На головну

“Львову стародавньому” у Львові бути!”

Четвер, 07 , 2006 року, № 162 (969)

30 вересня – 1 жовтня в рамках відзначення 750-річчя Львова в нашому місті вперше відбудеться фестиваль середньовічної культури “Львів стародавній”.

На середньовічні видовища і нині великий попит. Фото: Ольга Прімович-Грабар Ідеться про захід, який наразі видається найцікавішим серед усіх запропонованих до свята. Принаймні містить найбільше несподіванок і найбільше інтриги. Розмова про нього – з головним ініціатором та організатором дійства – клубом історичної реконструкції “Срібний вовк” в особі його керівника та зачинателя Іванни Євсєєвої.

– Іванно, коли я та мої однокурсники проходили курс історії зарубіжної літератури у Франковому ВНЗ, викладачка, представниця ще старої школи професури Галина Рубанова, розповідаючи про середньовіччя, наголошувала: “Хто сказав, що середньовіччя – це лише війни, вогнища та сльози? Ні, це яскраві барви, карнавали, це безпосередність і радість”. Чим потішить львів’ян “Львів стародавній”?

Іванна Євсєєва (фото: Артем Пастух)– Уже тим, що фестиваль в Львові відбудеться. Складалося так, що фестивалі середньовічної культури ми проводили деінде з огляду на наявність там старих замків (зокрема, в Луцьку декілька разів відбувався “Меч Луцького замку”), але не вдома. Тепер, як ніколи, є нагода повернутися в рідне місто й організовувати тут такі фестивалі щороку. Тим паче, що встигли зауважити: на такі видовища є великий попит. Цього року фестиваль відбудеться в Шевченківському гаю та запрезентує все, що могло існувати в середньовічному Львові, – від лицарського турніру до старовинних танців. Це також середньовічний ярмарок (усе, що можна було купити тоді, буде й тут – аж до ювелірних виробів, обладунків і зброї, які можна буде не тільки оглянути, а й придбати), ігри та нагода покуштувати страви, якими смакували в середньовіччі. Окремо хотілося б сказати про старовинні танці, які будуть широко представлені не лише на сцені, а й поза нею. Ми плануємо не тільки показові виступи колективів, а й майстер-класи для всіх охочих під орудою фахівців із відомої петербурзької школи старовинного танцю “Віланелла” – від найпростіших танців, які будь-хто може опанувати, до складніших. І, звісно, живе звучання старовинної музики, яку на наше запрошення виконуватимуть гурти і з України, і з Росії та Білорусі.

– Себто коли я як глядач захочу долучитися до пар, які танцюють, мене не виженуть?

– У жодному разі. Ми, навпаки, зацікавлені, аби до танців долучалося якомога більше охочих. А майстер-класи будуть для тих, хто захоче довідатися трохи більше про середньовічні танці. Повторити простенькі рухи спроможний кожен, але коли є бажання танцювати щось складніше, то потрібно таки вчитися. До речі, коли почала займатися середньовічними танцями, то думала, що в мене не звідти ростуть ноги і не танцюватиму ніколи. Адже з огляду на багато чинників, зокрема види навантаження, середньовічні танці дуже відрізняються від сучасних. Раптом можна виявити, що маєш м’язи, про які й не підозрював. Але цього не треба боятися. Не святі горшки ліплять...

– Звідки їдуть до Львова учасники “середньовічного” дійства та скільки їх буде?

– Наразі маємо заявки від охочих узяти участь у “Львові середньовічному” з п’яти країн: України, Росії, Білорусі, Польщі й Угорщини. Очікуємо від ста до двохсот учасників. Їх могло б бути й більше, але для наших фестивалів характерні доволі суворі вимоги, які щороку зростають.

– Отже, яким має бути той, хто отримує право взяти участь у фестивалі?

