Лірико-драматичні “Звуки міста” PDF Друк E-mail
Автор: Ярина КОВАЛЬ   
07.02.2005 06:37

У Львові з’явився новий цікавий фотомитець. Звичайно, нині, за наявності якісної фототехніки, тих, хто намагається кадрувати цікаві моменти довкілля, є більш ніж достатньо.

Однак наразі мова про людину, яка не лише бачить, а й чує. І не лише тони, а головне – півтони, які зазвичай і становлять основу нашого існування.

Що 24-річний Юрій Дячишин саме такий – засвідчує виставка “Звуки міста”, яку відкрито в галереї “Дзиґа”. Перша персональна виставка молодого митця, який, попри свій юний вік у мистецтві (фотографією займається лише два з половиною роки), вже встиг узяти участь у всеукраїнських фотовиставках в Одесі й Сумах і в міжнародних у Сербії, Словенії, Італії, Англії та Польщі. На останній, зокрема, отримав першу нагороду в жанрі “Село” та бронзову медаль “За фотографічну творчість” (“Без кордонів”, Кросно, 2004 рік).

“Я не побоюся назвати Юрія Дячишина зіркою фотографічної творчості, що сходить, – сказав на відкритті виставки відомий фотомитець, голова Львівської спілки фотохудожників і наш колега Олег Огородник. – Його фотографії об’єднані лірико-драматизмом і фактично всі дуже цікаві. Він показує Львів і львів’ян так, як уже багато років цього ніхто не робить”.

А як зізнався сам автор, “Звуки міста” він назвав виставку не випадково: експозицію склало те в житті міста, що його справді хвилює: засніжена дорога з багатьма людськими слідами, де тільки одні ведуть до жебрака на узбіччі, реакція літнього чоловіка, якому на дорозі трапився чорний кіт, двоє дорослих бомжів, серед яких дехто упізнав синів інтелігентної лікарської родини тощо”.

“Візуальна інтерпретація міських звуків, – зазначив у каталозі до виставки наставник молодого фотомитця, член Спілки фотохудожників України та заслужений фотохудожник Міжнародної федерації фотомистецтва (EFIAP) Юрій Шипунов, – це резонанс, викликаний ними в душі фотографа. Сьогодні це може бути блюз, завтра – соната, а післязавтра звуки раптом зникнуть і... не буде фотографії. Знаю по собі, тоді треба просто трохи почекати, заспокоїти душу, прочистити вуха та протерти об’єктив. І звуки повернуться знову, і будуть нові фотографії. Важливим тут є одне: аби не було фальшивих нот. Мені здається, в Юрія Дячишина їх немає. І це не тільки тому, що дуже молодий автор ще не навчився фальшивити, а ще й тому, що в нього від природи – правильний фотографічний слух”.

Виставка Юрія Дячишина, за словами художника Влодка Кауфмана, є третьою акцією “Дзиґи”, присвяченою мистецтву світла й тіні (першою була фотовиставка фотокора “Газети” Олега Огородника) та наразі такою, після якої “Дзиґа” певний час не презентуватиме фотомистецтва.

Ярина Коваль