На головну

Скандал у Спілці письменників

Четвер, 11 , 2009 року, № 24 (516)

Тиждень тому, в четвер, наша незалежна держава побачила розправу, якої з часів Брежнєва ще не було. На засіданні президії Національної спілки письменників України її голова Володимир Яворівський ініціював питання про висловлення недовіри головному редактору “Літературної України” Михайлові Сидоржевському.

“За” проголосувало 15 членів президії (троє – проти; п’ятеро утрималися). Також на президії виключили зі складу НСПУ письменницю, одного з редакторів “ЛУ” Галину Тарасюк, активістку кампанії щодо усунення Володимира Яворівського з посади голови НСПУ й оприлюднення інформації про майно спілки. Рішенням президії т. в. о. головного редактора газети призначено заступника голови НСПУ Василя Шкляра. Не дочекавшись юридичного оформлення цього питання через збори засновників ТОВ “Літературна Україна”, пан Сидоржевський написав заяву про звільнення за власним бажанням. Також він наголосив на своєму виході зі складу ради НСПУ. За попередньою інформацією в пресі, керівництво спілки категорично відкидає версію щодо звільнення за опозиційність, а новоспечений т. в. о. головного редактора Василь Шкляр навіть процитував лист Павла Загребельного, що його той написав за кілька місяців до смерті, мовляв, “Михайло Сидоржевський – редактор, який ненавидить письменників”. То кого ненавидить, а радше хто ненавидить колишнього головного редактора “Літературної України”, – про це в розмові з журналістом, письменником і просто безкомпромісною людиною Михайлом Сидоржевським.

Це газета насамперед письменників, а не керівництва Спілки письменників

– Виступаючи під час засідання, пан Яворівський сказав, що його дуже хвилює доля газети, а тому варто потурбуватися про “правильного” редактора, який не робив би сюрпризів. Насправді ж В. Яворівському потрібен холуй у редакторському кріслі.

– То які, на вашу думку, підстави для того, що пан Яворівський висловив вам недовіру?

– Передусім причини варто шукати в політичній та ідеологічній площинах. На посаді головного редактора я працював рік. За цей час газета суттєво змінилася. Матеріали набули полемічного, дискусійного, відкритішого характеру. Відтак видання не оминало найважливіші аспекти не тільки літературного, а й політичного життя. Хоча особливо відвертого тиску з боку керівництва НСПУ за мого редакторства практично не було, проте чітка проукраїнська, державницька позиція газети імпонувала, звісно, не всім. Зокрема, видання не приховувало курсу на підтримку політики Президента України Віктора Ющенка. Зрозуміло, довго такого “нахабства” один із помітних діячів БЮТ Володимир Яворівський витримати не міг.

– Що закидали вам під час засідання президії, висловлюючи недовіру?

– Із-поміж безглуздих і безпідставних звинувачень на кшталт “Сидоржевський ненавидить письменників” чи “Сидоржевський плебеїзував газету” (про це говорив “аристократ” від літератури В. Базилевський), не останню скрипку відіграла низка публікацій у “Літературній Україні” щодо скандалу навколо майна спілки. У цій складній ситуації газета, на мій погляд, зайняла виважену, об’єктивну позицію і надала трибуну всім сторонам конфлікту, а не лише голові НСПУ Володимирові Яворівському. Бо це газета насамперед письменників, а не керівництва НСПУ письменників.

– Чи були за часів незалежності аналоги виключенню Г. Тарасюк зі складу спілки?

– На жаль, так. Кілька років тому виключили Олександра Михайлюту, який мав доступ до фінансової інформації і був необережним, поширивши її. Свого часу неабиякі проблеми зі спілкою мав чудовий прозаїк, лауреат Шевченківської премії (але занадто, як для наших гнилих часів, безкомпромісний) Євген Пашковський. Усіх випадків і не пригадаю, однак певну тенденцію можна простежити.

Користь від нинішньої Спілки письменників має десяток відгодованих осіб, які “крутяться” біля В. Яворівського

– Чи оскаржуватимете таке рішення в судовому порядку? Якими будуть ваші наступні дії?

– Ні, не оскаржуватиму. Не хочу опускатися до містечкового рівня пана Яворівського та його найближчого оточення. Це нижче моєї гідності. Тим паче, ви ж знаєте, які в нас суди і які юристи працюють у бютівському середовищі. Хоч дехто з письменників радив звернутися до суду. До слова, впродовж останніх днів я отримав чимало телефонних дзвінків із підтримкою. Наразі розглядаю деякі пропозиції. Крім того, продовжую працювати в газеті Конгресу українських націоналістів “Нація і держава”.

– Не вперше говорять, що НСПУ віджила своє. Якщо на посаді залишатиметься Володимир Яворівський, як гадаєте, скільки часу вона ще функціонуватиме?

