На головну

Досвід Литви – Україні

Четвер, 22 , 2008 року, № 71 (379)

Дні Європи, які в травні традиційно відзначають у Європейському Союзі, ось уже декілька років набули популярності й в Україні. Звичайно, значною мірою це пов’язано з більшим зацікавлення наших громадян темою євроінтеграції, але можна помітити більше заангажування і з боку країн ЄС у спробах донести українцям, що це за структура така – Євросоюз.

Без перебільшення, вагому роль у такому дружньому намаганні допомогти українцям наблизитися до об’єднаної Європи відіграє Литва. Минув уже третій рік, відколи ця невелика прибалтійська країна в колі інших колишніх колег по комуністичному нещастю стала членом Євросоюзу. І зараз Литва, яку з Україною пов’язують тісні історичні стосунки, щиро вболіває за успішну реалізацію наших євроінтеграційних прагнень. Одразу після вступу до Євросоюзу литовці розпочали активну роботу в ЄС із лобіювання інтересів нашої країни. Водночас прибалтійські політики задалися питанням: що ми можемо зробити для України в безпосередніх контактах? І дали найкращу з можливих відповідь: “Що інше, ніж передати досвід”. Реальні кроки не забарились, і вже торік у листопаді за сприяння МЗС Литви в Україні виникли дві філії Литовського Центру студій європейської інтеграції (ЦСЄІ). Свого часу цей центр зробив чимало для реалізації програми євроінтеграції Литви до ЄС, а тому діяльність його філій у двох потужних українських містах має неабияке значення.

І ось не забарився наступний крок литовських партнерів. У понеділок, у рамках днів Європи, у Львівському національному університеті ім. Івана Франка пройшов день Литовської Республіки, організаторами якого стали Центр студій європейської інтеграції (за фінансової підтримки Литовського МЗС) спільно з Інститутом європейської інтеграції ЛНУ ім. Івана Франка. Що важливо, участь у заході взяли знакові в литовській владі фігури, експерти з питань євроатлантичної інтеграції Петрас Ауштрявічус, Лінас Лінкявічус та Едмундас Пєсарскас.

Архів ЦСЄІ

Литовські експерти приїхали поділитися досвідом щодо процесу європейської та євроатлантичної інтеграції, адже, як зазначила директор львівської філії ЦСЄІ Беатріче Белявців, “кожен із них брав безпосередню активну участь у процесі інтеграції Литовської Республіки в ЄС і НАТО, а представлені ними теми – це результат успішної практичної діяльності протягом майже десяти років”. Зокрема, депутат Сейму Литви Петрас Ауштрявічус свого часу очолював переговорну групу зі вступу Литви до ЄС, а Лінас Лінкявічус уже три роки є постійним представником Литви в НАТО, перед тим сім років очолюючи оборонне відомство Литви. У Франковому університеті литовські експерти виступили перед студентами з лекціями.

“Газета” не змогла оминути увагою присутність у Львові поважних гостей і поспілкувалася з експертами Петрасом Ауштрявічусом і Лінасом Лінкявічусом на тему євроінтеграційних перспектив.

– Які головні цілі вашого перебування у Львові?

Петрас Ауштрявічус: Я радо прийняв запрошення Центру студій європейської інтеграції, щоб поділитися досвідом вступу Литви до Євросоюзу. Ми готові зробити це, бо достатньо обізнані в цьому плані з практичного боку. Крім того, брали участь в ХІ фестивалі литовської пісні й танцю в Україні. Це дуже гарно збіглося в часі, я страшенно радий, що наші співвітчизники, які живуть тут, почуваються добре, маючи право на самоутвердження, маючи певну культурну автономію.

Між нашими країнами багато спільного й у культурному, й в історичному плані, це добре впливає на нашу співпрацю. Думаю, що навіть значно менша країна Литва, маючи досвід, зможе допомогти Україні.

Лінас Лінкявічус: Я розпочав свою програму ще в четвер у Києві, де мав зустрічі, зокрема, в уряді, в інших установах, а потім побував на запрошення Центру студій європейської інтеграції в Донецьку, ось тепер завершуємо свою місію у Львові. Хочу зауважити, що ми обоє вперше у Львові. Я надзвичайно здивований, яке красиве ваше місто й наскільки багата його історична спадщина. Гадаю, в майбутньому буде великий наплив туристів до Львова, чого й хочу вам побажати.

– А на чому хотіли б наголосити тут, у Львові?

П.А.: Я наголосив би на кількох моментах. Насамперед, як цілком слушно зауважили, європейський образ Львова – це дуже хороший пункт представлення себе. Ви належите до Європи, з цього потрібно користати: представляти себе в культурному, туристичному, політичному плані. Наприклад, якби організували візити сюди офіційних делегацій із Брюсселя, з європейських столиць, то ні в кого не виникало б сумнівів, чи Україна повинна бути повноцінним членом Євросоюзу, НАТО тощо. Тобто культурна й історична база для цього у вас уже підготовлена. Але… Все-таки вступ до Євросоюзу передбачає й політичні та соціально-економічні реформи. Без просування соціально-економічних реформ не буде суттєвих зрушень у брюссельському напрямку. Тому що там політики й експерти передовсім зважають на результати реформ. Це складно, але це потрібно робити.

