На головну

Ріо Кундер. Panicoffski. Київ. “Зелений пес”.

Середа, 08 Листопада, 2006 року, № 33 (33)

“Розповім усю правду, – звертається до читача під псевдонімом Ріо Кундер (натяк на відомого нобеліата? Звичайний збіг?) знаний поет-вісімдесятник Семен Либонь. – Народився я, Освальдо Панікоффскі, в Україні.

Це там, на Сході... Як каже моя дівчина Беґонія (або просто Беґі – є там у її Еспанії такі екзотичні імена – люблю...): “Esta mas alla de Alemania” (тобто це десь там за Німеччиною). І справді, це таки там. Й ім’я моє типово українське: спитайте в будь-якого українця. Ну, принаймні прізвище. А от ім’я – теж таки дуже популярне. У моїй країні чи не половину хлопців звати Фідель або Че, бо ґенерація моїх батьків дуже любила кубинську революцію та її вождів, не кажучи вже про своїх власних: Леніна там, Пушкіна, Сталіна, Лермонтова і Троцького. Правда, для мене батькам трапився вождь менш відомий – тодішній комуністичний президент Куби Освальдо Дортікос, і в школі діти навіть наважилися дати мені прізвисько “Асфальто Тротуаро” (з Брежнєвим би так не ризикували), зате тепер знайомі англійці (багато хто з них ходить до мене раз на тиждень на уроки сальси) кажуть просто: Освальд (начулися свого часу про Лі Гарві Освальда, що застрелив – а може, то був і не він? – президента Кеннеді). Я сальсу танцюю дуже добре, якщо хтось теж хоче ходити на уроки, то ось, прошу дуже, всі дані на моєму інтернет-сайті: www. osvaldo. panicoffski.com. Добре, відкрию вже вам таємницю: байка про Аргентину на початку – це саме для викладання сальси (ви ж все одно це прочитаєте на сайті). Але скажіть-но мені: ну хто схоче навчитися латинського танцю в українця? По-перше, де це? А по-друге, де б це не було, це не є ні “сексі”, ні “кул”, як завжди втирає мені Беґі. Я й сам це знаю – для просунутого англійця сексі-країни – це Еспанія, Італія, Бразилія, ну, ще Хорватія в крайньому разі...”

Герой цієї “абсолютно соковитої і трохи щемкої”, за Юрієм Андруховичем, книги має велике серце й любить веселе нічне життя, він – українець, який навчає англійців сальси. Чи можна вигадати більш безглузде заняття? Важко. Але в його житті багато безглуздості, і йому це, здається, навіть у кайф. Принаймні час від часу.

Семена Либоня завжди тягнуло на подорожі в екзотичні країни. Ще в легендарній збірці “Пропала грамота” він писав:

Півень співа, водограй гра,

Бувай, прощавай, дорога пора.

Ур-ра!!! Why?

Відбуваю в Уругвай.

Уругвай – це теж “десь там за Німеччиною”, хоча і невідомо, чи достатньо “кул” для справжнього просунутого англійця. У кожному разі, крім Уругваю, подорожей у цій книзі про життя танцюриста і журналіста не бракує. А завершується вся ця вибухонебезпечна історія, звичайно ж, карнавалом.
Наталка Сняданко

Наверх