На головну

Львівські хроніки

Четвер, 22 , 2008 року, № 71 (379)

Написані Марком Марковичем, мандрівним ченцем із Хорватії.

Учора ми з Мустафою щасливо повернулися до Львова з далекої та загадкової Гуцульщини, проблукавши її горами два місяці і три дні. А були ми й у Коломиї, й у Косові. Навіть замешкали в селі Криворівня, просто над Чорним Черемошом. Відтак привезли з мандрівки нашим львівським братам-редемтористам два кілограми овечої бринзи, кілька сирних коників, кукурудзяного борошна й дещицю смачного гуцульського сала.

У монастирі з такої нагоди влаштували святкову вечерю, під час якої делікатно випитували про наші враження від мандрівки. Щодо Мустафи, то його особливо вразили низькорослі гуцульські коники, в яких він перейняв мистецтво швидкого ходіння горами. Щоб віддячити, Мустафа навчав їх, як спритніше перетинати відкриту місцевість під обстрілом із ворожих кулеметів. Бо, мовляв, місцевим коням та наука ще стане в пригоді. Мені ж Мустафа наполегливо радив придбати побачену на ярмарку в Косові замашну гуцульську бартку. Але я перечив тому. Топірець – зброя, а я ще не зрікся монашого постригу, щоб удавати із себе опришка.

Мені в’ївся в душу скромний, а подекуди й убогий побут місцевих горян. Гуцулам живеться вельми скрутно. Попри це, вони ні на що не нарікають, ревно моляться. На кожному подвір’ї тут мають власну капличку. Вітаються між собою словами “Слава Йсу”, ковтаючи останній склад, мабуть, щоб зберегти силу говорити далі. У гірських селах процвітають давні ремесла, бо то чи не єдиний певний заробіток для гуцулів. Щороку сюди приїжджає Президент України, щоб трохи поярмаркувати. Купує ніби й дрібнички – різьблених із дерева коників, кептарі, шкіряні пояси. Але, кажуть, що з того виторгу вся Гуцульщина живе наступні півроку. Ось такий тут бізнес.

У Криворівні я почув від гуцулів повчальну історію про місцевого священика. Той у юні роки був активним комсомольцем, але, кажуть, попри те, таємно вірив у Бога. І саме віра врятувала йому життя. Річ у тім, що ще парубком він захопився альпінізмом. Одного літа, знудившись у Карпатах, поїхав на Кавказ. Там і трапилося нещастя – хлопець зірвався зі скелі й завис на линві над прірвою. А позаяк мандрував самотньо, то допомогти йому було нікому. Гойдаючись декілька годин над прірвою, він мав час, щоб зважити все пережите. За крок до смерті й дав обітницю: “Якщо виживу – присвячу своє життя Богові”. Той хлопець вижив і тепер витягує з прірви руйнівних пристрастей душі своїх односельців.

Далі буде

Наверх