На головну

Відомі мами Львівщини

Четвер, 17 , 2007 року, № 81 (151)

Що робить сильних жінок вразливими, тендітних – вартими захоплення їх волею та терпінням, чиї невидимі зусилля непомітно стоять за кожною особистістю? “Газета” пропонує реальні та зворушливі материнські історії

Катерина Віктюк

Пані Катерина завжди брала малого Ромка до театру (фото: Родинний архів)Ця мати працювала вчителькою, родом із Батятич. Народила двох доньок та одного сина. Саме синові вдалося зробити родинне прізвище відомим на весь світ. Змалечку мати брала його із собою на вистави в оперний театр. Згодом він і сам почав ходити на всі львівські постановки. Примудрявся проходити в театри безкоштовно. Роман любив копіювати акторів і переодягатися – у мамині сукні, капелюшки, туфлі...

Коли мама була на сьомому місяці вагітності сином, вона прийшла до Львівського оперного театру, і щойно прозвучала увертюра до “Травіати” Верді, він почав рухати ніжками. Мама стверджувала, що через музику син мало не народився раніше терміну. Сьогодні музика Верді є улюбленою для Романа Віктюка.

Його улюблений афоризм: “Усе життя потрібно бігти і шукати. Не знайти, а саме шукати! До останнього подиху”.

Ірина Мерлені

Напередодні Нового року олімпійська чемпіонка з боротьби народила сина. Радісна подія сталася 27 грудня. Хлопчик, як і належить у родині борців, з’явився на світ міцним: вага дитини – 3 кг 550 г, а зріст – 53 см. Сина назвали Артуром.

У коментарі “Газеті” Ірина розповіла, що народження дитини абсолютно змінило її погляди на життя. Відтепер ніхто інший, а саме син є на першому місці в її житті. Молода мама стверджує, що Артур – копія батька. Стосовно виховання, то олімпійська чемпіонка планує прививати синові любов до спорту, проте чим займатися, вирішуватиме він.

Колись Ірина заявляла журналістам, що хотіла б мати трьох діточок – двох хлопчиків і дівчинку. Я нагадала їй це твердження, на що чемпіонка відповіла, що рада була б і більшій кількості дітей. Але ще декілька років тому вона й не здогадувалась, які складнощі супроводжують появу дитини. Народження малюка вимагає великих і фізичних, і моральних зусиль. На думку Ірини Мерлені, народжувати в 17-18 років легше, бо можна залишити дитину мамі чи свекрусі, а от із роками відчуваєш усе більшу потребу приділяти своєму чаду увагу, хочеться проводити з ним якнайбільше часу, а тому активним мамам, котрі роблять кар’єру, звичайно, непросто.

Сьогодні, підтверджуючи свій непосидючий чемпіонський характер, Ірина не сидить удома склавши руки. За цей час відновлює сили, тренується, вже виграла Універсіаду в Чернівцях, набирає форму для участі в Олімпіаді-2008 у Пекіні. Крім того, в одному з інтерв’ю спортсменка поділилася планами про реалізацію себе в шоу-бізнесі.

Оксана Караванська

Популярна українська модельєр-дизайнер наприкінці грудня минулого року вдруге стала матір’ю. У неї народилася донька, яку охрестили Марією. За словами дизайнера, ця подія перевернула її життя. Оксана Караванська розповідає, що якось конкретно на її творчості народження дитини не відобразилося, проте останній її показ моделей демонстрували саме діти відомих в Україні людей. До слова, приємно зазначити, що львів’янка першою в Україні запустила дитячу лінію одягу.

Оксана Караванська залишається діловою жінкою, яка багато працює, але кожну вільну хвилину присвячує сім’ї та маленькій Марійці. Крім того, мама Караванська оберігає свою малечу від зайвої уваги, тому не погоджується надавати її фото для преси. Нагадаємо, що в Оксани Караванської вже є одинадцятирічний син Святослав, наразі школяр. Разом із мамою вони займаються спортом (окрім плавання, лиж і тенісу, Святослав полюбляє футбол). Щодо одягу, то для сина Оксана Караванська купує все необхідне в магазині, але завжди радиться з ним, намагається прищепити йому гарний смак.

Любов Писарчук

Писарчуки з Чемеринців не думали, що їхній Петрик колись стане мільйонером (фото: Родинний архів)Мати знаного у Львові бізнесмена та депутата була простою мешканкою села Чемеринці, яка тяжко працювала в колгоспі, відпрацьовуючи трудодні, ледве заробляючи на прожиття. “Мама виховувала нас не словами, а прикладом”, – згадує Петро Писарчук. Любов Писарчук дуже багато працювала і мріяла, щоб її діти вирвалися з незгод. Вона жила не для себе, а для дітей, для людей, жила, жертвуючи собою. Петро Писарчук: “Пригадую, коли у 18 років мама повезла мене здавати документи на вступ до Політехнічного інституту, мені тоді, хоч і неприємно згадувати, стало соромно за її вигляд, за бідний одяг, пошарпане взуття”.

