На головну

“Не давайте мені милостиню – купіть журнал”

Четвер, 22 , 2008 року, № 71 (379)

Саме під таким девізом у Львові впроваджують новий проект для бездомних і соціально незахищених верств населення із заснуванням у нашому місті перших вуличних видань.

Фото: Лідія Йонка

Проект покликаний надати безпритульним змогу самим заробляти собі на прожиття, а також донести свою думку до соціуму. Для світу такий досвід не є новинкою: міжнародна мережа вуличних видань об’єднує понад 400 газет і журналів у 37 країнах на шести континентах. Журнал “Просто неба” можна вже сьогодні побачити в руках безпритульних у різних куточках Львова. Вони пропонуватимуть перехожим не лише купити часопис про той бік життя, якого ми сахаємось, а й дати їм змогу, не принижуючись у проханнях милостині, виявити нашу причетність до їхньої долі.

“Ми не ставимо за мету змінити світ, а хочемо запропонувати всім почати зміни із себе. Побачити в кожному жебракові перш за все людину, яка волею випадку опинилася в такому становищі. Адже, за даними результатів вуличної соціальної роботи, майже половина бездомних (49%) втратила дах над головою через сімейні негаразди та махінації, зокрема з боку родичів”, – говорять організатори проекту.

“Просто неба” – видання, яке висвітлюватиме не тільки проблеми бездомності, а й соціально-культурні питання міста. А також популяризуватиме ідею суспільної солідарності та взаємодопомоги.

Дописувачами журналу є й відомі люди, серед яких львівські журналісти, письменники, митці та громадські діячі, які безкоштовно надали свої матеріали для опублікування, і всі охочі, кому не байдужа доля цих людей. Ідея першого вуличного видання в тому, що бездомна людина купує у видавців журнал за половину вартості (1,50 грн.) і продає його на вулиці (за 3 грн.), залишаючи зароблене собі. Суспільство в такий спосіб має нагоду допомогти безпритульним, купуючи в них часопис. Як влучно зауважив Олесь Дзиндра, наш статус такий само тимчасовий, як листя на деревах: “І тепер я прошу в них індульгенції, бо ще декілька років тому вони мали змогу ночувати на території теперішнього Музею ідей. Сьогодні сподіваюся, що вони знайдуть тут ідеї, які змінять їхнє життя. Цим журналом ми дамо відкоша ламінованим “Лізам”, і це буде нашою революцією”.

Зрештою, купівля журналу з рук безпритульного – це і свідома революція кожного з нас. Це наша згода сказати, що нам не байдуже життя за соціальним маргінесом, і нас не заспокоять запевнення влади про привілеї для бездомних. Дарма, що притулок для них і досі залишається тільки обіцянкою.

Лідія Йонка

Наверх