“Дайте нам можливість розвивати свою демократію!” PDF Друк E-mail
Автор: Рустем Жангожа та Ігор Марков, Київ   
01.04.2003 03:30

Розмова з Салахом Закутом, президентом “Арабського Дому”

ПРЕЗИДЕНТ “Арабського Дому” в Києві доктор Салах Закут представляє інтереси, як він сказав, не якоїсь арабської держави, а саме арабських народів – студентів з арабських країн, які навчаються в Україні, представників ділових кіл, а також тих громадян арабських держав, які постійно чи тимчасово проживають на території нашої країни. Всі ці групи мають різне походження, різні, часом протилежні світоглядні і політичні пристрасті, але у нинішній кризовій ситуації на Близькому Сході, за словами пана Закута, вони єдині в головному – у негативному ставленні до війни.

 

– Пане Закут, як відомо, західний світ розділився сьогодні щодо війни в Іраку. Як виглядає війна в Іраку з арабського боку?

– Ви праві, відзначаючи розкол країн Заходу на два протилежні табори – прихильників і супротивників військового вирішення проблеми. Але розкол проходить не по лінії кордонів держав, а всередині західних суспільств.

Звичайно, ми вважаємо цю війну агресією, несправедливою і незаконною війною, тому що навіть напередодні, за кілька годин до початку війни міністри країн-членів Ради безпеки ООН, обговорюючи ситуацію, що склалася навколо Іраку, висловились за продовження роботи військових інспекторів. Відзначено, що Ірак співробітничає з інспекційною комісією і готовий представити їй усі об’єкти, що її цікавлять. На цій зустрічі були відсутні тільки міністри закордонних справ США та Великобританії. Відразу ж після закінчення засідання Ради безпеки Джордж Буш дав наказ про початок воєнних дій.

Звичайно, США декларує причиною необхідності воєнних дій звільнення іракського народу від режиму Саддама Хусейна. Але чому ж тоді бомбардуванню піддають мирні об’єкти? Чому при цих бомбардуваннях гине мирне цивільне населення, в “інтересах” якого виступає американо-британська армія?.. У містах Аль-Баср, Аль Маср і у Багдаді американськими ракетами зруйновано мирні об’єкти, і серед них Палац Світу, музеї і культурні центри.

Влада США стверджує, що в Іраку є хімічна зброя. Але якщо вона там дійсно є, то чому ж американці не вкажуть інспекторам ООН точне розташування відповідних об’єктів? Чому ж вони бомбардують “ці об’єкти”, піддаючи небезпеці поширення шкідливих хімічних речовин усе мирне населення Близькосхідного регіону? Згадаємо, хто у світі застосовував зброю масового знищення проти мирного населення, крім США? Що, Хіросіму і Нагасакі бомбардували ядерною зброєю арабські терористи? Демократія не будують на трупах мирного населення – старих, жінок і дітей. Що, на цьому фундаменті можна будувати демократію? Сьогодні Буш жадає від Конгресу США понад 60 мільярдів доларів на проведення цієї брудної війни. Якби Конгрес США скерував ці гроші на розвиток демократії в країнах Близького Сходу, то, я переконаний, що демократія у цих країнах була б на більш високому рівні, ніж у самих США.

Другий момент – нелегітимність розв’язаної війни з погляду міжнародного права, оскільки вона почалася без резолюції ООН. Після розвалу двополярного світу і холодної війни, утвердилася однополярна система, у якій США вважають себе пануючою силою у світі. Вчора була Сербія, після неї – Афганістан, сьогодні – Ірак, завтра?.. Я не знаю хто стане черговою мішенню. Але головне з того, що я бачу у ситуації, що виникла: сьогодні народжується багатополярна система. Провідні країни світу – Франція, Німеччина, Росія, Китай та інші – кажуть “Ні!” цій війні, “Ми проти цієї війни!”, “Необхідно припинити вогонь, зупинити цю війну!” і зажадають від США реалізовувати свої позиції через резолюції Ради Безпеки. І тоді світ знайде стійкість.

– Де, на ваш погляд, проходить вододіл у ставленні до війни? Визначилася група арабських держав на чолі зі Саудівською Аравією та Кувейтом, що підтримують США і Великобританію, інші ж арабські країни – солідарні з Іраком. У чому причина цих розбіжностей і яким бачите їхній подальший розвиток?

