На головну

Депутатську недоторканність треба залишити тільки лідерам фракцій

Четвер, 16 , 2009 року, № 16 (508)

Неспокійне політичне життя стає ще неспокійнішим – до перманентних і вже звиклих криз усе активніше додається президентська кампанія.

Те, що відбувається нині, вочевидь, “квіточки” – “ягідки” будуть пізніше. Серед головних “квіточок” минулого тижня, які задали тон на найближчий місяць, можна назвати варіант нової Конституції від Віктора Ющенка, призначення дня президентських виборів й анонсування парламент­ських, множення різних версій і сценаріїв захоплення влади чи принаймні її переділу, провал антикризових законів і фантазії на тему зміни виборчого законодавства.

Про ці й інші актуальні по­літичні події – в розмові з по­літологом, заступником секретаря РНБО Дмитром Видріним.

– Минулий тиждень став тижнем політичних сенсацій. Почнімо, мабуть, із Конституції від Віктора Ющенка. Чимало експертів називає цей проект недоречним і висловлює впевненість у тому, що його не ухвалять. Напевно, Президент теж це розуміє. Як думаєте, чому він виступив із такою ініціативою?

– Є така фраза: “Добре намічена ціль сама знаходить ресурси для своєї реалізації”. Мені здається, глава держави сподівається, що настільки точно влучив у ціль необхідних змін, що якщо пояснити це суспільству, то воно саме займатиметься пошуком і знаходитиме механізми, які потрібні для їх реалізації. Нині всі відчувають, що ми живемо в суспільстві, в якому багато інститутів утратило залишки міц­ності, здорового глузду й можливостей. Тобто вони вже вичерпали ресурс, а може, вже виконали своє призначення. Тому живемо в епоху очікування. І нині необхідно разом із суспільством поставити нові “маячки”, до яких слід рухатися. Це обов’язок Президента. Він виклав ці цілі у зверненні до парламенту так, як бачить їх. Якщо ці цілі будуть правильними, повторюю, суспільство знайде механіз­ми для їх реалізації – чи через парламентські механізми, чи через суспільні, наприклад, через референдум, чи через суміш політичних і суспільних механізмів. Тобто гарант виконав свою місію – він зобов’язаний на кожному етапі ставити цілі та оприлюднювати своє бачення цих цілей, своє ставлення до них.

– На вашу думку, двопалатний парламент – це правильна ціль?

– Багато разів казав і писав, що, на мій погляд, це хибне трактування проблеми. Правильною є та ціль, яку підтримає суспільство. Можна сказати так: будь-яка конкуренція працює на позитив – чи то політична, чи то економічна. Тому парламент, у якому є конкуренція, абстрактно працюватиме ефективніше, ніж той, у якому конкуренція менш напружена. Можна мислити також за прецедентами: країни з двопалатним парламентом мають ефективнішу систему законодавчої влади, ніж держави з однопалатним. Але все це – і прецедентна система, й абстрактна – має менше значення, ніж бажання суспільства. Тому такі великі ініціативи, на мій погляд, треба висловлювати як перевірені суспільною думкою. Якщо вони вже “дозріли”, якщо суспільство готове до цих змін (безумовно, суспільству треба пояснювати переваги), то воно підтримає їх. Якщо ж не готове, то треба або чекати, або модернізувати ці ініціативи.

– Інша сенсація минулого тижня – призначення президент­ських виборів на 25 жовтня та заява Віктора Ющенка про одночасні парламентські вибори. Наскільки реальним є проведення обох волевиявлень цієї осені?

– Щодо термінів, то помір­куймо разом. Що станеться, якщо спочатку відбудуться президентські, а потім парламентські вибори? Думаю, картина буде дуже негарною. Якщо спочатку відбудуться президентські вибори, то будь-який новообраний глава держави проведе парламентські “під себе”. Гадаю, їх результати не будуть корисними для суспільства. Можна уявити: якщо президентом стане Юлія Тимошенко (яка фактично керуватиме парламент­ськими виборами, наприклад, у березні), то, мені здається, ми матимемо не двопалатний і не бікамерний парламент, а дво­фракційний, де будуть БЮТ і комуністи, які вдаватимуть, що є цивілізованою опозицією. Якщо відбудеться інший сценарій (наприклад, главою держави стане Віктор Янукович), то навіть за його млявості буде ініційовано дострокові парламентські вибори і теж приблизно в березні. І тут у мене теж є побоювання щодо двофракційного парламенту, в якому будуть ті самі комуністи, але вже з Партією регіонів.

– А якщо президентом стане Арсеній Яценюк?

– А от Яценюк – це поки що така недомальована картина. Я трошки знаю Арсенія Петровича, але наразі не бачив його у складних ситуаціях і тому не від­чуваю, який він несе політичний потенціал. Тому кажу насамперед про двох найімовірніших претендентів.

– Знову ж таки, минулий тиждень минув під гаслом змін до виборчого законодавства. Вік­тор Ющенко, Володимир Литвин, народні депутати на словах відкривають списки, переходять до мажоритарної системи тощо. Як гадаєте, чи є реальними зміни до виборчого законодавства і які саме?

– Вони бажані, але не знаю, наскільки реальні. Ініціатива відкрити списки, гадаю, трошки від лукавого – вона не дасть нашій виборчій системі нічого принципово нового. Реальнішим, на мою думку, є повернення до системи, яка вже працювала та, до речі, не так погано. Якщо порівнювати теперішній парламент із тим, який обирали за змішаною системою, то якість змішаної Верховної Ради, на мою думку, є значно вищою. Тому кажу, що зміни бажані, але не впевнений, що вони будуть. Та якщо парламентарії так стіною стоять за збереження депутатської недоторканності й імперативної системи, то… Знаєте, тоді треба залишити депутатську недоторканність тільки для лідерів фракцій! І саме вони нехай виступають у дебатах, бо всі кажуть, що політикам потрібно мати змогу вільно висловлювати свою думку. От нехай вони мають недоторканність, виступають у Савіка Шустера по 10 годин хоч щодня, а інші нехай сидять у парламенті та виконують волю своїх вождів. Не бачу іншого виходу, ніж дострокові парламентські вибори за змішаною системою.

– Існує думка, що без змін у законі про вибори годі чекати на якісь якісні зміни в українському політикумі. Ви погоджуєтеся?

– Не зовсім. Кожні вибори щось додають, зокрема досвіду – те саме суспільство від виборів до виборів краще розуміється на наших політиках. Тому, може, політики не стануть кращими, але суспільство буде кращим на сто відсотків.

– Також лунає багато розмов навколо так званих антикризових пакетів – й урядових, й опозиційних. Наразі пакетів як таких ми не бачимо. То є в нас антикризові пакети чи немає?

– Я про це вже багато говорив. Треба починати з головного – із забезпечення рівної конкурентної сфери, незалежних судів, захисту всіх форм власності. Без цих фундаментальних засад не працюватиме жодна антикризова програма. На жаль, у жодній політичній програмі немає навіть натяку на ці головні елементи.
Розмовляла Ірина Гамрищак

Наверх