На головну

Руська

П`ятниця, 15 Грудня, 2006 року, № 60 (60)

Від південно-східного кута Ринкової площі відходить вулиця Руська (забудова: ренесанс, бароко, класицизм, сецесія).

фото: Артем Пастух

Тут від найдавніших часів мешкали українці. З 1414 року вулиця мала назву Соляників, бо українці займалися промислом солі: чумацькі валки вирушали звідси на південь до дрогобицьких і долинських солеварень.

Поступово, після того, як сусідні вулиці середмістя заселяли представники інших національностей, вулицю Соляників почали називати Руською. Вперше цю назву зафіксовано 1472 року.

Тодішня вулиця охоплювала не лише ту вулицю Руську, яку ми знаємо нині, а й увесь простір між нинішніми Староєврейською, Підвальною та Ставропігійською. Тоді не було чіткої структури планування вулиць, ділянки забудовували стихійно, хоча деяких правил дотримувалися дуже скрупульозно. Зокрема, існувало правило так званої апопсії, згідно з яким кожен мешканець Львова міг заборонити будівництво на сусідній ділянці, якщо йому, наприклад, закривали вид на природу чи архітектуру. Зберігся документ про суперечку міщан Михайла Алвізія та Марка Ланґіша: останній домагався в суді, щоб “пан Алвізій заклав вікно в своєму кутовому будинку, бо воно “дивиться” на його ділянку”.

І цілковито феноменальний випадок зафіксовано в документах початку XVI століття. Дім українця Павла Русина був настільки стиснутий сусідніми будівлями, що господар навіть не мав куди пробити вікно. Успенське братство змилувалося над нещасним і дозволило йому пробити вікно в стіні, яка виходила на подвір’я Волоської церкви. Але за єдиної умови: Павло Русин мав право користуватися вікном тільки за свого життя, після його смерті вікно мусили замурувати.

У будинку №1 за польських часів була кондитерська Авдиковича, ювелірний магазин Зінґера і ремонт парасоль, тепер тут книжковий магазин. В одній із найстаріших львівських будівель – кам’яниці Войнарівських (№2) на розі зі Сербською в другій половині XVII століття мешкав відомий друкар і видавець, білорус за походженням Михайло Сльозка. За Польщі до 1939 року тут був магазин одягу Пільпель і годинникарська майстерня Амстера, в радянські часи й у перші роки незалежності це був просто житловий будинок. Через його аварійний стан мешканців відселили. Банк “Львів” 1998 року відреставрував кам’яницю та перебрався до неї. Це класичний приклад того, як потужні фінансові структури, не надто псуючи історичну спадщину міста, підлаштовують архітектурні пам’ятки під свої потреби, таким чином рятуючи їх від знищення.

У будинку №3 за польських часів була видавнича спілка “Друкар”, видавництво “Рідна Школа”, редакція газети “Руський Голос”, книгарня Ставропігійського Інституту та годинникарська майстерня Шпона. В 1950-х тут облаштували швейну артіль ім. 25 років Жовтня, а згодом перукарню. А наприкінці 1990-х років у цьому будинку з’явилися “Ваша аптека”, парфумерний магазин “Росинка” та церковний магазин “Благовість”. На стіні Успенської церкви з боку вулиці Руської 1999 року встановили меморіальну дошку на честь митрополита Київського і Галицького XVII століття Петра Могили.

Споруджений у XVI столітті будинок №4 1610 року перейшов у власність вірменської родини Вартановичів. Із цим пов’язані написи грабаром (старовірменською мовою) над вікнами. Вартановичі тривалий час провадили у Львові торгівлю вином, про що у дворі кам’яниці над замурованою аркою свідчить кам’яна голова лева з гроном винограду в зубах. Наприкінці 1990-х тут влаштували мистецьку галерею “Ґердан”, а на подвір’ї будинку – оригінальну кнайпу в староавстрійському дусі “Синя пляшка”. За польських часів тут був ресторан Бляуштайна.

У будинку №8, де за Польщі містилася Малярська спілка, нині магазин жіночої білизни “Соломія” та “Корчма на Руській.” У будівлі №10 за польських часів був ресторан Ліппеля, нині – житловий будинок. Під №14 колись був магазин горілок і лікерів Райзлі Коркеса і молочарня Юнґмана, тепер тут м’ясний магазин “Родинна ковбаска”.

Під №16 до 1939 року містився ресторан Аґіда, нині – магазин господарських товарів “Сантехніка” і віднедавна ресторан “Афродіта”. У будинку №18 до 1939 року була українська видавнича спілка “Червона калина”, редакції українських газет “Новий час”, “Літературно-науковий вісник”, “Нова хата”, “Неділя”, видавнича спілка “Українське народне мистецтво”, видавництво Боднаровича, тут також містилися магазин галантереї Купфершмідта й ательє дамських капелюхів Філера. Зараз тут центральний диспетчерський пункт трамвайних маршрутів і магазин “Юний технік”.

На фасаді будинку колишнього товариства “Дністер” (№20) розміщено три меморіальні дошки: на честь першого виступу тут 1909 року видатного українського актора та режисера Леся Курбаса, на честь засновника товариств “Сокіл – Батько” і “Дністер” Василя Нагірного та відтворена 1997 року за зразком 1934-го меморіальна дошка на честь українського гімнастичного товариства “Сокіл – Батько”. У 1920-30-х роках у теперішніх приміщеннях поліклініки з боку вулиці Підвальної були помешкання визначних львів’ян-українців: голови Державного Секретаріату (уряду) ЗУНР Костя Левицького, відомого на всю Галичину стоматолога Івана Бережницького та політика і громадського діяча Осипа Назарука. До 1939 року в цій будівлі також містилася невеличка крамниця, де продавали вироби української кондитерської фабрики “Фортуна Нова”. У 1950-х у цьому будинку був гуртожиток №1 Обласної радянської партійної школи при обкомі КПУ та їдальня, а також спортзал Львівської обласної ради, нині тут відділення Ощадбанку, Комунальна 1-ша міська поліклініка, Обласна наукова медична бібліотека, Обласний центр медико-соціальної експертизи й аптека.

2006 року вулиця Руська зазнала значної реконструкції: було розведено дві трамвайні колії в напрямку від площі Ринок, їх “посадили” на бетон. Окрім того, значно розширено хідник біля входу до Успенської церкви.
Ілько Лемко

страхование домов в Ингосстрах - калькулятор онлайн. . Онлайн осаго калькулятор. . Страховка для путешествий за границу онлайн Ингосстрах по материалам сайта.

Наверх