На головну

Захист тварин – ознака інтелігентності держави

Вівторок, 15 Листопада, 2005 року, № 208 (774)

Розмова з Андрієм Курачем, президентом Західноукраїнського товариства захисту тварин

Кожна людина, навіть якщо не має домашнього улюбленця, все одно бачить тварин, які блукають вулицями, над якими знущаються люди. Бачить, як у вищих навчальних закладах проводять досліди над тваринками. Саме це є для Андрія Курача, президента Західноукраїнського товариства захисту тварин головним аргументом необхідності негайно ухвалити Закон України “Про захист тварин від жорстокого поводження”.

Власними міркуваннями щодо плюсів і мінусів нового закону він погодився поділитися з “Газетою”.

– Громадські організації, зокрема львівські, брали участь у розробці закону?

– Так. Насамперед Всесвітнє товариство захисту тварин (ВТЗТ) мало вплив на цей процес, воно є ланкою ООН і свого часу брало участь у розробці світового законодавства у відповідній сфері. Західноукраїнське товариство захисту тварин є асоціативним членом ВТЗТ, як і, скажімо, “СОС” у Києві, а також організації в Харкові, Одесі, інших містах України. Щодо саме цього закону, то ми певним чином впливали на його формування: свого часу розробили Правила утримання тварин у місті Львові, міські депутати затвердили їх. Ветеринарний відділ Львівської міськради передав цей документ колегам із інших міст – і він слугував їм зразком для створення власного. В ці правила закладено дуже багато гуманних понять, яких на той час не було в Конституції.

Закони розглядають у Києві, і їм (депутатам ВРУ) легше радитися з місцевими товариствами захисту тварин, які сповідують ті ж принципи, що й ми (ЗУТЗТ). Якщо подивитися на зміст і формулювання деяких статей, скажімо, про транспортування тварин, лабораторні дослідження, те, що порушено питання утримання тварин і притулків, – усе це свідчить: розробники закону спиралися на міжнародний досвід, на світове законодавство, яке сформовано за участю громадських організацій.

– Які переваги цього закону?

– Плюсом закону є вже те, що Верховна Рада взагалі розглянула його. Адже як проект цей документ існував багато років у комісіях (уперше народні обранці розглянули його в лютому 2003 року, відтоді декілька разів повертали в комісію на доопрацювання, – “Газета”). Ухвалення цього закону пов’язую із заявами уряду та Президента про приведення законодавства у відповідність до європейського. За його відсутності не можна говорити про вступ України до ЄС. І він формує певне ставлення до України, адже є одним із гуманістичних законів, який представляє державу у світі.

Те, що на ухвалений 8 вересня в парламенті закон накладено вето, вважаю правильним, адже документ виписано доволі кострубато. Є деякі дилетантські, неточні положення, неправильно сформульовані, а це створює суперечності.

Тому розробникам закону варто було б звернутися до таких організацій, як, наприклад, у Львові “Екоправо-Львів”, які спеціалізуються на екологічній адвокатурі. Вони мають величезний досвід вирішення питань догляду й охорони тварин, природи загалом, усього, що стосується екології. Тож на прикінцевій стадії роботи над цим документом могли б як юристи покращити формулювання його положень. Адже автори закону – Богатирьова та Беспалий – не є фахівцями в питаннях утримання тварин, у питаннях екології. Це було їхньою доброю волею. Чудово, що порушили це питання, але було б прекрасно, якби професіонали завершили їхнє починання. Коли ЗУТЗТ розробляло Правила утримання собак у місті Львів, то діяло саме таким шляхом, зверталося по юридичну допомогу до фахівців.

Закони про захист тварин ухвалено в усьому світі – й у Польщі, й у Словаччині, й у Німеччині, і в Англії... В нас це практично дуже просто зробити – перекласти іноземні закони, на їх основі розробити схему, подивитися, які ці положення перетинаються, повторюються, які поняття як формулюють тощо. Якщо ми хочемо узгодити своє право з європейським, то мусимо взяти кліше з їхніх законів, розробити власний і перевірити, чи він у чомусь уже не перетинається з наявними нормативно-правовими актами.

Членам нашої організації дуже сподобалося те, що в законі чітко виписано питання організації притулків, сказано про те, що його повинні вирішувати органи самоврядування. Тобто після набуття чинності всіх положень у містах і селах уже не братимуть рушницю в руки, не створюватимуть гицлярські бригади, а, згідно із законом, організовуватимуть притулки. І тварину забиратимуть із вулиці не для вбивства, а щоб на якийсь період надати їй підтримку. Відтепер цим займатиметься не комунальний відділ, а спеціалізована установа (за законом, який ухвалили депутати 8 вересня, а опісля ветував Президент, “обов’язок створення та організації діяльності державних притулків для тварин покладено на органи виконавчої влади та місцевого самоврядування”, “Положення про притулок для тварин затверджує Центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів”, – “Газета”). Вона визначатиме, що відбуватиметься з тваринами, як мають поводитися з ними у притулку, щоб не було так, що їх три дні утримують, а потім убивають.

– У Львівській міськраді хтось підтримує ініціативи зі створення притулків?

– Віце-президент ЗУТЗТ Мирон Колодко є депутатом і головою постійної комісії природокористування, охорони довкілля та благоустрою Львівської міськради. Торік знайшов для Брюховицького притулку 11-13 тисяч, а цьогоріч уже 75 тисяч гривень, щоб покращити його діяльність.

Повертаючись до закону: добре те, що громадська організація може створити притулок, а міська рада (за законом, повинна створювати такі заклади) може укладати з нею угоди та частково фінансувати.

– Розкажіть про вади закону.

