Глава російського “Газпрому” Алєксєй Міллєр укотре виступив із заявою, суть якої полягає в тому, що переговори його підприємства з НАК “Нафтогаз України” обов’язково мають завершитися злиттям цих компаній. Попри численні спростування україн­ською стороною такої перспективи, а також суттєві втрати у випадку її реалізації, експерти все ж не відкидають саме такого хепі-енду.

За словами А. Міллєра, сценарій розвиватиметься у два етапи. Для початку сторони створять спільне під­приєм­ство, в яке ввійдуть активи “Газпрому” та “Наф­тогазу”. Другий крок передбачає злиття “Газпрому” та “Нафтогазу” (тобто фактично “Нафтогаз України” увійде до складу “Газ­прому”, пише газета “Дело”).

Аргументуючи свою позицію, пан Міллєр, так би мовити, діяв батогом і пряником. Роль пряника виконала обі­цянка знизити ціну на газ і для населення, і для промисловості. Населення, на думку глави “Газпрому”, має платити стільки, скільки платять росіяни – тобто 60 дол. за тис. куб. м замість нинішніх 100. Для промисловості ж ціну мали б розраховувати за формулою: експортна ціна – вартість транзиту – експортне мито (30%).

“Це означає, що ціни для українських підприємств будуть на 40% нижчими, ніж для європейських”, – пообіцяв Алєксєй Міллер.

Роль батога виконала легка погроза з боку росіянина про те, що без створення спільного підприємства Росія не зацікавлена в модернізації газотранспортної системи України.

“Жодної новини в заяві Міллєра ми не почули, – коментує директор енергетичних програм Центру ім. Разумкова Володимир Саприкін. – Упродовж багатьох років російська сторона наполягає на передачі газотранспортної системи. Але якщо приблизно 10 років тому можна було провести приватизацію і російська сторона пішла б на це, то нині в умовах будівництва обхідних газових потоків уся ГТС Росії не потрібна.

Вона зацікавлена лише в частині, оскільки, якщо ці потоки буде реалізовано, Україна втратить значні обсяги природного газу. За сценарієм росіян, спочатку до них перейде частина ГТС, а потім відбудеться повне злиття газових секторів. Ураховуючи, що український газовий сектор становитиме в цьому злитті не більш ніж 5%, то зрозуміло, що жодного права голосу ми не отримаємо. Тому перед теперішньою владою постали дві загрози: енергетичній безпеці – у зв’язку з утратою газового сектора України та втрата особистих прибутків, які йдуть із НАК “Нафтогазу” окремим персонам уже майже два десятиріччя. Тому не всі урядовці погоджуються на такі кроки. Переговори тривають доволі успішно, однак жодного рішення немає”.

Своєю чергою, старший економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Ільдар Газізуллін не відкидає, що об’єднання відбудеться.

“Об’єднання можливе, але це означатиме, що в Україні буде фактично загальмовано реформу газового ринку. Адже за умов низьких цін слабшає стимул для впровадження програм енерго­збереження та підвищення ефективності економіки. Й інший мінус – монополізація ринку іноземною компанією. Це означатиме, що Україні буде складно запровадити конкурентні відносини на ринку”, – каже він.

Щодо так званої вигоди у вигляді низької ціни на газ, то, як пише knoxdiggs.com, вона, на думку В. Саприкіна, дуже умовна. “До 2013 року буде реалізовано програму рівного доходу. Тобто ціни для росіян підвищать до рівня вартості газу для західних споживачів. Таким чином, отримати якусь невідому знижку на кілька років, віддавши весь газовий сектор, є просто неадекватним”, – каже експерт. Попри це, українські олігархи все ж можуть на це піти.

“Українські бізнесмени і по­літики далеко не дивляться, їх більше цікавить прибуток тепер і вже, тому це дійсно дуже приваблива пропозиція з боку Росії, оскільки означає надприбутки для більшості фінансово-промислових груп, які мають активи в енергомісткому й енергонеефективному виробництві. Але політики також розуміють, що збільшення впливу Росії на газовому ринку є небезпечним, оскільки може загрожувати майбутньому перерозподілу власності. Тому питання в тому, наскільки влада й бізнес мають стратегічні цілі щодо України і щодо власного бізнесу”, – вважає І.Газізуллін.

Ірина Гамрищак
Опубліковано: Четвер, 09 , 2010 року, № 36 (581)