На головну

“Секрети” успіху зовнішньої політики Румунії

Вівторок, 28 , 2006 року, № 37 (844)

Вступивши до НАТО, Румунія, за словами її керівництва, “відповідальна за зміцнення демократії на пострадянському просторі”.

Узявши на себе таку відповідальність, держава діє в руслі зовнішньої політики США, розраховує, що ця роль допоможе їй гармонійно ввійти в нову Європу та стати регіональним лідером у Чорноморському регіоні. Державний секретар США Кондоліза Райс назвала Румунію “одним із найкращих друзів, з яким ми поділяємо загальні цінності”.

Україна також претендує на роль регіонального лідера, а оскільки за розміром, ресурсами та потенціалом значно перевершує Румунію, то є для Бухареста серйозним конкурентом. Але наразі Румунія лідирує у своєму економічному розвитку. ВВП у перерахунку на людину в них із 2003-го до 2005 року зріс у півтора разу і становить 3500 дол. США, а в нас – у 1,7 разу, до 1700 дол. За цей же час інфляція в Румунії зменшилася в 1,7 разу, а в Україні збільшилася майже вдвічі. Прямі інвестиції в економіку Румунії 2005-го перевершували аналогічні українські в 2,5 разу та становили 5 млрд. дол.

Однак, за офіційними даними, в Румунії до мільйона безробітних на 11 мільйонів населення, яке працює, а зарплата більшості громадян не відповідає рівню європейських цін.

Вступ нашої сусідки до НАТО, а невдовзі й до ЄС не зумовлено успіхами в удосконаленні економіки та демократизації суспільства. Румунський варіант євроінтеграції – приклад того, як головним критерієм прийому стають не досягнення, а географічне розташування та потенціал держави. Румунія стала членом НАТО завдяки успішному використанню свого вигідного геополітичного положення – наявністю стратегічного виходу до Чорного моря.

У грудні 2005 року Кондоліза Райс підписала в Бухаресті договір про розміщення на території Румунії американських військових баз терміном на десять років. Це перша така угода, яку США уклали з колишньою комуністичною країною в Східній Європі. Відповідно до неї, американські військові зможуть використовувати військову базу Когелничану – аеропорт неподалік Констанці, а також Бабадаг (у районі Чорного моря, за 36 км від українського кордону), Кінчу (в горах Центральної Румунії) та Смардан (у Східній Румунії, за 19 км від Молдови). Зазначений договір про розміщення американських баз – це частина загальної стратегії скорочення та передислокації американських сил у Європі.

Американські військові вважають, що це дозволить США розмістити свої сили ближче до потенційних зон конфлікту на півночі Африки, Близькому Сході й у Центральній Азії. Румунія ж сподівається, що наслідком угоди стануть дипломатичні й економічні преференції.

На початку 1990-х років Франція, яку завжди вважали лобістом інтересів Румунії, зараховувала її до членів романської групи держав та активно підтримувала Бухарест у прагненні стати членом НАТО та ЄС. Однак потім Румунія різко змінила свій зовнішньополітичні орієнтири, надавши перевагу не Євросоюзу, а США та Великобританії. Цей вектор підтвердили, коли до влади прийшов президент Траян Бесеску. Зміцнення осі Бухарест-Вашингтон-Лондон він проголосив одним зі стратегічних пріоритетів зовнішньої політики.

Ані ЄС, ані Румунія не в змозі відмовитися одне від одного. Як і з НАТО, пояснення слід шукати у сфері геополітики: зі вступом Румунії Євросоюз виходить на узбережжя Чорного моря й отримує доступ до нафтових родовищ на шельфі.

Основними проблемами на шляху до членства в ЄС є корупція й організована злочинність. Європейська Комісія має претензії до судової системи, свободи преси й економічних реформ, а також до політики щодо національних меншин, зокрема циганів, яких майже повністю виведено з ринку робочої сили. В європейських країнах наразі не ухвалено остаточного рішення, чи приймати Румунію в ЄС із 1 січня 2007 р. ФРН дала чітко зрозуміти, що очікує висновків Ради Європи про виконання країною зобов’язань у боротьбі з корупцією. Якщо звіт буде позитивним, він може стати останнім – і держава ввійде до ЄС, як і передбачали, 2007-го. Якщо ні, то вступ перенесуть на 2008-рік.

За перші три роки після вступу пов’язані з цим витрати Румунії становитимуть 8,9 млрд. євро, водночас пряма або непряма фінансова допомога з боку ЄС – 14,5 млрд. Слід додати, що вона приєднається до тих держав, які отримують із фондів ЄС більше, ніж вносять у його бюджет.

Міністр закордонних справ Румунії Унгуряну заявив, що основною метою румунського уряду є європейська інтеграція та зміцнення безпеки в рамках НАТО. Держава активно цікавиться політичними процесами в Україні, Молдові та Наддністрянщині. Вона хоче відігравати велику роль як фактор стабілізації в Чорноморському регіоні, не втрачаючи з поля зору південного сходу Європи. Згідно із заявою міністра, важливою є також економічна присутність у Центральній Азії та на Кавказі.

Румунія вдало розташована і є важливим східним кордоном для ЄС, США й НАТО. В Бухаресті це інтерпретують як високу відповідальність у забезпеченні регіональної стабільності. Маючи стратегічно вигідне розташування в Східній Європі (безпосередньо близько від Балкан) і друге місце серед східноєвропейських держав за площею, численністю населення, економічним і військовим потенціалом, вона прагне стати сполучною ланкою між південним флангом НАТО та Центральною Європою. Володіючи на Чорному морі узбережжям протяжністю 240 км (Україна – понад 1000 км) і 1000 км дунайського берега, Румунія пропонує себе ЄС як головні морські ворота на південному сході континенту. На думку румунських стратегів, географічні переваги дають змогу Бухаресту відтіснити Україну та виступити гарантом безпеки транспортування в Європу каспійської нафти південним маршрутом в обхід Росії, України й Білорусі. Прагнення стати членом НАТО змусило державу відмовитися від територіальних претензій до своїх сусідів, зокрема й до України.

Існує думка, що румунська дипломатія – одна з найкращих у світі: країна, яка не виграла жодної війни у ХХ столітті, опинившись серед переможених, змогла помітно розширити свою територію. А тепер її влада успішно грає на протиріччях між ЄС і США, використовуючи стару істину: якщо велика держава хоче домінувати над слабкою, тоді в останньої немає шансів; якщо над слабкою країною хочуть панувати дві держави, тоді в неї з’являється шанс вижити; якщо це хочуть зробити більш ніж дві країни – тоді в неї є шанс стати великою.

Румунія досягла помітних успіхів у зовнішній політиці насамперед завдяки використанню динамічної національної ідеології, яка має певні ознаки прихованого націоналізму та єдності. Це дає змогу їй досягати поставлених цілей. Україна має не менш вдале географічне розташування та відповідний потенціал, але не має переваг, про які зазначено вище. Мабуть, тому не має і таких здобутків у зовнішній політиці.
Анатолій Павленко

Наверх