– У ньому не конкретизовано відповідальності за порушення, немає чіткості. Не виписано джерел фінансування твариноохоронних заходів, тобто не відомо, звідки повинні надходити гроші на це...

– А звідки вони мали б надходити?

– Я розмовляв із начальником ветеринарного відділу Львівської міської ради Ігорем Угрином. За його словами, є проблема з коштами для утримання такого комунального закладу. Він разом із Мироном Колодком рахував, скільки потрібно грошей на такий притулок, як у Брюховичах, для його діяльності на елементарному рівні (годівля тварин, догляд, зарплата людям, які виконують ці роботи, сплата комунальних платежів). Вийшла сума в 300 тисяч гривень. Водночас я запитав, скільки коштує державі діяльність утильцеху їхнього ветеринарного відділу – також 300 тисяч гривень на рік. Тому фактично не потрібно нічого особливо змінювати, лишень філософію ставлення до тварин.

Маю досвід спілкування з працівниками притулку для тварин у Познані, місті, яке за кількістю населення близьке до Львова. Вони щомісяця відловлюють близько 150 тварин (мають спеціалізовані машини для цього). За чотири тижні люди розбирають із них до 120.

Бачив, як сім’ї з дітьми ходять поміж вольєрами, в яких живуть нагодовані та доглянуті тварини, й вибирають собі когось. Тобто в цей притулок потрапляє дуже багато тварин, але вони швидко знаходять нових господарів. Ті ж, які зостаються, – 50% із них хворі. Якщо невиліковно, то їх усипляють. Решта, здебільшого старі та кволі, доживають свого віку. Тому перенаселення притулку не виникає.

Маємо домовленість із керівником ветеринарного відділу та Мироном Колодком про те, що організуємо виїзди в Познань у цей притулок, зробимо фотографії, відеозйомку, щоб представити тут керівництву Львова та сформувати думку влади, бачення цієї справи, підказати, яким повинен бути такий заклад.

Звичайно, більшість депутатів навіть не уявляли, що з тим робити. Ми приходили і до Куйбіди, і до Буняка, намагалися змінити їхню думку, але потрібного відгуку не було.

– А нинішні кандидати на посаду мера пропонують свою допомогу?

– Наразі не намагалися цього робити. Але якщо будуть такі спроби, ми будемо дуже раді. Під момент виборів, якщо до нас не прийдуть, то самі підемо до них.

– Після накладення вето на закон ви вели переговори з депутатами, якось намагалися пришвидшити подальшу роботу над ним?

– Західноукраїнське товариство захисту тварин не має ресурсів, знайомств із депутатами, щоб закон якнайшвидше доопрацювати й ухвалили – безпосередньо цим займається київське товариство “СОС”. Можу сказати, як виглядає філософія депутата під час розробки закону. Народні обранці розробляють документ, розглядають його, потім виникають певні моменти фінансування. Якщо забезпечення коштами, згідно із законом, покладають на державу, то це спричиняє протести уряду. Відповідно, згодом у цьому документі фінансування перекидають із держави вже на органи місцевого самоврядування – мовляв, нехай вони там якимсь чином вирішують це.

Можливо, якщо буде проведено територіально-адміністративну реформу, то зміняться проценти, які залишатимуться органам місцевого самоврядування з того, що регіон виробляє та заробляє на податках. Тоді наповненість бюджету буде кращою, він витримуватиме такі навантаження.

– Відколи і як такі закони працюють в інших країнах?

– Першою закони про захист тварин ухвалила Великобританія понад сто років тому. Приблизно тоді ж це зробила, як не дивно, Польща. Давніми вони є навіть у Росії. У Львові до Другої світової війни були притулки для тварин. Радянська влада позакривала їх і поставила завдання – відловлювати та знищувати, фактично дала мандат “швондерам” і “шаріковим”. Це стало системою, й нині бачимо наслідки її діяльності.

У Великобританії товариства захисту тварин створюють під егідою родини Її Величності. Загалом у світі цю справу вважають ознакою інтелігентності держави.

– Світова спільнота має якийсь уплив на Україну в справі охорони тварин і турботи про них?

– Безперечно. Свого часу товариство “СОС” порушило питання київської “Будки” – столичної гицлярні. Прихованою камерою зафіксувало вбивство тварин: працівник цієї “живодерні” ломом убивав собаку. Цю плівку показали декілька світових каналів. Розголос був таким, що кілька держав припинили гуманітарну підтримку Києва, й Омельченко “зламався” – віддав територію гицлярні під притулок.

Оскільки Україна прагне ввійти до Європейського Союзу, то це основний фактор і причина розгляду Закону “Про захист тварин від жорстокого поводження”. Вето Президента вважаю позитивом, адже воно засвідчує волю глави держави сформувати справді довершене правове забезпечення, узгоджене зі світовими нормами, вітчизняними традиціями та юриспруденцією. Хотілося б єдиного: щоб люди, які допрацьовуватимуть цей закон, зробили це ефективно та якнайшвидше.
Розмовляла Ольга Колесніченко
Фото: Артем Пастух
довідка
Андрій КУРАЧ. Народився 1967 року у Львові. 1990-го вступив до Львівського зооветеринарного інституту (нині – академія). Впродовж 1993-2000 років працював лікарем-ординатором у клініці дрібних тварин Львівської зооветеринарної академії. 2000-го організував приватний ветеринарний кабінет (вул. Кубанська, 12-а). Закінчив курси Королівського товариства запобігання жорстокому поводженню з тваринами (RSPCA). З 1995 року – президент Західноукраїнського товариства захисту тварин. Домашнім улюбленцем сім’ї Курачів є собака.

Наверх