На головну

Михайло Димет – перший український рекламодавець

П`ятниця, 11 , 2005 року, № 43 (609)

Ім’я цього чоловіка згадано в кожному підручнику з історії України.

Попри це, інформацію про нього доводиться збирати по крупинці: надто вже не пасувала до проселянської ідеології українського національного руху особа респектабельного львівського бюргера.

Так виглядає гробівець Диметів на Личаківському цвинтарі (Фото: Вадим Дмитриченко)

Михайло народився в містечку Дунаїв (тепер – село Перемишлянського району). Про його батьків не відомо нічого. Під час революції 1848 року вступив до Національної гвардії, за що його покарали примусовою службою в австрійській армії. Служив у 63-му піхотному полку рік, дев’ять місяців і сім днів. 1850 р. демобілізувався як інвалід у чині фельдфебеля. Після повернення додому почав торгувати, ймовірно, церковними предметами культу східного обряду. Оскільки системи реклами й організованого постачання цієї продукції раніше не існувало і священики самі мусили шукати її, то торгівля виявилася прибутковою настільки, що Михайло переніс свою справу до Львова. Приємно бачити рекламу фірми Димета на шпальтах часописів тієї доби, написану чудернацькою українською мовою (загальноприйнятих літературних зразків ще не існувало). Невдовзі купець із Дунаєва придбав кам’яницю за адресою площа Ринок, 20, де відкрив велику крамницю та мешкав. Його прибутки збільшилися настільки, що він інвестував значні кошти в розвиток гарбарства та білошкурництва на Замарстинові, придбав також ставок, який львів’яни називали “Диметівкою” аж до початку Другої світової війни. Серед львівських міщан дунаївський купець швидко здобув повагу, про що свідчать високі посади, які він займав у системі міського самоврядування: впродовж 27 років засідав у міській раді, його обирали заступником президента Львівської торговельної палати і директором Львівської ощадної каси. Також був членом “Народного Дому”, “Галицько-руської матиці”, “Руського казино”, “Руської бесіди”, Товариства ім. Т. Шевченка, почесним членом товариства українських студентів “Січ” у Відні. З 1870 до 1873 року Димет входив до керівного заряду “Просвіти”, де відповідав за фінансові справи.

Димет любив читати. Налагодивши торгові зв’язки з Києвом, невдовзі почав торгувати також виданими там книгами. 1862 р. в його крамниці з’явився Шевченків “Кобзар”. Димет не здогадувався, що сам собою цей, мабуть, не надто прибутковий товар спричинить у головах галичан революцію. Так зовсім ненавмисне він інспірував культ Шевченка в Галичині.

Димет був також одним із перших українських меценатів. 1869 року завдяки його пожертві вийшло перше видання “Просвіти” “Зоря”, а 1880 р. його ж коштом вийшов перший німецько-український словник. Підтримував незаможних українських студентів.

Димет був одружений, мав п’ятьох дітей. Однак троє з них померли в молодому віці. Передчасна смерть дітей завдавала батькові нестерпних страждань і викликала довготривалі нервові розлади. Останні роки свого життя респектабельний львівський купець важко хворів. Помер 18 липня 1890 року, похований родинному гробівці, який сам і збудував, на Личаківському цвинтарі. Похорон відбувся за участі депутації магістрату, представників різноманітних громадських організацій і численних представників духовенства. Його діти, які успадкували величезний маєток, не мали схильності до бізнесу. Відтак невдовзі від нього залишилася лише назва ставу на Замарстинові. Торік я розшукав гробівець Диметів на Личаківському цвинтарі. Він перебуває в аварійному стані, і якщо не провести негайної консервації, безумовно, розвалиться.
Ігор Чорновол