Наступне, що я зауважив би – це необхідність політичної консолідації, оскільки реформи завжди викликають суперечки. Але коли політики розуміють, що після певного періоду ці реформи дадуть позитивні результати, вони повинні мобілізуватися. Крім того, владі слід відверто говорити з населенням, не прикрашати реальність, але підтримати дух людей. Ми знаємо, наскільки складно проводити реформи, які бувають спади, внутрішні реакції. Саме тому варто відверто говорити громадянам, що на них може чекати, яку роботу слід провести, якими можуть бути тимчасові недоліки, нелегкі періоди. При цьому люди знатимуть, що за цим відкривається чітка перспектива. Політична підтримка населення – це запорука партнерства й незрівнянний стимул для економічного розвитку.

Л.Л.: У Донецьку я особливо відчув, що там легше та спокійніше розмовляти про ЄС. Щодо НАТО – значно більше проблем і питань. Якщо чесно, в мене немає цілі агітувати, просто намагаюся розповісти, чим живе НАТО, що вас чекає в Альянсі, як може виглядати Україна в цій організації. Знаю, що за різними соціологічними оцінками, більшість населення не підтримує вступу до НАТО. Але водночас, згідно з різними дослідженнями, близько 70% громадян хотіли б отримати більше інформації стосовно цього. Це означає, що нині люди “за” або “проти” на інтуїтивному, емоційному рівні, а не на логічному. Це ваш непоганий шанс, бо з емоціями можна працювати, переконувати людей. Завдання держави й уряду – розповідати про НАТО, якщо люди бажають отримати інформацію. Бачу тут нішу й для нас. Ми справді можемо відповісти на запитання, які вас хвилюють. Не йдеться про нав’язування думки, але, як знаю із практики, відверта розмова приводить до того, що лід потрошки починає танути. Коли ми знайдемо відповіді на легкі запитання, потім спокійніше буде розмовляти про серйозніші речі.

– Чим литовський досвід може бути цікавим і корисним для нас, у яких саме сферах?

Л.Л.: Якщо казати просто, ми були в тих самих стартових умовах, у тій самій системі, що й ви, тому нам легше розуміти одні одних. Як на мене, вам навіть не потрібно говорити, що слід робити – ви самі добре знаєте. Проте ми можемо розповісти, як усе було в нас, і тоді вам буде легше зрозуміти, який вибір варто зробити, яких помилок варто уникнути.

П.А.: Вважаю, ми можемо запропонувати вам практичний досвід. Швидкість зближення з ЄС чи НАТО обираєте самі, тому що ви – суверенна держава й маєте свою політичну волю. Але можемо підказати, що на вас чекає, що неодмінно треба зробити, щоб наблизитися до цих структур. Суть такої роботи незмінна для будь-якої країни, і зараз ми вже маємо такий досвід – наші люди виконали всю роботу зі вступом, вони зараз працюють у Брюсселі – тому можемо вам допомогти. Та й те, що ми ще говоримо російською, є додатковим чинником зближення. Хоча наші діти вже не говорять цією мовою, до речі, вважаємо, що це не дуже добре, тому що втрачається ключ до східного вектора. Але поки ми ще живі, планів співпраці в нас багато. Гадаю, наше покоління зобов’язане зробити свій вклад у двосторонні відносини.

– Як ви оцінили б результати саміту НАТО в Бухаресті?

Л.Л.: Тактично Україна програла – вона не отримала ПДЧ, але стратегічно виграла, оскільки одержала перспективу членства, чого ніхто з нас, країн НАТО (зрештою, як і в Україні), не очікував. У грудні буде засідання Альянсу, де даватимуть оцінку так званому “інтенсивного діалогу”, який розпочався після Бухареста. Оцінюватимуть немало чинників, але я виокремив би три головні. Перше – це підтримка населення, бо якщо громадяни не підтримуватимуть інтеграції, то слабкою буде й наша позиція, коли обговорюватимемо це з партнерами в ЄС. Другий момент – Україна вже бере участь у всіх операціях НАТО. Це не обов’язково, але в такий спосіб держава демонструє активність. Однак в України є ще великі резерви для активної участі в тих операціях, які Альянс проводить у світі. Особливо це стосується Афганістану. Не обов’язково, щоб це була військова присутність – там потрібні й невійськові зусилля, наприклад, будівельники, інженери. Це лише один із прикладів, і такі моменти залежать від волі уряду. Бо коли будуть різні сигнали від вашого Президента, від прем’єра, від парламенту, то сподіватися на успіх складно. Ми хотіли б бачити довгострокову стратегію – не на завтра й навіть не на наступний рік, а щоб це систематично рухалося в одному напрямку. Тільки тоді можуть бути позитивні результати.

– А які “якщо” існують стосовно наближення України до ЄС?

П.А.: Найперше – міцна політична воля й усвідомлення політичною елітою, що треба робити. Бо зробити слід дуже багато. Проте коли політична еліта тільки й говорить: “Давай членство, давай членство – завтра чи післязавтра”, а при цьому не знає, які зміни необхідно здійснити, то це зле. Ми ж усвідомлюємо, що в економічному сенсі Україні ще треба розвиватися. Не знаю, який у вас ВВП на душу населення, напевно, не більш ніж 30% середньоєвропейського. Водночас не треба створювати паніку: всі починали з дуже низьких позицій, навіть Румунія – ваш сусід, яка нині має лише 35% середньоєвропейського показника ВВП. Але вона ж є членом Євросоюзу. Не варто дивитися на це, як на проблему. Хоча, усвідомлюючи це, треба робити щоденні кроки вперед. Думаю, коли бачиш таке європейське обличчя міста Львова та європейських людей на вулицях, це вражає й надихає, бо перспектива таки є. Лише не слід озиратися в минуле: сьогодні – це дуже хороший день, і треба його перетворити на завтра.

Володимир Кучер

Наверх