– 26 березня в Каїрі відбулося засідання Ліги Арабських країн. Усі арабські країни, крім Кувейту, підписали заяву з осудом війни і з вимогою негайного припинення агресії США щодо Іраку. Але найголовніше – настрій самих народів у цих країнах, що рішуче засудили агресію. Хочу підкреслити, що у своїй гнітючій більшості арабські держави мають гарні відносини з Америкою. Але арабські народи негативно ставляться до влади США, яка підтримує диктаторські режими в деяких арабських державах. Таким чином, США прямо зацікавлені в ослабленні потенціалу арабських народів. Приміром, США мають гарні стосунки з усіма державами Перської затоки, хоча вони аж ніяк не демократичні. Ви чули коли-небудь про вибори в Саудівській Аравії? Я, приміром, таких прецедентів не знаю. США стверджують, що вони культивують демократію. На ділі ж вони проводять політику подвійних стандартів. Логіка тут проста: жорсткі режими гальмують розвиток громадянських суспільств. У свою чергу, слабкими арабськими державами легше керувати. Дайте нам можливість нормально розвивати свою демократію відповідно до типу нашої традиційної культури, а не за зразком демократії, імпортованої зі США! Адже, насправді, кінцевою метою США є спроба замінити один недемократичний режим іншим, але вже цілком залежним від них. 23 березня Конгрес США прийняв рішення виділити чергову допомогу Ізраїлеві обсягом 10 млрд. доларів, відверто стверджуючи свої пріоритети в регіоні. Отже, послабляючи воєнними діями економічний потенціал більшості арабських країн-супротивників війни, США одночасно інвестують головне джерело політичної напруги у всьому регіоні – Ізраїль.

– У чому, на ваш погляд, полягає причина війни США проти Іраку?

– Насамперед у нафті. Ірак посідає третє місце у світі за кількістю нафти. США прагнуть контролювати всю арабську нафту, щоб диктувати свої умови світові, тій же Європі. І друга причина – криза економіки в самій Америці. Війна економічно вигідна американському ВПК, який отримує замовлення на військові поставки; післявоєнна відбудова Іраку вимагатиме величезних капіталовкладень, що принесуть прибутки американській економіці. І третя причина – підтримка Ізраїлю. Резолюція ООН 1948 р. постановила утворити дві держави – Ізраїльську і Палестинську. Останньої досі немає. За час існування ООН США понад 70 разів застосували право вето у Раді безпеки. З них близько 90% – на користь Ізраїлю.

– У якому напрямку розвиватиметься ізраїльсько-палестинське протистояння у зв’язку з війною США з Іраком?

– Ці події ускладнять ситуацію і, звичайно ж, не на користь Палестини. В ці дні палестинці продовжують гинути так, як і в попередні роки. Найбільш радикальний сценарій, який вважають розробкою Шарона, – палестинців поголовно депортують на територію Іраку. Але це, на щастя, малоймовірно, оскільки така акція викликала б вибух обурення в усьому арабському світі. Саме тому США намагаються знайти паліативні рішення ізраїльсько-палестинського протистояння і стримують Ізраїль від прямого втручання у конфлікт з Іраком. Адже навіть арабські режими, лояльні до США, не зможуть утримуватися при владі, якщо у війну вступить Ізраїль. Здорові сили в арабському світі виступають за демілітаризацію всього Близькосхідного регіону. Однак їхньої ініціативи чомусь не підтримують США, які колись домагалися (і домоглися) знищення зброї масового знищення у незалежних державах колишнього СРСР, зокрема, в Україні. Очевидно, річ у тому, що демілітаризація Близькосхідного регіону означала б відмову Ізраїлю від ядерної зброї, що не входить у плани США.

– Одним із фактів, на якому будується звинувачення Іраку в агресивності, називають війну, яку Хусейн розв’язав проти Кувейту. У відповідь на неї США здійснили операцію “Буря в пустелі”. Актуалізація питання відбулася після відомих подій 11 вересня 2001 року, коли рух “Аль-Каїда” стали пов’язувати з Іраком.

– Я завжди вважав військову акцію Іраку проти Кувейту помилкою. Трагічною помилкою Іраку, що накликала на цю країну страшні лиха. Не викликає сумніву необхідність поважати державний суверенітет Кувейту. Будь-яку проблему можна вирішити мирним шляхом, тому більшість арабських держав не тільки засудили агресію Іраку щодо Кувейту, але й брали участь у звільненні Кувейту. Скажу відверто, що в арабських країнах є багато людей, які виступають проти режиму Саддама Хусейна. Є, щоправда, у цих країнах і люди, що ставляться до нього із симпатією. Але остаточною правдою є те, що тільки сам іракський народ має право підтримувати чи не підтримувати Саддама Хусейна. Обрання, зміна влади в країні є невід’ємним і суверенним правом народу країни. І нікого більше! Політична влада в країні – минуща, а народ житиме в цій країні завжди, як і сотні й тисячі років, формуючи свою прадавню культуру. Чомусь завзято замовчують той факт, що Ірак – батьківщина світової науки, філософії і культури. Традиції науки і культури підтримували в цій країні впродовж усієї історії її існування. Тільки десятиліття тому Ірак мав значні розробки в галузі високих технологій, фізики, математики, програмування, медицини й інших сучасних наук. У галузі науки, освіти і культури Ірак був незаперечним лідером у всьому арабському світі. За минуле дванадцатиліття економічного ембарго матеріальна і фінансову базу установ науки, освіти і культури істотно зруйновано.

Оновлено 25.12.2011 03:35