Львівський мільйонер дотримується принципу, що батьків нам дає Бог, і свята справа дітей – шанувати їх. Колись саме через волю батьків 1986 року він вирішив залишити високооплачувану роботу й повернутися додому. Мати постійно дбала про нього. Навіть коли Петро Писарчук уже дорослий і заможний приїжджав до неї, різала курку чи гуску та давала йому. Спочатку мама раділа статкам сина, та коли він забрав її до Львова, і вона зблизька побачила ту ціну, яку платив Петро Іванович за свої успіхи, відчула бруд політики, боротьбу, тоді радість її пригасла. Народний депутат із сумом згадує: “Мама померла 2 жовтня, а за день до цього я телефонував привітати її з іменинами. До речі, мати мене називала Володею. Я хрещений двома іменами: Петром (так захотів тато) і Володимиром (за маминим бажанням). Я й був у селі до 10 класу Володею, а у Львові вже став Петром. Так от, останні її слова я пам’ятаю досі: “Володю, бережи себе”.

Марія Бутрин – мама ректора

Родинний архівРектор Університету банківської справи НБУ Тамара Смовженко переконана, що саме мама Марія Бутрин заклала більшість її рис характеру – силу волі, наполегливість і працьовитість. Марія Петрівна виховувала доньку дуже строго, змушуючи усвідомити, що життя кожної людини є таким, яким вона сама собі його творить; усе залежить від зусиль людини. Сьогодні Тамара Смовженко навчає цього студентів. Іще з дитинства майбутній ректор запам’ятала, що потенціал людини невичерпний. Для прикладу, в маленької Тамари був дуже поганий почерк. І от мама на вихідні заставляла її переписувати газету. Якщо переписала гарно – йшла гуляти, якщо ні – писала далі. Згодом у Тамари виробився гарний почерк, і вона навіть заповнювала стінгазети. Марія Петрівна в усьому намагалася корегувати доньчин характер до досконалості, була дуже вимогливою. А ще навчала почату справу доводити до кінця. Не було жодних поблажок, і хоча це було складно, проте дало змогу в майбутньому Тамарі Смовженко досягти високих результатів і постійно рухатися вперед.

Ректор Університету банківської справи згадує, що в дитинстві найбільше мріяла про ляльку, якої через скрутні часи не могла мати. Як не дивно, але її мрія здійснилася лише в день весілля! Саме нареченій Тамарі подарували таку ляльку – німецьку, великого розміру та з м’якими руками.

Ставши матір’ю, Тамара Смовженко свого сина навчала всього досягати самому. Понад те, на прикладі власних студентів переконана: коли батьки мають гроші й засипають подарунками своїх дітей, то ті не цінують цього. Сьогодні ректор УБС виховує та надихає цілі покоління молоді, вона дає “дорогу” династіям банкірів і фінансистів відтепер уже для всієї України. Потай студенти, підлеглі та банкіри називають її “мамою”.

Ольга Волкова

Матері п’ятьох дітей “жити стало веселіше” (фото: Родинний архів) Історія цієї жінки особливо хвилює, адже заради материнства їй довелося піти на справжні героїчні кроки. Малеча Волкових народилася внаслідок штучного запліднення, яке Ольга проходила тричі. Успішною виявилась остання спроба – чотири запліднені яйцеклітини. “Нас попереджували, що буде дуже складно, пропонували робити корекцію, – розповідає молода мати. – Лікарі навіть відмовляли мене від такого кроку, оскільки з точки зору медицини четверня – це свого роду патологія. Такі дітки, як правило, недоношені”. Медики згодом розповідали, що під час вагітності саме Ольга їх надихала, а не навпаки. Після запліднення жінка фактично постійно лежала. Більш ніж місяць у неї був сильний токсикоз, її постійно клали під крапельницю, наводнювали організм, давали вітаміни. Завершувала вагітність 50-хвилинна операція кесаревого розтину. Торік 11 травня Ольга Волкова народила відразу трьох дівчаток і хлопчика. Малята з’явилися на десять тижнів раніше від запланованого терміну, вагою близько кілограма кожне. У діток були нерозвинені легені та внутрішні органи. Сил вони набиралися в кувезах. Лікарі боролися за життя малечі майже два місяці. Коли найменшій стало погано, батьки вирішили охрестити новонароджених. На той час у Святопокровському соборі у Львові перебували мощі святої Варвари, в якої новоспечений батько четверні попросив допомоги, а найменшу донечку пообіцяв назвати Варварою. Приємно, що на випробування Волкових відкликнулася велика кількість людей. Одні допомагали морально, інші – фінансово. Незважаючи на те, що новоспечена багатодітна сім’я є заможною, забезпечити лікування новонароджених власними силами вони не змогли б. Розсудіть самі, одна лиш ін’єкція для однієї дитини, яку необхідно було вводити по декілька разів на день, коштувала 3000 грн.!

