соціального працівника. Також тут допомагають неповнолітнім і молодим людям, які повернулися з місць позбавлення волі.

Кримінальний кодекс України стоїть на сторожі прав кожного з нас. Якщо вас скривдили, ви заслуговуєте на підтримку та допомогу, а злочинці – на осуд і покарання. Закон чітко визначає рамки правомірної поведінки та вказує відповідальність осіб, які свавільно вийшли за його межі в повсякденному житті. По захист ви можете звертатися за знайомим із дитинства номером 02 чи в районні відділення ЛМУ УМВС України у Львівській області.

Галицький район: 79005, Львів, вул. Л. Мартовича, 2; начальник: (0322) 72-91-12, черговий: 72-90-66, 78-22-03.

Залізничний район: 79015, Львів, вул. Городоцька, 126; начальник: (0322) 78-25-55, черговий: 35-43-05, 78-25-45.

Личаківський район: 79005, Львів, вул. Ю. Романчука, 18; начальник: (0322) 76-24-01; черговий: 76-24-00, 78-28-23.

Франківський район: 79044, Львів, вул. Чупринки, 65; начальник: (0322) 34-22-32; черговий: 39-09-51, 78-28-50.

Шевченківський район: 79007, Львів, вул. Ак. Р. Кучера, 5; начальник: (0322) 72-19-65; черговий: 72-85-44, 78-25-80.

Сихівський район: 79049, Львів, просп. Червоної Калини, 109; начальник: (032) 222-72-66; черговий: 222-99-73.

Якщо від домашнього насильства самому захиститися практично неможливо, то на нічних вулицях кожен – сам за себе. Ось декілька практичних порад, як не стати жертвою ґвалтівника чи злодія:

*попереджайте рідних про час свого повернення, якщо це можливо, домовтеся, щоб хтось зустрів вас;

*не створюйте провокаційної зовнішності, сховайте ланцюжки, великі сережки, прикраси;

*попросіть перехожих, щоб провели вас (бажано осіб похилого віку або військових);

*тримайтеся лівого боку вулиці;

*оминайте арки, підземні переходи, темні двори;

*якщо вас хтось переслідує – кричіть! Не бійтеся незручних ситуацій, коли, наприклад, упізнаєте в “переслідувачі” власного сусіда, краще перестрахуватися;

*стукайте у двері та вікна магазинів і квартир, розташованих на першому поверсі;

*можете застосувати до переслідувача психологічний підступ – спробувати розжалобити, прикинутися божевільним чи хворим (наприклад, на венеричне захворювання) тощо, фізичний захист (пісок в очі, удар у пах).

Пам’ятайте, що відчайдушна самооборона рятує жертву в чотирьох із п’яти випадків!

Наслідки насильства важко недооцінити. Жертви отримують важкі тілесні та психологічні травми, які в майбутньому можуть призвести до значно страшнішого – алкоголізму, наркоманії, втрати почуття власної гідності, а в окремих випадках і до самогубства.

Одна з найгірших рис насильства – його самовідтворюваність. Доведено, що воно має тенденцію до повторення: насильство породжує насильство. Воно може оселитися в одному поколінні, а потім переходити в наступні. Психологи називають це мікроциклом, який проходить певні стадії:

1 – накопичення напруження,

2 – гострого нападу,

3 – розкаяння,

4 – накопичення напруження, цикл закривається.

Вважають, що будь-яка ситуація насильства не є випадковою для жертв. Найчастіше вона підготовлена всією історією життя людини, яка тягнеться з дитино-батьківського етапу взаємин, коли формується основа майбутнього індивіда. Це дуже важко діагностувати, адже людям зазвичай здається, що вони мали нормальне, здорове дитинство. Спрацьовує так звана “несправжня пам’ять” – захисна реакція мозку, яка не дозволяє заново переживати болісні моменти. А діти тим часом виростають, не усвідомлюючи, що в них проблема. Хлопці, за батьковим прикладом, стають агресорами у власній сім’ї, а дівчата підсвідомо виходять за них заміж. Таким чином коло замикається, а практика насильства триває, але тепер вона стає вже жорсткішою та нелюдською.

Насильство можна сміливо називати не новою, проте глобальною проблемою людства на черговому етапі розвитку. Нашою спільною метою має стати припинення поширення міжперсональної, насамперед родинної, агресії, адже вона згубно впливає не лише на окремі особистості, а й на суспільство загалом, на рівень культури нації, на рівень культури в наших сім’ях. Адже, як не крути, а важливіша за все погода в домі. А все інше ми владнаємо, обов’язково владнаємо... за допомогою парасольки!
Валерія Никифорець

Наверх