“Ми вміємо танцювати пристрасть” PDF Друк E-mail
Автор: Катерина Сліпченко, Канни   
03.06.2003 08:55

ҐВЕНДАЛЬ Пейзера разом із своєю партнеркою Маріною Анісіною презентував Францію на найбільших спортивних змаганнях. Серед його здобутків – дві золоті медалі європейських чемпіонатів, “золото” світової першості, а також титул олімпійського чемпіона. Програма Liberta принесла йому та Маріні перемогу у Солт-Лейк-Сіті, після чого ця золота пара залишила великий спорт.

Тоді багато говорили про мужність, яку треба було мати, аби так швидко припинити кар’єру, піднявшись на найвищий щабель. Потім щасливі шанувальникі побачили Ґвендаля вже у якості хореографа на змаганнях цього сезону. Не менш раді були численні фанати цієї золотої пари побачити Пейзера на кінофестивалі у Каннах, коли він як гість відвідав канадську стрічку “Інвазія варварів”. Про те, що привело його у Канни, про нові плани Пейзера та Анісіної спортсмен розповів кореспондентові “Газети”.

– У Канни вас привело кіно?

– Кіно стало нагодою відвідати Лазуровий берег, який обожнюю. Люблю море, обожнюю підводне плавання. Тому тут почуваюся, мов риба у воді.

– Чи думали ви зніматися в кіно?

– Були такі ідеї. Мене це приваблює. Але наразі – нічого конкретного. Поки що в кіно знімався мій кіт разом із собакою Маріни.

– Як звати кота?

– Наба. Я привіз його з Єгипту. Його мати жила при готелі. Коли вона народила кошенят, то керівництво попросило людей їх забрати. Якби я не забрав Наба, він би був приречений померти в пустелі. Коли я повертаюся додому, він щасливий мене бачити, але завжди дає зрозуміти, що я не маю бути відсутнім так довго. Він дуже спортивний та незалежний. Я не можу возити його зі собою, бо це для кота шкідливо. Фактично він – опікун мого дому.

– Хто турбується про нього, коли ви їздите на змагання чи у відпустку?

– Мої батьки, бабуся та сестра живуть дуже близько від мене. Вони між собою вирішують, хто опікуватиметься котом.

– Хто з кінозірок вам подобається?

– Джоді Фостер. Мені подобається і її зовнішність, і те, як вона робить кар’єру.

– А взагалі, що вам найбільше подобається?

– Напевно, музика. Я можу слухати все і сам граю на піаніно. Мене примушували займатися музикою, коли я був маленьким, а тепер із задоволенням музикую.

– Чи займаєтеся ще якимось спортом, окрім фігурного катання?

– Я намагаюся вибирати спорт під відкриттим небом, теніс або гольф. Я дуже люблю природу, в останні кілька років захопився альпінізмом. З родичами сходив на найвищі вершини екваторіальної Африки. Тішуся також, коли доглядаю власний маленький сад у самому центрі Леона.

– А чого не любите?

– Алкоголь. Сам узагалі не п’ю і ненавиджу тютюновий дим. Серйозно. Не можу сказати, що не люблю людей, які палять, адже тоді можна сказати, що я не люблю все людство.

– У їжі ви теж надаєте перевагу здоровому способу життя, притримуєтеся дієти?

– Ні. Я обожнюю сири. Часто влаштовую барбекю з друзями в саду. Не люблю зелений салат. На щастя, мені ніколи не потрібно було відмовлятися від їжі заради спортивної форми.

– Вас дратують журналісти?

– Загалом ні. Я тільки дратуюся, коли мас-медія намагають роздмухати ворожнечу між спортсменами. Або коли доводиться пояснювати журналістам, чому судді поставили ту чи іншу оцінку.

– Як ви почуваєте себе у ролі хореографа?

– Упродовж усієї кар’єри ми намагалися працювати з цікавими хореографами, тому я вважаю, що мав добру школу. Тепер ця робота дає мені можливіть зреалізувати якісь свої ідеї, які я не зреалізував під час власних виступів.

– А чи існує ще пара Анісіна-Пейзера?

