На головну

Генрик Міколяш – фотограф

Вівторок, 24 Жовтня, 2005 року, № 183 (749)

Що потрібно людині для повного щастя? Граф Лєв Толстой якось писав дружині, що йому, “як завжди”, бракує однієї кімнати та 500 карбованців. Бачимо, як реалії євроатлантичних споживацьких суспільств зробили людей заможними, але не завжди щасливими.

71.jpgА от чинному міністрові юстиції України бракує диплома кандидата наук. Тому питання про щастя – риторичне.

Минулої п’ятниці “Газета” писала про пасаж Міколяша. Сьогодні ми розповімо про незвичайну долю його засновника – одного з найбагатших львівських підприємців.

Генрик уперше взяв до рук фотоапарат, коли йому було дванадцять років. Згодом усі його ювілеї були пов’язані саме з цією датою, з чого полюбляли іронізувати його критики.

Варто зауважити, що першим відомим львівським фотографом був професор фізики Львівського університету Ян Ґлойснер (1839), а першим професійним фотографом – офіцер австрійської армії та повстанець 1831 р. Августин Холонєвський (1843). Тож 1884 року, коли батько подарував Генрикові фотоапарат, техніка фотографії вже була на високому рівні.

Немалу роль у майбутньому Г. Міколяша відіграло одруження 1898 р. з Реґіною Ґостинською. Молода львів’янка готувалася стати вчителькою рисунку та захоплювалася фотографією. Подружжя Міколяшів разом виставляло свої роботи до 1910 р. Але якби хтось напророкував Генрикові майбутнє фотомитця ще 1900 р. (коли він став одним з ініціаторів побудови знаменитого пасажу), він здивувався б. Проте вже наступного року відвідав виставу віденського “Камера-Клубу” та здійснив свій життєвий вибір остаточно.

1902 р. Г. Міколяш узяв участь у Першій польській фотовиставі у Кракові, 1903 р. – у міжнародній фотовиставі в Будапешті, а за участь у Першій слов’янській фотовиставі у Величці (Західна Галичина) того ж року отримав свою першу нагороду. 1903-го Г. Міколяш очолив Клуб шанувальників фотомистецтва у Львові (невдовзі перейменований на Львівське фотографічне товариство). 1904 р. взяв участь у виставі Фотографічного товариства у Відні й отримав визнання також у столиці. Водночас він почав виступати в амплуа критика й одразу здобув авторитет і на цій ниві (бібліографія Г. Міколяша налічує шість книг і 53 публікації в періодиці). Розпочинаючи з 1906 р., світлини Г. Міколяша регулярно публікувала віденська фотоперіодика. 1908-го у червневому номері львівського “Фотографічного місячника” з’явилася стаття Йосифа Світковського (іншого видатного львівського фотографа) з оказії 25-річного ювілею праці Г. Міколяша на ниві фотомистецтва. Лише 1908 р. Львівське фотографічне товариство організувало 94 лекції, демонстрації та вечори і два курси для аматорів. Нічого дивного, що того ж року Г. Міколяш остаточно покінчив зі своїм бізнесовим минулим, продавши знамениту аптеку Мар’янові Крижанівському. 1909 р. Львівське фотографічне товариство одностайно проголосувало за пропозицію надати Г. Міколяшеві титул почесного члена товариства.

Лихоліття Першої світової війни Г. Міколяш пересидів у своєму будинку в Татарові над Прутом. До Львова повернувся наприкінці 1919-го або на початку 1920 р. і відкрив фотоательє у своїй віллі на вул. Понінського, 3 (тепер – І. Франка, 127). 1921 року Г. Міколяш очолив кафедру фотографії “Львівської політехніки”. Кафедра входила до складу архітектурного факультету. Отже, студенти факультетів архітектури та комунікацій вивчали фотографію на III курсі: дві години лекцій і дві години практичних занять щотижня під час весняного семестру. Проте 1922 р. програму скоротили до години лекцій і двох годин практичних занять для студентів згаданих факультетів окремо на весь семестр. Від 1929 р. Г. Міколяш також викладав курс “Документальна фотографія” студентам землевпорядного факультету.

1924 р. відроджене Львівське фотографічне товариство знову обрало Г. Міколяша своїм президентом, 1926 р. – почесним президентом. 1926-1927 рр. – період найбільшої активності пана Міколяша на ниві фотографії. На Х Виставі фотографії в залах Товариства приятелів мистецтв його 98 робіт займали окрему кімнату. 1927 року Г. Міколяш брав участь у шести значних виставках: Будапешт, Варшава, Лодзь, Львів, Париж, Глазго. Наступного року ЛФТ урочисто відсвяткувало 45-річний ювілей діяльності Г. Міколяша на ниві фотомистецтва, а наступного року в залах Товариства шанувальників фотографії у Варшаві відбулася його персональна виставка. Ювілей приніс Г. Міколяшеві почесне членство в Товаристві шанувальників фотографії, членство в Капітулі Польського фотоклубу (1930) та покликання до складу Польського національного комітету Комісії міжнародних конгресів фотомитців.

Друзі та знайомі згадували про Г. Міколяша як про людину емоційну. Все своє життя він чимось захоплювався, а понад усе – впровадженням у підприємництво мистецьких форм модерну (спочатку) та фотографією (згодом). Водночас він мав репутацію перфекціоніста-педанта (про його педантизм у “Політехніці” складали анекдоти) та до певної міри “дивака” (бо не терпів характерного для середовища митців безладу й інтриг). Схоже, в побуті Г. Міколяш залишався раціоналістом-аристократом. Матеріально йому в другий – “польський” – період життя довелося скрутно. Мабуть, таки пошкодував, що позбувся своєї частки в пасажі, який носив його ім’я, та родинної аптеки. 1928 р.

Г. Міколяш закрив свої фотоательє (мабуть, через початок світової економічної кризи) та перебрався з розкішної вілли по вул. Понінського в одну з квартир будинку по вул. Моджеєвської (тепер – І. Кокорудза). Перфекціонізм Г. Міколяша врешті мав за наслідок перевтому та психічні розлади. Починаючи з 1929 р., він почав уникати людей, а всі відзнаки й почесті, які сипалися на нього, як з рогу достатку, впродовж 1929-1931 рр., приймав заочно. Щастя для нього полягало не в грошах і навіть не в мистецтві, а в життєвій філософії опанування тотальної гармонії. 20 липня 1931 р. Генрик Петро Міколяш наклав на себе руки.

Ігор Чорновол

Наверх