Із перших днів новонароджені стали знаменитими. Коли Ігор Волков забирав дружину з дітьми з лікарні додому, їх проводжала велика кількість журналістів, малята позували перед камерами та фотоапаратами, а батьки давали інтерв’ю десяткам видань.

Минув рік. Ольга Волкова називає його доволі складним і насиченим, хоча жартує: “Жити стало веселіше”. За цей час жінці довелося перенести ще одну операцію. У майбутньому Ольга Волкова планує працювати, адже багатодітній сім’ї додаткові фінанси зайвими не будуть. А ще мати-героїня вважає, що жінка обов’язково повинна працювати, аби розвиватися і бувати в товаристві людей.

Лікар, яка виходила львівську четверню, розповіла, що в Україні за останні роки народилося чотири четверні, вижили ж тільки малята Волкових.

Катерина Гудима

Розповідаючи про маму, відомий політик і депутат Олекса Гудима наголошує, що це дуже сильна жінка. Вона завжди була і є патріархом усієї родини, опікункою, берегинею. Народилася і живе Катерина Гудима, як любить говорити депутат, у бандерівському краї – Новому Роздолі. Цікаво, що вона товаришувала з братом Степана Бандери Василем. На долю матері випали нелегкі випробування, доводилося багато працювати.

Коли дівчині виповнилося 17 років, “визволителі” забрали її хлопця служити в армію. Дівчина чекала на повернення коханого сім важких років війни та небезпек. За спогадами Олекси Миколайовича, мати виховувала дітей доволі жорстко, виховувала працею, і це, на його думку, себе виправдовувало. Уперше про особливу долю сина Катерина Гудима почула від наполегливої циганки. Мати переконалася у правдивості ворожіння, коли її син став народним депутатом у рідному окрузі. Відтоді люди, котрі про свої біди не могли розказати ні президентові, ні керівникові уряду, ні голові райдержадміністрації, йшли скаржитися та жалітися Катерині Гудимі. Крім того, на матері “відбивалися” всі політичні віяння в державі та в кар’єрі сина.

Олекса Гудима возив у свій округ багатьох відомих політиків, особливо рухівців. Усіх їх приймала мати депутата.

Нещодавно Катерині Гудимі минув 85-й рік. Сьогодні мати, яку вже послабили різні недуги та складнощі долі, постійно відвідує церкву. В неї там навіть є своє місце. Парафіяни так і кажуть – то місце Гудимихи.

Ірина Вірастюк – “мама чемпіонів”

Вона є простою жінкою і навіть дуже тендітною поруч із синами. Каже, що дітей виховувала не за особливими рецептами, просто віддавала їм усю материнську любов та турботу. Ірина Василівна завжди любила спорт, сама колись грала у волейбол, тому любов до спорту в дітях заохочувала. Згадує, що з дитячих років синів пам’ятає багато прання зі щоденних тренувань. За словами Ірини Вірастюк, раніше було складно – і робота, і діти, і домашні клопоти. Це зараз молоді мами народжують одну дитину й одразу наймають няню, та й багато домашньої роботи автоматизовано, а тоді все мусила сама встигати. Щоправда, тепер усі ці спогади для мами богатирів є приємними.

Улюблена мамина страва стронгмена Василя – вареники з картоплею та сиром, з дрібно нарізаним кропом і петрушкою та цибульковою піджаркою й сметаною. Колись у школі, бачачи габарити синів Вірастюків, посміювались, як там їхня мама, певно, днює й ночує на кухні?

Ірина Василівна дуже переживає, коли дивиться змагання за участю сина, навіть якщо вже знає результат і дивиться програму в повторі. Василь розповідає, що мама майже завжди плаче, особливо якщо результати даються йому важко.

Сьогодні Ірина Василівна виховує свого внука Адамчика, Василевого сина. На жаль, її невістка трагічно загинула від снігової лавини. В одному зі своїх інтерв’ю Василь розповів, що Адамчик згадує маму щодня. “Я довго думав, що йому сказати. Вирішив розповісти правду. Ми були з ним на цвинтарі... Він знає, що “мами немає”, “мама на небi”, “мама – зiрочка”, але “мама нас любить”. Він постійно це говорить”. Зазвичай Ірина Василівна, коли вкладає Адамчика спати, знімає зі стіни “маминi портрети” – один великий, інший – маленький. Син цілує спочатку “велику маму”, згодом “маленьку маму” і говорить: “Цьом-цьом, мамочко”. І тільки тоді біжить спати.

У вихованні Василь Вірастюк дотримується таких же принципів, що й мама. “Не даватиму порад щодо виховання, бо в усіх різні діти, тому методи одних зовсім не підходять іншим. Багато дітей нині тиняються без діла, не маючи чим себе зайняти. Звідси починаються всі негаразди. Головне – не забувати про дітей і приділяти їм увагу”.
Підготувала Наталія Кузьма

Наверх