На головну

Той, що камінці на Дністер...

Вівторок, 21 Жовтня, 2008 року, № 154 (462)

Могутній Дністер на своєму початку – маленький струмочок, і починається він, як і будь-яка гірська ріка, з джерела. Офіційно вважають, що витікає Дністер на висоті 760 м на околиці села Вовче, що на Турківщині, на південно-західному схилі Розлуцького хребта.

Дністер витікає на місці старовинного городища

Насправді ж джерело, з якого починається Дністер, – поряд і з Туркою, і з курортним Розлучем, і з селом Вовче. До витоку річки можна дістатися з будь-якого з цих населених пунктів. До прикладу, від Турки до джерельця, з якого несміливо витікає струмочок Дністер, – 12 кілометрів. Якщо йти пішки, то цей шлях можна здолати за три години. Можна ж добратися і до Каплунівки, що між Туркою і Вовчим. А вже звідтіля доведеться повернути праворуч і помандрувати лише 4 км. Там із-під альтанки і б’є джерело.

Дорогою від Каплунівки до витоку Дністра відразу помічаєш, що місце тут незвичне. І радше за все маємо справу зі стародавнім городищем. Адже довкола є рови точної квадратної форми, яких не буває у природі. Отже, це – витвір рук людських.

Місцину цю наразі не досліджено. Можливо, з часом від­повіді на запитання ниніш­ніх мандрівників дадуть археологи. А наразі залишається лише здогадуватися, милуватися природою та слухати легенди місцевих мешканців, закоханих у рідний край.

Дністер – онук Бескида

За однією з легенд, високо в Карпатах жив старезний дід Бескид. Він дуже любив рідний край, а ще своїх численних дітей, онуків, правнуків і пра­правнуків. Усі вони мешкали з ним під одним дахом. Дід Бескид знав, що всі будуть поруч із ним, поки не побачать довколишнього світу. А тому наказав зачинити всі двері та забити вікна. Так вони й жили десятиріччями. Аж тут одного дня маленьке хлоп’я побачило на долівці жовту цяточку. Ніколи досі нічого схожого дитинча не бачило. Йому стало цікаво. Відтак хлопчина простежив, звідки ж узялося це диво в його домівці. Шлях привів його до вікна, в якому була маленька шпаринка. Через неї прапра­внук старого Бескида побачив те, чого не бачив ніколи – сонечко, небо і травичку. Сповнений емоцій і здивований побіг він до дідуся. Розказав старому про побачене.

Старезний дід Бескид зрозумів, що мусить відпустити малого від себе, бо ніяка сила більше не зможе втримати його в хаті. Адже він побачив те, що не мав бачити. Відтак мусить піти. На прощання дід сказав онукові:

– Мине час, ти змінишся, і я змінюся. Тому даю тобі в дорогу два камінчики. Якщо нам у житті ще колись доведеться зустрітися, то я впізнаю тебе за цими камінцями.

Відтак Бескид перетворив праправнука в маленький струмочок і випустив його у шпаринку з дверей своєї хати.

Зустрівся він незабаром з іншими такими самими маленькими струмочками і весело разом котилися вони вниз гірськими просторами. А потім потрапили на рівнину. Ніяк не міг струмочок надивуватися з того світу та намилуватися ним. Найбільше вражало те, що на цій рівнині до нього приходили звірята пити водичку, довкола співали різноголосо пташки, а діти прибігали купатися, і довкола на березі відпочивали люди. Несподівано сам для себе колишній маленький хлопчик-струмочок став великою рікою і з розгону увійшов у велику водойму. Здивувався ще більше – берега не видно, вода солона. Зрозумів він, що вороття назад немає, і більше ніколи не побачити йому свого старезного діда Бескида.

Тоді гукнув він до свого друга Вітра:

– Гей, Вітре, лети в далекі високі гори Карпати. Знайди там мого діда Бескида і розкажи йому, що тепер я живу з морем, і мені тут добре.

Полетів Вітер. Прилетів до садиби Бескида. А той саме порався в городі. От Вітер і прокричав:

– Діду, твій онук тепер із морем живе. Назад він не вернеться. Просив передати, що йому там добре.

Бескид лише спитав:

– А камінчики де подів?

– Він їх на дні стер.

Старий уже недочував і зрозумів лише “дні стер”. Так і назвав він свого праправнука – Дністер.

Відтоді так усі й називають другу за величиною україн­ську ріку.

Першими календар мали бойки

Є ще одна легенда про похо­дження назви цієї водної артерії. Кажуть, що в давнину, коли не було календарів, бойки першими на планеті запровадили своє літочислення. Саме в тому місці, де набирається перших сил Дністер, вони на піску відзначали кожен прожитий день. Початком кожного нового року в них був день весняного рівнодення. Але внаслідок змін у природі їхній мирний струмочок якось став потужною рікою, розлився вшир і своїми водами змив на піску те первісне літочислення. Так бойки втратили свій прадавній первісний календар, а струмочок, що став велетнем, назвали Дністер. Оскільки витер прожиті дні, позначені на піску.

Степовик, закоханий у Карпати

Цю й інші легенди про Карпатський край, що став йому рідним, може годинами оповідати краєзнавець Петро Зборовський. Він з’явився на світ в обласному Миколаєві, повоєнне дитинство привело його до дитячого будинку. А потім було навчання музики у Львові. А відтак кохання привело до Турки. Закохався пан Петро в бойківське дівча, а потім і в її рідний край. Уже ніколи і нікуди не планує переїжджати – знає тут кожен камінчик, кожне деревце. А ще у вільний час ходить від села до села і збирає найрізноманіт­ніші оповідки, легенди, пісні, казки та колядки. Місцеві дітлахи називають його “Казочка”. Це через те, що часто вечорами збирає довкола себе дітлашню та розповідає їм казки, які йому вдалося записати на Бойківщині.

Ірина СТРИЖЕВСЬКА

Наверх