На головну

Країна чадецьких ґуралів

Четвер, 22 , 2008 року, № 71 (379)

У центрі Буковини, обабіч українсько-румунського кордону, збереглися компактні поселення горян, які понад два століття тому переселилися сюди із Сілезького Бескиду.

Цеста до батьківщини Кілька років тому під час Фестивалю польської меншини в Україні, що відбувався на сцені Львівської опери, привернув увагу своїм екзотичним вбранням і говіркою виступ аматорського ансамблю із Чернівецької області. Голова Федерації польських організацій в Україні Емілія Хмельова пояснила мені, що то – “чадецькі ґуралі”, та порадила вирушити на зелену Буковину.

“То єст цеста до Пєтровєц Дольних”, – показує селянка шлях до сусіднього села, а місцевий римсько-католицький священик отець Леонід Куклишин пояснює, що “цестою” (по-словацьки) тутешні поляки називають дорогу.

Так склалося, що про згадану етнографічну групу горян можна дізнатися здебільшого з польських джерел. Щоправда, віднедавна цю україномовну наукову прогалину намагається заповнити молода буковинка Гелена Красовська, яка присвятила дисертацію дослідженню своєї малої батьківщини. Вона працює в Інституті славістики Польської академії наук і публікує свої статті й книги також українською мовою. Це – своєрідні путівники для мандрівки поселеннями-острівцями чадецьких ґуралів, які розкинулися Глибоцьким і Сторожинецьким районами. Авторка згадує також про чадецькі села, розташовані відразу за кордоном на території сучасної Румунії. До Другої світової війни тут, серед невисоких гір, укритих листяними лісами, поруч з українськими та румунськими селами трудилися та квітнули своїм самобутнім життям колоністи, які переселилися сюди з північно-західних теренів колишньої Австро-Угорської імперії. Дбаючи про економічний розвиток малозаселених провінцій, як-от Буковини, цісарський уряд заохочував до міграції ремісників і селян із густо населених місцевостей, створюючи вигідні умови переселенцям. Водночас Габсбурги свідомо вимішували котел народів своєї імперії. Зокрема, для колоністів послабили умови панщини, чоловіків не брали до військової служби, яка тоді тривала близько чотирнадцяти років.

Отож 1803 року із Чадецького округу на Словаччині до Буковини вирушили перші переселенці. Їх розселювали в малолюдних верхів’ях Серету. Прибулі почали освоювати працю лісорубів і дроворубів, випасати худобу, обробляти поля на схилах і берегах ріки. Називали себе поляками та були римо-католиками. Намагалися селитися компактно. Щоб не втратити своєї віри, будували скромні невеличкі храми, частина з яких збереглася донині. Згодом на Буковині чадецькі ґуралі ще не раз переміщалися з місця на місце. Матеріально зміцнівши, купували родючіші ниви, засновували нові хутори. Наприклад, в Аршиці окремі ґазди мали навіть до 30 гектарів землі.

Старожили згадують, що радянська влада, яка вперше прийшла в Північну Буковину 1940 року й протрималася лише рік, не встигла завдати помітного лиха чадецьким ґуралям. А от із другим своїм приходом “совєти” так далися взнаки, що буковинські поляки вирішили повертатися на свою давню батьківщину. Більшість із них подалася до повоєнної Польщі. Однак тепер уже буковинським ґуралям не судилося репатріюватися на прадідівську землю Чадеччини. Польська комуністична влада розпорядилися розселити репатріантів зі Сходу на повернених північних і західних землях, де довелося пройти чергові випробування на виживання. Адже буковинці суттєво відрізнялися мовою, одягом, побутом, традиціями, кухнею, оскільки за півтора століття співжиття в поліетнічному краї вони зазнали впливу сусідів: українців, німців, румунів, євреїв. Отож поляки, прибулі з інших сторін, називали ґуралів “румунами”, “циганами”, “українцями”. Вони довго почувалися чужими в рідному польському середовищі, аж поки не поховали до шаф своїх вишиваних сорочок і постолів. Лише своїх пісень не могли позбутися та, як могли, передавали дітям і внукам чадецьку говірку. Настали кращі часи, й “румунів” помітили в Польщі. Вихідці зі села Нижні Петрівці Чернівецької області, які тепер живуть в Ястров’ї в Польщі, створили фольклорний ансамбль, що набув значної популярності в країні. Згодом було започатковано щорічні “Буковинські зустрічі”, на які регулярно приїздять горяни з України – не тільки поляки, а й українці.

