На головну

Напівзаконний рекет

Четвер, 28 Жовтня, 2010 року, № 43 (588)

1990-ті давно позаду, але діяльність певних фірм ставить це під сумнів.

До львів’янки пані Євгенії, яка заборгувала за кілька місяців оплату за інтернет, прийшов “лист щастя”, підписаний колектор­ською компанією. Жінці пригрозили, що в разі несплати боргу вона потрапить до переліку “ненадійних” і замовити послугу в іншого оператора їй буде практично нереально.

Цей випадок у Львові непоодинокий. Налякані незрозумілими “колекторськими компаніями” люди починають панікувати і погоджуються на всі умови шантажистів-посередників. Отож “Газета” вирішила довідатися в юристів, що потрібно робити і на що громадяни мають право під час спілкування з колектором.

Хто вони – ті колектори?

Колектори чи колекторські фірми – це компанії, які працюють із банками або різноманітними кредитними спілками чи фінансовими товариствами. Вони діють на підставі договорів, укладених із фінустановами, і від їх імені стягують заборгованість.

Як розповідає правозахисник Андрій Бурий, співпраця “банк-колектор” відбувається у два способи. Перший варіант – передача прав фінансової установи стосовно стягування заборгованості цій колекторській компанії. Тобто колектор може купити заборгованість і займатися її стягненням із боржника, проте такий спосіб мало поширений, оскіль­ки в післякризовий період він для колектора невигідний.

Другий варіант полягає в тому, що колекторська компанія діє від імені певної фінансової установи, знову ж таки, на підставі договору про стягнення цих боргів. На підставі документів колектор отримує певний відсоток від суми, яку вдалося стягнути з боржника.

Методи впливу

“Вода камінь точить” – цю приказку колектори засвоїли дуже добре. Тож для отримання заборгованості вони не гребують нічим: нав’язливо, а часом навіть агресивно вимагають від людини повернення коштів. Мовляв, “якщо не повернете зараз, пізніше це вам дуже дорого обійдеться”.

Колектори “опрацьовують” боржника SMS-ками, а можуть навіть завітати ввечері до його помешкання. Якщо мешканець відчинить двері, то його почнуть залякувати, буцім описуватимуть майно. Зазвичай такі погрози є безпідставними, оскільки колекторські фірми не мають на це жодних повноважень. Описати майно за рішенням суду можуть лише державні виконавці, а колектори – це приватні фірми, які не мають права вдиратися до оселі, пояснює пан Бурий.

Колекторська фірма також може скласти від імені банку позовну заяву для вирішення питання заборгованості в судовому порядку. Але досвід показує, що колектори не зацікавлені у зверненні до суду, тому що це тривалий процес, а їм важливіше заробити щонайбільше кош­тів швидко.

І брудом поливають...

Близько 90% колектор­ських компаній діють доволі жорстко, намагаючись “тиснути” на людину, насамперед психологічно. Колектори телефонують боржникові, поручителям, через свої “канали” знаходять контакти їхніх родичів, робочі телефони. Це роблять для того, щоб зганьбити людину, щоб вона, не маючи виходу, шукала гроші та сплачувала борг. А. Бурий розповідає, що йому доводилося зіш­тов­хуватися з дуже брудними методами “вибивання” з боргу з громадян.

“Мені відомий випадок, коли дійшло до того, що колекторська компанія розклеювала фотографії боржника в під’їзді, в ліфті й при вході в будинок, де він жив. Такі листівки містили фотографію і текст: “Як­що будь-кому відома інфор­мація про цю людину, просимо зателефонувати”. І це при тому, що борг становив... 500 гривень! Коли ми зателефонували за вказаним номером, то колектори не надали жодної інформації про себе, адже розуміли, що нестимуть за свої дії відповідальність. Були також випадки, коли колектори блокували автомобіль боржника і вимагали підписати зобов’язання про погашення боргу, наприклад, упродовж трьох днів. Звичайно, всі ці дії незаконні”, – обурюється правник.

Законні чи ні?

Колектори діють різними методами: і законними, і незаконними. Й обґрунтовують свою діяльність тим, що чинять за дорученням банку.

З одного боку, договори колекторів про співпрацю з фінансовими установами є законними, а з іншого – передачу, без згоди боржника, його особистої інформації складно назвати такою законною. Тому можна поставити під сумнів повноваження колекторських фірм.

Нині точаться дискусії саме навколо того, хто такі колектори, чи це законні або незаконні компанії, і чи в правовому полі вони працюють. За словами юристів, наразі немає конкретної норми про колекторську діяль­ність в Україні, яка регулювала б роботу таких фірм.

Зазвичай діяльність так званих колекторів схожа на роботу юридичних компаній. Адже вони так само працюють на підставі законодавства, укладають із банками договори рецесії чи інші угоди, каже правозахисник Андрій Бурий.

“Попри все, колектори є, і вони працюють. Щоправда, не називають себе “колектор­ськими” фір­мами, а цей термін є запозиченим. Ці фірми мають різні організаційні форми і можуть працювати під виглядом юридичних компаній. Наприклад, як ТзОВ, ПП, певне акціонерне товариство тощо. Тобто колектор може існувати як будь-яка фірма, діяль­ність якої не заборонено законом. Колекторські компанії можуть реєструвати юридичні особи, і після цього вони вже працюють “колекторами” під власною назвою”, – розповідає А. Бурий.

Коли доходить до суду

Доволі частими є випадки, коли люди судяться з колекторами. Бо, як правило, банк чи інша фінансова структура передає колекторській компанії інформацію про боржника: всі особисті дані та кредитну інформацію. Такі дії є незаконними, впевнений Ан­дрій Бурий.

“По-перше, Конституція України забороняє без згоди особи передавати будь-які дані, як-от конфіденційну інформацію, телефони, адреси тощо. А по-друге, банк не має права поширювати інформацію про клієнта, тому що це є банківською таємницею. Від­повідно, відбувається порушення і колектором, і банком, тому що, згідно із законодавством, фінустанова мала б звернутися до боржника з проханням надати згоду на поширення його особистих даних. Але банки цього не роблять”, – резюмує пан Бурий.

Олена Танчук

Наверх