– Вимоги поділено на дві частини, залежно від того, про кого йдеться, – хлопця чи дівчину. Дівчина повинна надіслати разом із заявкою фото свого костюма, ми дивимося, підходить нам це чи ні. Залежно від історичного часу, регіону, соціального статусу це має бути доволі грамотний комплект. Інакше шлях до нас закритий. Також дівчина вказує, що робитиме на фестивалі: виконуватиме старовинні танці, братиме участь у конкурсі старовинних костюмів чи ще щось. Для хлопців усе значно складніше: вони надсилають не тільки описи костюма, а й фото й опис обладунку. Але коли для дівчат таким інтернетним відбором усе й завершується, то для хлопців тільки починається. Щоб узяти участь у турнірі, їм потрібно ще пройти відповідну комісію, яка оцінює, чи є обладунок історичним і водночас таким, що справді захищає. Якщо в обладунку допущено серйозні помилки (скажімо, немає захисту шиї чи належного захисту руки), то людини не допускають до турніру. В інтересах її власної безпеки. І винятків у цьому не роблять ні для кого.

– “Відсіюєте” багатьох охочих узяти участь?

– 70-80 відсотків – через інтернет. І ще десять – уже на місці. Річ у тому, що в Україні таких акцій, як ми, більше ніхто не робить. Тож і вимоги ставимо навіть вищі за ті, які є на деяких фестивалях у Росії та Білорусі. Для себе ми вже давно зрозуміли: потрібна не кількість, а якість. Відповідно, це стало причиною, що нас не тільки знають, а й цінують навіть за кордоном.

– Лицарські бої та масові бойовиська, передбачені фестивальною програмою, – це театралізоване дійство чи учасники битимуться насправді?

– Усе, що відбуватиметься на фестивалі, буде насправді. Правила доволі жорсткі, але обладунки справжні, зброя справжня (хоча й затуплена, тож сподіваємося, що дуже серйозних травм не буде). Синців, подряпин, неглибоких розсічень, напевно, не уникнути, але це легкі травми, про які не варто й говорити. Схоже травмуватися можна й під час походу в Карпати, хоча адреналіну під час боїв виділяється значно більше. Щоправда, якщо вже зовсім чесно, то цьогоріч бойові дії частково відбуватимуться за сценарієм, оскільки нецікаво дивитися, як іде стінка на стінку. З історії, великі масові бойові дії – це маневри, тактика, тому щось наближене хочемо показати й на фестивалі. До речі, цього року фестиваль передовсім буде орієнтований на кінець XIV – початок XVI століття. Саме ХV століття – це розквіт, це найгарніші костюми того періоду, найгарніші обладунки, бо коли з’явилася вогнепальна зброя, то лицарство як таке зникло.

– А буде представлено місцеві львівські костюми того періоду?

– Це цікавить багатьох. Оскільки реконструюю старовинний одяг, можу цілком точно сказати, що Львів того часу – це європейське місто, куди мода доходила з незначною затримкою: п’ять-десять років, а то й менше. Між середньовічними львів’янами та Європою тоді не було особливої різниці в одязі, хоча в нас було більше виражено суміш Сходу та Заходу, ніж деінде. Задля справедливості мушу наголосити, що є дуже мало доступної інформації про той період. Якщо хтось хоче, скажімо, реконструювати одяг мешканців Західної Європи, то має море інформації не лише про країни, а й про окремі міста, чого аж ніяк не можна сказати про Львів, який у цьому ракурсі не фігурує в інтернеті, а в музеях зазвичай презентують ХVIII-ХІХ століття. Усе інше припадає порохом у запасниках, доступ до яких часто отримати нереально. Тепер я впритул узялася за дослідження того, як вбиралися середньовічні львів’яни, через півроку, вочевидь, буду готова до написання докладної роботи про середньовічний львівський костюм. У нашому клубі представлено середньовічні німецькі, італійські, англійські костюми. Вважаємо, все, що там можна було зробити, ми зробили. А відтак це вже нецікаво. Львів нас тепер цікавить понад усе.

– Скільки костюмів спроможний презентувати нині саме “Срібний вовк”?