Тайданки з-над Серету

“Як ідем до Ганкі, спєвам се тайданки”, – літній ґураль затягує пісню, яка здається безконечною. Що не строфа, то інша тема: про кохання, тяжку працю, службу у війську, сирітську долю, а далі – про історичні події й релігійні свята. Тайдани або тайданки – це особливий пласт народної творчості чадецького краю. Особливо славляться ними жителі Нижніх Петрівців.

о. Казимир Гавлюк (фото: Костянтин Чавага)“Тайдана, тайдана, под купечков сяна, сєдем кавалєрув, а йо бідна сама”, – підспівують жінки, які приєдналися до нашої розмови. Жартують, що тутешні села чомусь назвали навпаки: Нижні Петрівці розташовані вище від Верхніх Петрівців. В обох селах видніються костели. Хоча поляків там значно менше, проте почуваються дуже впевнено. Переселившись до Буковини, чадецькі ґуралі переважно одружувалися поміж своїми, щоб уникнути асиміляції. Для дівчини було соромом вийти заміж за чужого. Якщо румунові чи українцеві вдалося засватати ґуральку, то мусив навчитися “ґваріць”, як вона, і шлюб обов’язково брали в римсько-католицькому храмі. Коли забракло ксьондзів, а радянська влада позакривали латинські святині, їздили вінчатися аж у Чернівці. До яких тільки хитрощів не вдавалися жителі Нижніх Петрівців, щоб зберегти свій костел від зруйнування. По черзі переховували ключі й щонеділі відчиняли храм, щоб спільно помолитися на вервиці. Часом навіть найближчі родичі не знали, в якій хаті й де зберігали найцінніші церковні речі. Релігійне життя почало відроджуватися з приходом випускників Ризької духовної семінарії – отця Віктора Антонюка, який нині є настоятелем Львівської латинської катедри, й отця Анатолія Шпака, який тепер служить у місті Бродах на Львівщині. Обоє священиків родом із Вінницької області. Згодом до Сторожинця прибули монахи та монахині Згромадження св. Вінкентія де Поля, які взялися за подальшу розбудову духовного життя чадецьких ґуралів. Отець-місіонер Леонід Куклишин розповів, що йому щодня доводиться долати не менш ніж сто кілометрів, оскільки сторожинецька парафія має 14 філій, розкиданих гірськими селами та присілками. У райцентрі придбали будинок, де створили духовний центр й обладнали місце для благодійної допомоги соціально незахищеним буковинцям. Тут відбуваються реколекції та літні табори для дітей і молоді. З’явилися священичі й монаші покликання із числа чадецьких горян. Наприклад, отець Казимир Гавлюк, який після здобуття вищої лісотехнічної освіти закінчив Львівську вищу духовну семінарію РКЦ, нині продовжує навчання в Римі.

У Нижніх Петрівцях родина Маліцьких із гордістю продемонструвала мені народний одяг чадецьких ґуралів, який вона вбирає на свята, а також виступає у ньому на концертах і фестивалях в Україні та за кордоном. Потім пані Марія запросила до світлиці, де на моніторі комп’ютера показала здобутки своїх земляків. Найбільше там пишаються освітою молоді. Понад півстоліття рідну мову всі вивчали вдома, бо до 1973 року в селі була школа з молдовською мовою викладання, а потім аж до 1992-го навчали російською. Відтак від першого класу почали вчити українською. Нині над вхідними дверима до середньої школи висить напис трьома мовами: “Ласкаво просимо! Вine ati venit! Serdecznie witamy!” Польської мови навчають місцеві педагоги та викладачі з Польщі.

У крамниці звернув увагу, як молода продавець, обслуговуючи школяриків, вільно переходила з польської на румунську й українську. Це характерно для більшості чадецьких ґуралів. Місцеві українці теж легко спілкуються із сусідами інших національностей, румунам це робити складніше, вони переходять на російську, щоб порозумітися.

У Чернівецькій області активно діють осередки Польського товариства культури, в різний спосіб буковинських поляків підтримують Генеральне консульство РП у Львові та державні й громадські установи Польщі, відчутною є також доброзичливість місцевої влади. Чадецькі ґуралі з України щороку виступають на всіляких оглядах художньої самодіяльності та фестивалях. Однак плем’я польських горян на Буковині продовжує зменшуватися, передусім через безробіття і матеріальні негаразди, що змушують ґуралів покидати свої домівки і їхати на заробітки, перебиратися до великих міст і за кордон. Та в якому куточку світу не були б чадецькі ґуралі, їх об’єднує пісня-гімн “Буки, мої буки”.

Цього тижня чадецькі ґуралі з Буковини здійснять паломництво до Львова, щоб 24 травня взяти участь в урочистій беатифікації сестри Марти Вєцкої. Згромадження сестер-шариток, до якого вона належала, нині працюють у гірських районах Чернівецької області.

Костянтин Чавага

Наверх