На головну

Національний герой Франції

Понеділок, 17 Жовтня, 2005 року, № 187 (753)

Французька команда на той момент мала всі шанси не потрапити на чемпіонат світу, і повернення Зізу стало ковтком свіжого повітря.

У трьох матчах, які залишилися, французи здобули дві перемоги й одну нічию, що дозволило їм посісти перше місце у своїй групі, а це гарантувало виступ на полях Німеччини наступного року. І хоча участь самого Зідана в цих поєдинках не можна назвати ідеальною, проте він додав упевненості партнерам і вболівальникам.

“Сосисковий переможець”

У Франції Зідана обожнюють. І не лише за його чудову гру. Річ у тому, що за походженням він алжирець. Футболіст ніби уособлює єдність багатонаціональної французької збірної, в яку входять представники Вірменії, Гваделупи, Гани та Франції.

Коли французи зазнали поразки на чемпіонаті Європи, політична партія Ле Пена “Національний фронт” заявила, що це сталося тому, що “в команді занадто багато іноземців”. Зінедін на це відповів: “Це все дурниці. У нас добра команда, злагоджена гра. Яка різниця, якої ми національності? Найважливіше те, що всі ми боремося за одну спільну справу й викладаємося на полі, не замислюючись, за чию державу граємо. Наша країна – Франція, і ми боремося за неї з повною віддачею”.

Усе в житті Зізу пов’язано із Францією. Він народився в найбіднішому кварталі Марселя – Кастеллан, де вікна, як правило, із залізними ґратами, а дітлахи грають у футбол на бетонних плитах серед бетонних будинків. Футболіст навідується туди, щоб згадати про минуле. Його батьки, Ісмаїл і Маліка, – вихідці з Алжиру. Батько працював комірником в універсамі компанії Casіno. Дитинство Зінедіна минуло в невеличкій квартирі. Крім нього, в родині було ще четверо дітей: сестра Ліла, брати Джамель, Фарід і Нуреддін. А першим м’ячем йому слугувала пластикова пляшка. Були в нього й інші спортивні захоплення: велосипед і дзюдо.

Перша команда, за яку Зідан почав грати ще в дитинстві, – клуб міста Сен-Анрі. Це був клуб того району, де він жив. Тренерами були волонтери, справжні аматори футболу. У клуб “Септемес Олімпік” його запросив тренер Робер Сентенеро, який порадив директорові записати Зінедіна. Він грав у цьому клубі чотири роки, з 11 до 14 років. 1986-го почав виступати в першій дитячій лізі французького чемпіонату, його наставником був Марчелло Ліппі. Наприкінці року Зідана викликали на три дні в регіональний спортивний центр у Провансі. Саме там його помітили – селекціонер клубу “Канни” Жан Варро.

Спершу Зідан вирушив у Канни на перегляд на тиждень, але залишився там на шість. І в цей час, щодня граючи з професіоналами, він зрозумів, що й сам зможе стати одним із них.

1989 року Зідан зіграв свій перший матч у першому французькому дивізіоні. “Канни” протистояли “Нанту”, кольори якого тоді захищали Марсель Десаї та Дідьє Дешам. Зінедінові було сімнадцять, і з того моменту, за словами гравця, футбол став його “єдиною пристрастю”.

“Мене випустили на поле лише на 15 хвилин, я тоді тричі торкнувся м’яча, однак після цього ніколи не почувався щасливішим. І не лише тому, що грав зі справжніми зірками та своїми кумирами. Річ у тому, що за чверть години я заробив ушестеро більше, ніж одержував до цього за місяць”, – пригадав Зідан.

А заробляв Зінедін зовсім небагато – 800 франків. Прожити підліткові на ці гроші практично неможливо. Рятувало те, що спортивна школа, де він учився, забезпечувала всім необхідним, та й батьки не забували про сина. Загалом він не шикував, але й не бідував. У школі Зізу не звертав особливої уваги на навчання і після занять одразу ж мчав до своїх друзів. Хлопці відпочивали “по повній програмі”. Вони організували щось на зразок конкурсу з поїдання сосисок, який час від часу проводили на узбережжі. Приятелі пропонували відпочивальникам позмагатися на гроші. Коли “клієнт” потрапляв на вудку, з’являвся Зінедін, який славився чудовим апетитом. Ніхто не міг обіграти його в швидкості та кількості споживання сосисок. Уже тоді він завжди був переможцем!

Свій перший офіційний гол Зідан забив 8 лютого 1991 року й... одержав за це автомобіль. Тому що раніше президент клубу “Канни” Ален Педретті пообіцяв подарувати йому машину того дня, коли він заб’є свій перший гол.