– Спілка письменників, попри все, донедавна залишалася останньою потугою в суспільстві – впливовою, фаховою, елітарною, – яка могла авторитетно виступити на захист українських цінностей. Однак нині вона фактично перетворилася на комерційну структуру, яка переважно заробляє гроші. Ну, яка з цього користь для майже двох тисяч письменників, які числяться у її рядах? Спілка видає їхні книжки? Сприяє їхній популяризації? Допомагає матеріально немічним письменникам? Обороняє українські цінності, українське слово, культуру? Звичайно, ні. Хоча, звісно, дехто має прямий інтерес до бізнесової діяльності Спілки письменників. Серед них і десяток підгодованих осіб, які “крутяться” біля В. Яворівського, сподіваючись на одержання якихсь преференцій… Більшість відомих письменників, зокрема Ліна Костенко, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Іван Драч, Євген Сверстюк, Валерій Шевчук, Микола Жулинський, Оксана Забужко тощо, наскільки розумію і знаю, доволі специфічно ставляться до нинішнього керівника НСПУ. Нещодавно із секретаріату спілки вийшов Павло Мовчан, а Марію Матіос виключили зі складу президії цієї організації. Надзвичайно гостро критикують діяльність пана Яворівського Любов Голота, Віктор Баранов і Михайло Слабошпицький. Так, пан Баранов під час останнього засідання ради НСПУ вніс пропозицію про висловлення недовіри В. Яворівському й секретареві спілки А. Криму.

Фактично довкола нинішнього голови НСПУ утворився вакуум, який переважно заповнюють його холуї та письменники, які бояться називати речі своїми іменами. Не берусь передбачати майбутнє спілки, однак, безперечно, головування Володимира Яворівського ввійде в історію української літератури так, як він на те заслуговує.

Не відкидаю, що невдовзі редакторське крісло займе хтось із “перевірених” особисто В. Яворівським

– Як відомо, тимчасовим виконувачем обов’язків призначено Василя Шкляра. Яке майбутнє в газети за його редакторства?

– Василя Шкляра я виокремив би із середовища пана Яворівського. Він цікавий прозаїк, і, думаю, як людині в тому оточенні йому не зовсім комфортно. Принаймні хочу в це вірити. До слова, він відмовлявся бути редактором і робив це не для людського ока. А щодо майбутнього газети за його редакторства... Наскільки знаю, пан Шкляр жодного дня не працював редактором друкованого видання. Не знаю, чи є в нього бодай якийсь журналістський досвід. Наскільки мені відомо, керівництво НСПУ терміново відкликало з відпустки заступника головного редактора “ЛУ” Віктора Грабовського. Вочевидь, він фактично й тягнутиме важкий редакторський плуг.

– Які ще кадрові ротації відбулися в “Літературній Україні”?

– Близька до звільнення і Галина Тарасюк, яка є редактором відділу поезії та прози. 3 червня подав заяву на звільнення редактор відділу публіцистики Василь Осадчий, якого перед тим керівництво спілки викликало “на килимок” як автора інформації про останнє засідання ради НСПУ.

– В умовах фінансової скрути, а нині ще й кризи фахових кадрів, чи можна говорити про близьку “смерть” видання?

– Не хотів би ставити запитання так категорично. Адже така газета, якою впродовж останнього часу була “Літературна Україна”, потрібна не лише письменникам. Вона необхідна нашому зголоднілому за словом правди й заколисаному брехливими злодійкуватими солов’ями суспільству. Мусимо пережити цей скрутний час, у якому празникують фарисеї і лихварі й володарює брехня, а правда убогою сиріткою тулиться в кутку. Проте не сумніваюся, що ця чужа пошесть зійде, як сніги повесні. Щодо перспектив “ЛУ”, то, думаю, вона дочекається кращих часів.

Розмовляла Оксана Жила

Для “Газети”

Микола Жулинський, літературознавець, політик, директор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, академік НАН України, 3-й голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка

Михайла Сидоржевського знаю як прекрасного публіциста, гострого та принципового чоловіка. Він із наснагою взявся за редагування “Літературної України”, однак потрапив у фінансові проблеми. У Михайла не було практично жодної фінансової підтримки з боку Національної спілки письменників України, він випрошував кошти на кожен номер, наче жебрак. Однак за редакторства Михайла Сидоржевського газета не брала участі в політичних іграх, а займала власну безкомпромісну позицію. Основною причиною звільнення вважаю те, що пан Сидоржевський був надто колючим і “незручним” для відповідних сил. А закид, мовляв, він ненавидить письменників – абсурд. Володимир Яворівський думав, що Сидоржевський-редактор стане ручним. Проте останній завжди мав свою позицію, зокрема щодо БЮТ, до якого руками й ногами пристав пан Яворівський. Це звільнення – ще один ляпас верхівці Національної спілки письменників України.

Галина Тарасюк, письменниця, яку минулого тижня виключили зі складу НСПУ Сьогодні вирішила покинути “Літературну Україну”. Мені вже просто смішно з усього цього. Якою була мотивація мого виключення? За аморальну поведінку й нанесення моральної шкоди іміджу Спілки. Це ж абсурд! У НСПУ дійсно великі порушення, її майном користуються лише одиниці і я не промовчала про це. Знала на що йду, довго це обдумувала, радилася, не всі мене підтримали, проте для мене це була справа честі. На жаль, багато хто злякався, бо знають, що люди, проти яких доведеться виступати, дуже підступні та впливові. У їхніх руках прокуратура, суди, певні партії. Однак оскаржуватиму рішення НСПУ в судовому порядку, бо не дозволю, щоб мені закривали рота безличні особи. Я повна сил і боротимуся з ними, щоб усі побачили, хто керує Національною спілкою письменників України. Володимир Яворівський - лукава, підступна і брехлива людина, що забалакала простий український народ своєю псевдоморалістичною публіцистикою. Але ми показали його справжнього. От і маємо. Це ще гірше, ніж у 1937 році, коли в такий спосіб позбавилися Винниченка, Грушевського й інших “незручних” письменників. Це зачароване коло, що набирає обертів під дбайливим наглядом пана Яворівського.

Наверх