На головну

Садок вишневий коло хати

Четвер, 18 , 2008 року, № 136 (444)

Не секрет, що квартири на перших поверхах нині не надто популярні, вони завжди дешевші, ніж на інших поверхах. На Заході таке житло – найдорожче, завдяки наявності квартирних двориків. Проте в Україні не всі знають, що прибудинкову земельну ділянку можна приватизувати.

Відповідно до ст. 42 Земельного кодексу України, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надають у постійне користування державним чи комунальним підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління ними. У разі приватизації громадянами багатоквартирного житлового будинку, відповідну земельну ділянку можна передавати безоплатно у власність, або надавати в користування об’єднанню спів­власників багатоквартирного житлового будинку (ОСББ). Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначають спів­власники. Розміри та кон­фі­гурацію земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, ви­значають на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації, генерального плану забудови.

Проте на ділі все не так просто

Начальник управління природних ресурсів і регулювання земельних відносин Львівської міської ради Михайло Бокало повідомив журналістів: донедавна процедура приватизації земельних ділянок біля будинків затягувалася на місяць, а тепер – на півроку. Причиною такої бюрократичної тяганини є накази, які видає Держкомзем України. На необхідні для приватизації земельної ділянки довідки мешканці витрачають не менше тисячі гривень.

Незважаючи на те, що процес приватизації земельних ділянок врегульований законодавчими актами, зокрема Земельним кодексом України, Львівська міськрада має чимало проблем. Найбільша з них – процедура узгодження меж земельної ділянки. Для цього мешканець повинен мати документ із підписами суміжних користувачів ділянки, завірений підписом і печаткою директора ЛКП. Якщо немає домовленостей із суміжними землекористувачами щодо погодження меж, то питання вивчає узгоджувальна комісія земельних спорів, яку створено в міськраді 2007 року.

Торік міська рада приватизувала 600 ділянок для обслуговування індивідуальних житлових будинків і 30 – для садівництва. Зате цього року садово-дачні кооперативи приватизували понад 500 земельних ділянок. Однак, незважаючи на складність процедури, кількість охочих приватизувати земельну ділянку лише зростає. За словами Михайла Бокала, всю інформацію про процедуру безоплатної приватизації земельних ділянок біля приватного будинку можна отримати в адміністративно-господарському управлінні Львів­ської міськради.

Про зарубіжний досвід у використанні приквартирних земельних ділянок ми попросили розповісти завідувача кафедри архітектурного проектування НУ “Львівська політех­ніка” Ігоря Гнеся.

– Ігоре Петровичу, якою є територія цих двориків?

– Як правило, ділянка перебуває в межах квартири, це може бути два й більше метрів. Перевагу в отриманні цих земельних ділянок мають мешканці квартир, розташованих на перших поверхах. Після оформ­лення необхідних документів таку територію обгороджують сіткою заввишки до метра. Часто люди садять вздовж ділянки вічнозелені рослини, квіти, влаштовують газони. Інколи роблять басейн, де плавають “золоті” рибки, ставлять гойдалку для дітей. Тут може жити песик чи котик. Останнім часом архітектори почали проектувати невеличкі дерев’яні будиночки.

– Тобто це щось схоже на зелені зони біля старих авст­рійських будинків?

– Ні, те, про що ви говорите, – так звані “палісадники”. Від двориків вони відрізняються тим, що є нічийними. За ними доглядають двірники. Мова ж про приватну територію. Якщо ви мешкаєте в цій квартирі й бачите, що хтось перелазить через вашу огорожу, то можете дзвонити в міліцію. Це вже посягання на власність.

– А як на бажання окремих людей приватизувати земельну ділянку подивляться сусіди?

– Власне, тут бракує законодавчих норм. Утім ця територія може бути не лише приватною, а й перебувати в оренді на 49 років. Гадаю, міська рада могла б ухвалити відповідне рішення і розділити прилеглі до будинків території. Тоді місто мало б значно привабливіший вигляд. Адже кожен з власників намагався б навести там порядок. Це була б мрія кожного українця: пам’ятаєте – “садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть”... Увечері тут можна відпочити, повечеряти, прийняти гостей. Тут може бути мангальчик, де смажитимуть ковбаски, інструмент для догляду за ділянкою, велосипед тощо.

– Уявляєте, з нашою культурою завтра біля будинку почнуть варити їсти, тримати курей і таке інше. А сусіди викидатимуть сміття.

– Будуть кидати, але лише перші 20 років. Ви думаєте, в Австрії такого не було? Було. Але тепер уже ніхто собі такого не дозволяє. Люди звикли, що має бути все охайно, адже це приємно для всіх мешканців. Утім переваги від цього дворика більші, ніж від того, що туди впаде недопалок. Нещодавно я проектував будинок у Брюховичах із такими двориками. Будівлю лише заселяють, але квартири на перших поверхах розкупили в першу чергу.

Гадаю, що пропозиції щодо таких двориків стануть складовою пропозицій нової житлової політики Львівської міськради.
Василь Худицький

Наверх