І на вечірці, на якій були всі гравці, Зізу одержав своє перше авто – червоне “Рено Кліо”. Загалом сезон виявився вдалим, “Канни” посіли четверту сходинку в чемпіонаті й потрапили на Кубок УЄФА. Але наступний сезон був не таким чудовим, оскільки з Кубка УЄФА команда вибула на ранній стадії, понад те – “вилетіла” в другий дивізіон.

У Турін транзитом через Бордо

Після сезону 1991/1992 років Зідан вирішив зробити крок уперед і перейшов у “Бордо”. Тоді йому було 20 років. Упродовж свого першого сезону за нову команду Зінедін забив десять голів, хоча в наступних трьох сезонах проводив тільки по шість на рік.

У квітні 1994-го Зінедіна Зідана уперше запросили в національну збірну. 17 квітня відбувся його перший матч, який проходив у Бордо.

Дебют видався тріумфальним. Вийшовши на заміну у двобої проти команди Чехії за 27 хвилин до кінця за рахунку 0:2, він приніс своїй команді нічию. Коли до фінального свистка залишалося п’ять хвилин, Зідан лівою ногою забив перший гол, а через дві хвилини головою зрівняв рахунок. А згодом він почув від Мішеля Платіні: “Я тішуся, що футболка з номером десять перейшла в збірній саме до тебе”.

Зрозуміло, виступи Зідана не пройшли непомітно для селекціонерів провідних клубів, і після чемпіонату Європи 1996 року він перейшов в італійський “Ювентус”.

Італійський стиль гри – особливий, і навіть Зідану спершу було дуже важко призвичаїтися, проте вже через три місяці алжирець влився в команду й став одним з її провідних гравців. І справжнім лідером та улюбленцем. Коли в поєдинку проти “Інтера” Зізу забив свій перший гол в італійському чемпіонаті, навіть запасні “Юве” вибігли на поле, щоб привітати півзахисника з почином.

Перші титули та нагороди Зідан одержав у “Ювентусі”. І щоб описати всі перипетії італійського життя Зідана, знадобиться величезна книга. Він двічі вигравав чемпіонат Італії, двічі був фіналістом Ліги чемпіонів і, що головне, двічі, 1998-го й 2000-го, його визнавали найкращим футболістом світу. Крім того, Зідан здобув головні титули в національній збірній. Став чемпіоном світу та Європи.

Після знаменного фіналу чемпіонату світу 1998 року Зіданові присвоїли звання національного героя Франції. Із трибун кричали: “Зідана – в президенти!”– зовсім забувши про те, що ще декілька місяців перед тим називали футболіста “чорним котом” і звинувачували його в тому, що він приносить команді лише нещастя. В Італії чемпіонові відразу ж придумали нове прізвисько – “Зізу”, що означає “біла кішка”.

Мрії “зірки”

В Італії Зідан здобув чимало трофеїв, але в його колекції не вистачало одного – переможця Ліги чемпіонів. І він виборов його у свого першого сезону в новій команді – мадридському “Реалі”. Цей клуб купив його в італійського “Ювентуса” за 65 млн. доларів, і це був новий рекордний трансфер світового футболу. Цей перехід відбувся напередодні святкування століття мадридського клубу. І багато хто вважав, що Зізу став головним подарунком для вболівальників.

Того сезону мадридці не зуміли виграти чемпіонат країни, провалилися вони і в національному кубку. Однак здобули головний трофей Європи – виграли Лігу чемпіонів. У фінальному двобої з леверкузенським “Баєром” на останній хвилині першого тайму Зінедін Зідан забив фантастичний гол, який став переможним для його команди. Так він здійснив заповітну мрію, яку загадав 9 червня 2001 року на своїй презентації як гравця “королівського клубу”.

Здавалося, заповітної мети досягнуто. Є кохана дружина, діти, вже немає чого прагнути. Але Зідан не зупиняється: “Мрія повинна бути завжди, інакше життя втрачає сенс і перетворюється на просте існування. Я впевнений у тому, що будь-який гравець може вдосконалюватися до кінця своєї кар’єри. Звичайно, в кожному матчі неможливо грати на всі 100, проте... Маю одну мрію, і якщо вона здійсниться колись, я того ж дня піду з футболу. Уявіть, ми граємо на чемпіонаті світу, і на 90-й хвилині за рахунку 0:0 м’яч опиняється переді мною. Я падаю, але все-таки б’ю по ньому – і він влучає у ворота... Це чудово! Але навряд чи здійсненно”.

Можливо, саме тому він повернувся у збірну, адже кожен бажає, щоб його мрії здійснилися.
Підготував Андрій Левківський

Наверх