На головну

Яблуні в цвіту

Середа, 19 , 2007 року, № 166 (236)

У першій половині вересня, коли золота осінь добряче запізнилася й замість неї нагрянули дощі, холод, сльота, Архімандрит Зеновій прийшов помолитися до каплички, що стоїть у дачному масиві Винник. Після молитви звів очі до неба і несподівано побачив… яблуню у цвіту.

Цвіт був настільки пишним і яскравим, що його неможливо було не помітити.

Ми також бачили це квітуче диво, наш фотокореспондент зафіксував його на плівку. Архімандрит Зеновій розповів “Газеті”, що цвіте яблуня вже місяць. Йшли проливні дощі, дули пронизливі вітри, але вони не збили цвіту – він міцно тримається на гіллі.

А днями священик зателефонував до редакції й розповів, що має ще одну приємну новину – вкрилася жовтим цвітом верба, яка першою зацвітає навесні. І довкола неї такий аромат!

Як пояснити такі приємні та несподівані сюрпризи природи? Cтарший науковий співробітник Інституту екології Карпат Павло Ященко, до якого “Газета” звернулася по коментар, розповів, що такі несподіванки рослини підносять доволі часто, зумовлюють їх збої в програмі розвитку. А спричинити їх можуть і внутрішні, і зовнішні фактори: підрізане коріння, надлишок добрив тощо. Навіть різка зміна температур – похолодання відразу після спекотних днів – також призводить до неадекватної поведінки рослин.

У отця Зеновія своє пояснення. Він убачає в цьому добрий знак із небес, адже такі дива відбуваються з деревами, які ростуть неподалік каплички.

– Коли в січні тут зацвіла калина, – розповів отець, – я пояснив собі цей факт теплою зимою. Адже того місяця в багатьох місцях виднілася по-весняному зелена трава. Але коли таке весняне диво сталося знову восени, в доволі холодні дні...

Загалом навколо отця Зеновія доволі часто трапляється щось незвичайне. Він – монах, хоча шлях до Бога в нього дещо неординарний. Зеновій Колісник, який народився в Бережанах Тернопільської області, не відразу став священиком, хоч виховувався в глибоко віруючій сім’ї – в родині були три священики. Спершу закінчив Рівенський інститут культури. Працював у драмтеатрі, філармонії, з ансамблем “Медобори”, очолював молодіжний центр “Перлина” в Тернополі. Словом, до 28 років він успішно робив кар’єру. Але напередодні Нового 1978 року – він саме поспішав на його святкування – Зеновій Колісник потрапив в аварію – авто, за кермом якого сидів, упало в 37-метрову прірву. Від сильного удару його викинуло з машини, авто за лічені хвилини спалахнуло. Травмованого водія – перелом хребта в трьох місцях – підібрали лісоруби, які їхали слідом, і доправили до лікарні.

Надії на те, що він виживе, а тим паче, повернеться до нормального життя, медики не давали – надто важкими були травми. Два роки він був прикутим до ліжка, його перевозили з однієї лікарні до іншої. Весь час поруч із сином була мама. Залишала ненадовго тільки тоді, коли їхала в різні святі місця помолитися. Там вона просила в Бога лише одного – підняти на ноги сина. У молитвах, як розповіла пізніше, благала: “Коли син одужає, усе подальше життя він присвятить служінню тобі, Господи”.

Так і сталося. Після одужання Зеновій Колісник закінчив духовну семінарію і став священиком. А через деякий час постригся в монахи. У світі, здається, немає такого святого місця, в якому він не був би. Отець Зеновій вивчає та реставрує ікони, деякі малює сам. І що цікаво, чимало з них, за словами отця, мироточать, деякі заплакали на очах сотень людей. Скажімо, ікона Іверської Матері Божої-Вратарниці.

Цю ікону отець побачив в одній із грецьких церков Чикаго (у США він жив сім років). І вирішив намалювати копію образа. Це було непросто. Багатьом людям, які бралися за таке, нічого не вдавалося – намальоване за якийсь час зникало. Отець Зеновій малював ікону на полотні три роки й, повертаючись в Україну, взяв її зі собою. А восени 2005 року владика Ужгородський (УПЦ КП) запросив отця Зеновія разом з іконою взяти участь у хресній дорозі Закарпаттям. Хресним ходом віряни пішки здолали понад 300 км. Зупинилися в містечку Великий Бичків, що за Солотвином. Після святої літургії, під час читання молебню люди спершу пошепки, а згодом на повен голос почали вигукувати: “Богородиця плаче”. У куточках очей Пресвятої Богородиці, намальованої на полотні, з’явилися сльози. Ця звістка миттєво облетіла всі околиці, тисячі людей з’їхалися до містечка. Цей незвичайний факт, що стався 2 жовтня 2005 року, бачили сотні людей, його засвідчили 11 священиків і єпископ.

Відтоді ікона Іверської Божої Матері “Вратарниця плачуща” йде хресним ходом усією Україною. А нині, як повідомив Архімандрит Зеновій, вона на реставрації в Тернополі. Його з нею запрошують відвідати восени Грецію, а точніше Іверський чоловічий монастир на горі Афон, де знаходиться оригінал ікони Іверської Матері Божої-Вратарниці.

...Квітучу яблуню, вербу посеред осені кожен сприймає по-своєму: одні як сюрприз природи, квітуче диво, інші – як добрий знак небес. І ніхто нікого не переконує у протилежному – кожен сприймає так, як хоче. А головне, що таке диво є, і ми його бачили.
Оксана Задорожна
до теми

Історія ікони Іверської Божої Матері-Вратарниці

У IX столітті вона була в однієї благочестивої вдови, що жила біля міста Нікеї. За імператора Феофіла (829-842) іконоборці, які знищували святі образи, прийшли в дім цієї християнки. Один воїн списом ударив по іконі. Тієї ж миті з ураженого місця потекла кров.

Удова, побоюючись, що святиню знищать, пообіцяла імператорським воїнам гроші й попросила до ранку не забирати ікону. Коли вони пішли, жінка разом із сином опустила образ у море. Стоячи на воді, ікона припливла до Афону. Афонські ченці кілька днів бачили в морі вогненний стовп, що сходив до неба, тож прийшли до берега подивитися, що там таке – і побачили святий образ.

Після молебню благочестивий чернець монастиря святий Гавриїл за велінням Божої Матері, що явилася йому уві сні, пішов по воді, немов по землі, узяв ікону, приніс і поставив у храмі. Та наступного дня монахи не знайшли образа в церкві, а побачили його над воротами монастиря.

Так повторювалося декілька разів, поки Пресвята Діва уві сні не відкрила святому Гавриїлу свою волю. Вона сказала, що не бажає бути схованою, а хоче бути Охороницею ченців. Після цього образ поставили над монастирськими воротами. Тому свята ікона називається “Вратарницею”. Згодом звели храм на честь ікони Пресвятої Богородиці – “Іверської-Вратарниці”.

Наверх