На головну

Театральний літопис Львова

П`ятниця, 19 , 2007 року, № 7 (77)

Невтомний Олесь Нога – знаний львівський дослідник, мистецтвознавець і художник – запрезентував землякам чергову дослідницьку працю “Хроніки міста театрів” (театральне життя Львова 1920-1944 років), засвідчивши, що й у театральній сфері він може розгортати невідомі історичні сторінки.

Недоброзичливці кажуть, що це не так уже й добре – весь час намагатися опановувати нові для себе дослідницькі сфери, бо, мовляв, треба “рити” вглибину тих, які вже відомі. Однак сам Олесь Нога не вважає театр чужорідним для своїх зацікавлень. Зокрема, майже двадцять його книжок присвячені тим художникам, які так чи інакше були пов’язані з театром. Михайло Бойчук, Євген Сагайдачний, Давид Бурлюк, Соня Делоне, Наталя Давидова, Іван Косинін та інші стали тими особистостями, які – хотів Олесь Нога того чи ні – змушували його досліджувати театральне мистецтвао в контексті.

І цю роботу – небагато-немало – Олесь Нога провадить уже п’ятнадцять років.

Книга “Хроніки” (що побачила світ у видавництві “Українські технології”) інакша, ніж її писали б театрознавці, бо мова в ній не стільки про найвидатніші львівські театри того часу (хоча, звісно, вони присутні), скільки про всю палітру життя театрального Львова. А це також купа аматорських труп та об’єднань у робітничих колективах, спортивних, національних товариствах, дитячих садочках тощо. “Я хотів максимально показати насиченість театрального життя у Львові, всі його барви, – каже дослідник. – Адже уявіть, в окреслений період тільки у Львові діяло понад 150 театральних груп, вистави яких не минали повз глядацьку увагу (про це свідчить періодика того часу), а тепер маємо хіба що якийсь десяток. І для мене як для дослідника це стало величезною несподіванкою, хоча побачив я й те, що колись матеріальне становище акторів і театрів мало чим відрізнялося від становища тепер. Для прикладу, найвідоміші співаки Львівської опери їздили давати вистави в окремі села через те, що там добре платили за їхню працю. Але різниця в іншому – та ж таки Львівська опера в окремі сезони давала аж 20 прем’єр – і до кожної готували свої декорації та костюми. Ба більше – історія цього театру знає сезон, коли на провідні партії майже всіх прем’єрних вистав запрошували відомих акторів багатьох європейських театрів. У Львові гастролювали навіть знані японці”.

Зрештою, залишимо право за кожним зацікавленим самому відкрити для себе таємниці “Хронік”. Зазначимо лише, що обширне видання презентує чимало давніх світлин (зокрема, з колекцій соліста Львівської опери того часу Івана Романовського, зацікавленого театром нашого сучасника Андрія Клімашевського тощо).

Цікаво те, що Олесь Нога вже працює над черговим томом “Хронік”, а всього таких томів заплановано п’ять – від ХІІІ століття аж до нашого часу.

Ярина Коваль

Наверх