На головну

Крижані пошуки щастя

Четвер, 13 Листопада, 2008 року, № 167 (475)

У нашій країні фігурне катання належить до тих двох зимових видів спорту (звісно, в парі з біатлоном), які принесли Україні нагороди Олімпійських ігор.

Зрештою, взимку, якщо й варто чекати на якісь здобутки на чемпіонатах світу та Європи, то саме від фігуристів. Однак насправді цей вид спорту в українських реалі­ях шаленими темпами котиться у прірву: ні належного фінансування, ні, що найгірше, місць для тренувань. Отож не дивно, що ті спортсмени, чиї амбіції не дозволяють кататися лише заради катання та задоволення, змушені пакувати валізи та шукати кращої долі поза межами країни. Іншої альтернативи для успіху в них просто немає.

Медалі із “західним” блиском

Щоб зрозуміти цю гірку прозу життя українського фігурного катання, не потрібно особливо багато мудрувати, варто лише поглянути на результати останніх років. Хто з наших фігуристів не загубився у світових інтригах і розкладах сильних світу цього виду спорту? Так, не варто брати до уваги Ліллехаммер-1994, коли першу й наразі єдину золоту медаль білої Олімпіади для України здобула Оксана Баюл, яка таки належала до покоління “народжених і вихованих у СРСР”. Хоча показово, що відразу після свого тріумфу Оксана перебралася до США. Раніше за неї там отаборився Віктор Петренко.

В Америці тренувалися і бронзові призери чемпіонату Європи 1996 року, танцювальний дует Ірина Романова – Ігор Ярошенко, і чемпіон Європи та призер чемпіонату світу В’ячеслав Загороднюк. Серед досягнень ближчої історії –“бронза” Туріна-2006 танцювального дуету Олени Грушиної – Руслана Гончарова, які також обрали заокеанську Америку місцем проживання та тренувань. Нині там само готуються до змагань і теперішні найсильніші українські танцюристи – Ганна Задорожнюк і Сергій Вербило. Словом, чи не єдиною представницею вітчизняного фігурного катання, яка змогла досягнути міжнародної слави, не перебираючись за кордон, є одиночниця Олена Ляшенко. При тому, що нагороди чемпіонатів Європи й на етапах Гран-прі вона здобувала радше попри все, ніж завдяки чомусь. Окрім того, Олену також не раз спокушали змінити прописку, однак, як зізнавалася сама фігурис­т­ка, її любов до рідного Києва була і є надто сильною, щоб змінювати його на інше місто в іншій країні.

В останні кілька років справжній міграційний бум не оминув і українських фігуристів. Причому Юлія Обертас та Альона Савченко не обмежилися виїздом із країни лише заради тренувань у кращих умовах: зміна місця проживання спричинила і зміну громадянства. Юлія стала росіянкою, а Альона – німкенею. Результати від таких змін у житті спортсменок не забарилися. Щоправда, якщо кар’єра Обертас, попри величезний потенціал, не заладилася і в Росії, то титул чемпіонки світу 2008 року Савченко, яка виступає в парі з Робіном Шолкови під керівництвом опального в Німеччині тренера Інго Штоєра, говорить сам за себе.

Німеччина вітає!

Цього літа Україну залишила й головна ударна сила нашої збірної – спортивна пара Тетяна Волосожар – Станіслав Морозов, які за прикладом екс-партнерки Стаса Альони Савченко також перебралися в Німеччину під крило все того ж Інго Штоєра. Так, про зміну паспорта наразі не йдеться, однак, схоже, спритний німець працює на перспективу. Радше за все, Морозову через вік таки доведеться розпрощатися зі спортивною кар’єрою раніше, ніж Тетяні, і, мабуть, наївно сподіватися, що нового партнера для Волосожар, яку називають однією з найсильніших партнерок сьогодення, шукатимуть в Україні. Однак поки цього не сталося, український дует уже показує, що переїзд пішов їм на користь – друге місце з найкращим персональним результатом на етапі Гран-прі в Китаї. А їхня довільна програма змусила багатьох розтулити роти від захвату.

Також цього літа (щоправда, не так гучно, як Волосожар-Морозов) в Німеччину перебрався і єдиний український одиночник міжнародного рівня – Антон Ковалевський. Тепер він тренується у групі Міхаеля Хута, який виховав чемпіонів Європи – чеха Томаша Вернера й італійку Кароліну Костнер. Звісно, є сумніви, що Антон зможе зробити аж такий якісний стрибок, щоб претендувати на чемпіонські титули, та все ж на певний прогрес таки варто сподіватися.