– Так. Ми не беремо участі у змаганнях, проте виступаємо в шоу. З Канн поїду до Тулона, де відбудеться велика гала-вистава за участю зірок фігурного катання.

– Як вам у ранзі зірки найвищого ґатунку?

– Це приємне відчуття. Проте у спорті, на відміну від кіно, цей статус швидко минає.

– Чи ваші шанувальники здатні на божевільні вчинки?

– Якось у Японії вболівальники висіли на вікні автобуса під час руху, щоб отримати автограф. Це було дуже небезпечно.

– Ви отримуєте дуже багато подарунків від уболівальників. Що ви з ними робите?

– Час від часу ми з Маріною збираємо всіх плюшевих тварин, яких нам дарують, і відвозимо їх до дитячої лікарні.

– Який найбільш незвичний подарунок ви отримали?

– Черевики. Чомусь у Японії мені кілька разів дарували черевики.

– За фахом ви...

– ... хімік. Крім того, закінчую школу торгівлі, незабаром отримаю диплом спортивного менеджера.

– Хореограф і спортивний менеджер в одні особі – це непереможний коктейль. А з чого складалася формула успіху у парі з Маріною Анісіною?

– Ми є дуже різними. Напевно, це було найважливішим. Ми гасили недоліки один одного і підсилювали наші якості.

– Які найбільші позитивні якості вашої партнерки?

– Вона – справжній лідер, дуже добре знає, чого хоче і вміє цього прагнути, не розмінюючися.

– А недоліки?

– Часом вона буває нетерплячою.

– А які ваші позитивні якості та недоліки?

– Переважно про це питають Маріну. Я – не конфліктний, спокійний, тому з Маріною швидко знайшов спільну мову. А що стосується недоліків? Не знаю, мабуть, я не дуже цілеспрямований.

– Ваш дует формувався легко?

– Важче було Маріні. Її фактично вигнали з країни, вона опинилася в чужій державі без знання мови. Мені було легше, все-таки я – вдома.

– Чому ви категорично відмовилися їхати в Росію, як того хотіла Маріна? Адже там працюють дуже добрі фахівці?

– Я надто прив’язаний до дому, до своєї родини. А фахівців можна запрошувати. Зрештою, ми працювали і з прекрасними тренерами, і з чудовими хореографами. Якби я не зустрів Маріну, ніколи б не досяг таких високих результатів. А для неї було важливим працювати саме зі мною і нашим тренером.

– Вас часто порівнюють із вашими співвітчизниками братом та сестрою Дюшене. Як ви до цього ставитесь?

– Я вважаю їх досконалою парою. Вони – зразок для будь-кого. А ми – зовсім інші.

– Їхня кар’єра була прикладом для вас?

– Я намагався не повторювати їхніх помилок. Що стосується стилю, то Дюшене експериментували з технікою, а ми – з емоціями.

– Вам часом дорікали, що ваші програми є однотипними.

– Я не вважаю це недоліком. Наші програми – індивідуальні, крім нас такого не робив ніхто. Танець – наша вітрина. Маріна кілька разів пропонувала змінити стиль, зробити якусь веселу програму, але ми не коміки, не маємо робити те чи інше лише для того, щоб показати аудиторії, що ми це можемо. Ми вміємо танцювати пристрасть. Якби я побачив в очах Маріни вогонь, коли вона мені пропонувала щось поміняти у стилі, – погодився би. Ламати себе заради того, щоб просто кинути комусь виклик, не хочу.

– Що ви можете сказати про українських спортсменів?

– Мені шалено подобалося те, що робила Оксана Баюл. Прикро, що вона перемогла так рано, це її знищило. Олімпійська медаль має вінчати кар’єру.

– Як вашу?

– Напевно. Але я би хотів навести приклад фінської пари, яку дуже люблю. Сюзанна Рахкамо та Петрі Кокко важко починали, проте стали справжніми професіоналами, досягли вершин і тепер на батьківщині – зірки. Вони щасливі, у них немає розчарування.

– А ви щасливі?

– Не знаю. Напевно. Принаймні тут.