– Якщо зважати на те, що “Срібний вовк” налічує близько 30 осіб не лише у Львові (маємо філії в Луцьку, Хмельницькому, Тернополі, Києві), та й клуб останнім часом швидко зростає, то таких костюмів маємо чимало. Мені важко сказати, скільки, адже не все просто. Скажімо, до нас не може прийти хлопець і сказати, мовляв, хоче бути лицарем, – він має пройти всі щаблі соціального статусу від нижчого до вищого. Що це означає? Мусить почати зі звичайного піхотинця з мінімальними комплектами одягу й обладунків. І далі дуже повільно починається його сходження нагору. Для цього потрібно серйозно нарощувати свою матеріальну базу (набувати не лише відповідний одяг та амуніцію, а й побутові предмети: історично достовірний посуд, шатро тощо). Але й це ще не все – підняття ієрархічною драбиною передбачає ще й проходження атестації на клубному зборі, де беруть до уваги передовсім історичну достовірність. Скажімо, немислимо, щоб піхотинець мав лицарський пояс.

– А коли все ж дуже хочеться?

– Якщо дуже хочеться, то представ на комісію шовкове шатро, відповідно вбраний та озброєний загін із десяти людей, історично достовірні скрині, ліжка тощо. Щоби стати лицарем, потрібно працювати не один рік.

– Скільки коштує стати лицарем? Скільки потрібно вкласти в це?

– За “бідненький” лицарський обладунок доведеться віддати від тисячі доларів. А ще ж потрібно мати один простий комплект одягу, один парадний, один на холодну погоду, три пояси та багато іншого. Тобто це хобі доволі дороге.

– Багато людей, вочевидь, вас не зрозуміють. Мовляв, для чого вкладати гроші невідомо в що – таку собі бутафорію, яка не має жодного стосунку до сьогодення?

– Нещодавно ми були в Санкт-Петербурзі. Один із журналістів намагався довести, що ми толкієністи й узагалі в нас у голові щось не те. Але я хочу роз’яснити. Захоплення на кшталт нашого поділяється на три частини: реконструкцію матеріальної культури, реконструкцію духовної культури (танців, музики тощо) та реконструкцію духу. Ми виконуємо тільки перші дві, себто підходимо до всього як історики. Таке хобі насправді нічим не відрізняється від мандрів Карпатами чи катання на лижах, просто витрати на нього значно більші.

– Іванно, особисто для вас “Срібний вовк” – хобі чи ви з цього живете?

– Я живу з майстерні з виготовлення старовинного одягу, а клуб існує окремо. Його ядром є компанія ще студентських друзів, які, сподіваюся, залишаться моїми однодумцями й надалі, незалежно від долі клубу. Взагалі в Україні багато клубів, але історичною реконструкцію здійснюють одиниці. Колись кияни зверхньо демонстрували, що ми – провінція. А за понад п’ять років свого існування ми змогли довести всім, що є найкращими: наш клуб має найбільше філій в Україні, єдиний організовує такі фестивалі. Понад те, ми єдині в Україні проводимо фестивалі старовинного танцю, на які на майстер-класи до викладачів, котрих запрошуємо, приїжджають люди навіть з Росії та Білорусі.

– Скільки коштуватиме цьогорічний “Львів стародавній”?

– Фестиваль обійдеться в десятки тисяч доларів. Звісно, таких коштів не маємо, навіть якщо кожен із нас залізе у власну кишеню. Деякі речі обіцяла оплатити міськрада, як-от оренду місця проведення, звук, біотуалети тощо. Але головне – ми знайшли людей, яким не байдуже, бути чи не бути “Львову стародавньому” відтепер постійно у Львові. Те, як нас, зокрема, підтримує молочна компанія “Галичина”, вселяє надію: фестивалю стародавньої культури у Львові бути.
Розмовляла Ярина Коваль

Как открыть страхового брокера подробности здесь. . Ингосстрах ипотека смотрите на gosavtopolis.ru.

Наверх