Зрозуміло, українські фігуристи йдуть на такі зміни в кар’єрі не від солодкого життя. Це розуміють і їхні вже колишні тренери, й українські функціонери, які можуть лише розводити руками: якщо “синьо-жовті” фігуристи залишаться в Україні, на міжнародній арені їм нічого не “світитиме”.

“Звісно, з переїздом за кордон наші фігуристи отримують низку переваг, – розповіла “Газеті” Ірина Медведєва, генеральний секретар Федерації фігурного катання України. – Перша і головна – нормальні умови для підготовки, коли немає браку в льоді й обсяг і час тренувань становлять більше, ніж необхідний мінімум. На жаль, у нашій країні фігуристи про це можуть тільки мріяти”.

Серед позитивних моментів Ірина Медведева виокремлює й конкурентне середовище, відчуття, що опоненти дихають у потилицю, навіть під час тренувального процесу: “Самі розсудіть, яких успіхів міг досягнути в Києві Антон Ковалев­ський, якому доводилося тренуватися разом... із дітьми, – продовжує фахівець. – Так, на їхньому тлі він – ідеал, а от на змаганнях... У Німеччині ж він тренується разом із такими майстрами, як Костнер, Вернер. А компанія сильних фігуристів, з якими доводиться готуватися, стимулює до роботи, підштовхує до вдосконалення. Стосовно ж Станіслава та Тетяни, то, вочевидь, їм краще підходить тренер-чоловік, така собі жорстка рука. Крім того, тепер вони тренуються пліч-о-пліч із Савченко та Шолкови. Кращого стимулу для роботи годі й придумати. Я зустрічалася з Танею та Стасом під час змагань в Оберс­дорфі. Вони абсолютно задоволені тими умовами, які мають у Німеччині. Та й Інго Штоєр не має до них претензій: талановиті трудоголіки, які виконують усі настанови тренера”.

Щоправда, попри те, що Волосожар із Морозовим розпочали сезон із призів на етапі Гран-прі в Китаї, все ж, на думку Ірини Михайлівни, по-справжньому оці­нити прогрес пари можна буде лише через якийсь час, адже зміна наставника – завжди новий виклик і сплеск емоцій у спортсменів, коли вони лише на цій хвилі можуть перевернути гори. А що буде далі – покаже час.

Кузня кадрів закривається

Звичайно, в будь-яку бочку дьогтю таки хочеться додати ложку меду, якою, безперечно, могли б стати успіхи наших юніорів цього сезону. Так, танцювальний дует Аліса Агафонова – Дмитро Дунь були переможцями та срібними призерами на двох етапах Гран-прі й у підсумку здобули право виступати у фіналі. Ще одна пара, Шиобін Хикін-Кенеді – Дмитро Зизак, була третьою на змаганнях у Дортмунді. Однак... свого часу на юніорському рівні успіхів досягали і Савченко-Морозов і Обертас-Паламарчук. Чим усе завершилося, відомо всім. Україна, виявляється – чудове місце для вирощування молодих талантів, яких потім перехоплюють іноземні спритники. Однак уже незабаром країна банально залишиться без місця, де можна кувати цінні кадри. Головну льодову арену в Києві “Крижинку” можуть невдовзі закрити.

“Іще на початку весни федерація отримала лист від “Спортивних споруд”, в якому йшлося, що фігуристи зможуть тренуватися в “Крижинці” лише до травня, – говорить Ірина Медведєва. – Наразі фігуристи тренуються тут, але доки це триватиме – не знає ніхто, навіть директор льодової арени. Тож нині ми перебуваємо у стані цілковитої невідомості. Нас можуть виселити з “Крижинки” будь-якої миті. Так, міністр Юрій Павленко, який водночас є і почесним президентом нашої федерації, запевнив, що льодову арену не закриють, поки не збудують нову, проте ми не маємо жодної впевненості”.

Якщо “Крижинка” таки припинить своє існування, куди податися фігуристам і їхнім тренерам? На замерзлі ставки та річки?

“Знаєте, ми можемо опинитися в такій ситуації, що фігуристи просто не матимуть місця для тренувань, а на носі ж Ванкувер-2010, – бідкається Ірина Михайлів­на. – Тому, добре, що українські фігуристи здобули непогану славу і їх запрошують тренуватися за кордон. А в нас, якщо закриють “Крижинку”, то хоч бери ковзани і йди тренуватися на Дніпро. І то лише в тому разі, коли пощастить із погодою й зима буде морозною”. Смішно, звичайно, якби не було так сумно.
Наталя Вихопень

Наверх