Американець Майкл ділиться своїми враженнями про життя в Україні: "У Луцьку я відчуваю себе більш захищеним, ніж у Лас-Вегасі."

Поділися, будь ласка, більше інформацією про себе. В якому місті ти з'явився на світ і чим займався перед тим, як переїхати в Україну?

Я з'явився на світ у Техасі, де отримав освіту в галузі фінансів. Після цього моя кар'єра привела мене на Уолл-стріт у Нью-Йорку. Протягом шести років я проживав у Німеччині, а також у Відні, тому вільно володію німецькою мовою. Під час пандемії COVID-19 я перебував в Україні, і раніше також мав досвід життя в цій країні.

- Як ти опинився в Україні? Що спонукало тебе подумати саме про цю країну?

Я здійснив безліч подорожей, відвідав близько 40 країн, але під час мого перебування в Мюнхені я зустрів українця, який був родом з Луцька — мого теперішнього місця проживання. Він подарував мені мої перші гривні.

Я не знав, що одна гривня - це небагато, але він сказав, що мені потрібно відвідати Україну. Не тільки Київ, а також Одесу, Львів, Карпати та інші міста. І так у 2019 році я вперше приїхав в Україну як турист. Вдруге я також був як турист, але сталася пандемія, і я залишився жити на два роки.

Чому обрав залишитися тут?

Шість років тому я займався мистецтвом, співпрацюючи з галереєю у Відні. Це місто мені дуже близьке, але життя там дорожче, а конкуренція значніша. Тут, де я зараз перебуваю, я відчуваю себе більш вільним у своїй творчості і можу втілювати свої ідеї без обмежень.

Я мешкав на вулиці Рейтарській і навіть не здогадувався, що це місце з неймовірною креативною атмосферою та хіпстерським духом. Це сталося випадково. Мені дуже сподобалося тут, я багато малював і знайшов безліч джерел натхнення, тому вирішив залишитися, щоб творити мистецтво в цьому чудовому місці.

Поділись своїми думками про те, як ти відчував себе, коли вперше ступив на українську землю.

- Я був здивований, що Україна як багато західноєвропейських країн. Бо я як це американець, не знав багато про Україну. Київ виявився дуже гарним архітектурно та навіть більш сучасним, ніж я думав.

Я думав, що Україна - це країна, яка ще розвивається. У Києві дешевше, ніж у Відні, і, за моїм досвідом, дешевші країни не такі сучасні.

Але тут чудові міста, добрі люди, і я отримав багато приємних та позитивних вражень.

Майкл Віллена вперше відвідав Україну в 2019 році (фото: instagram.com/ohmykhailo)

Поділись своїми уявленнями про Україну до того, як ти переїхав. Ти згадав, що сприймав її як країну, що розвивається.

Я старався уникати численних стереотипів, але, на жаль, у 2018 році я опинився в Росії. Мені здавалося, що це буде схоже на інші подорожі. Як американець, я не уявляв, наскільки сильно відрізняється досвід між Україною та Росією.

Я також відчував деякі подібності, але зрозумів, що це зовсім інша країна з іншою мовою. Проте, шість років назад я частіше чув суржик або російську, ніж тепер.

В Україні поєднується європейський стиль і пострадянський вплив. Це впливає на Україну більше ніж культури інших країн.

Яке у тебе склалося враження про Росію в той момент, адже ти згадував, що помітив відмінності між Україною та Росією?

- Найбільша різниця - це люди. Там у мене немає такого позитивного досвіду, емоцій, як в Україні.

Перед тим, як відвідати Росію, я уявляв, що Санкт-Петербург є надзвичайно красивим з архітектурної точки зору. Так само я думав і про Київ.

У той час я практично не мав знань про історію, і до теперішнього моменту залишилося чимало незнання. Але найсуттєвіша відмінність полягає в менталітеті. Це було надзвичайно помітно.

Ти дійсно добре володієш українською мовою для іноземця. Яким чином ти навчився цій мові?

На справді, моя розмовна майстерність залишає бажати кращого, але я взявся за вивчення мови під час пандемії. Моя колишня партнерка, яка родом з Мукачева, жила зі мною у Києві і активно підтримувала мене у вивченні української.

Я збирав прогнози з "Сільпо" та створював пісні; навіть мій дебютний музичний альбом вийшов українською мовою п'ять років тому. Проте 2020 рік виявився важким. Багато з моїх друзів спілкувалися російською.

До повномасштабного вторгнення я вирішив переїхати до Львова, щоб покращити свою українською. Я знайшов вчительку, вона працює ще в УКУ. І нарешті почав брати правильні уроки. Не постійні, але я вивчав граматику, відмінки, що було дуже складно.

Я, на жаль, зараз не практикуюся багато, тільки через інтерв'ю або коли виступаю, але вдома я розмовляю англійською.

Які аспекти української мови все ще викликають у тебе труднощі?

- Родовий відмінок завжди найскладніший. Також дуже складно з наголосами. Це божевілля, що я можу сказати зАмок або замОк, і це будуть різні слова.

Я не пам'ятаю всі наголоси, але граматично найскладніший родовий відмінок. Я знаю, що найважливіше - це просто будувати речення та думки, але мені соромно, коли я не правильно розмовляю.

Майкл Віллена: Головна відмінність між Україною та Росією полягає в людях (фото: instagram.com/ohmykhailo)

Чи існують слова, які важко вимовити тобі через особливості твоєї національності? Які українські слова викликають у тебе труднощі?

На мою думку, це справді часто трапляється. Моя дружина зазначила, що це не проблема, адже деякі слова я можу вимовляти не зовсім правильно.

Мені важко вимовляти всі слова з м'яким знаком та буквосполученням "ія". Наприклад, мою дружину звуть Юлія, але я називаю її Юлічка, оскільки так мені простіше.

Я завжди говоритиму з акцентом, але у мене також виникають труднощі з вимовою "і" та "и". Часто я плутаю ці звуки в словах. Мені важко розрізняти їх, і це дійсно ускладнює спілкування.

Проте, в загальному, я часто неправильно артиулюю багато слів. Наприклад, "паляниця".

- Я бачила у твоєму Інстаграмі багато фото в вишиванках. Скільки у тебе вишиванок?

Так, вишиванки справді завоювали моє серце. Перший раз я зустрів їх у Відні або Мюнхені на українцях. Це вразило мене і здалося чимось незвичайним і вражаючим.

У мене є безліч вишиванок. Коли бачу одну, що мені подобається, відразу ж її купую. Здається, зараз у моєму гардеробі близько дев'яти вишиванок. Я можу кожного дня носити нову. На мою думку, це надзвичайно стильний елемент нашої культури. Я навіть катаюся на скейтборді у вишиванках і займаюся багатьма справами, маючи на собі саме їх.

У шафі американця вже налічується близько 10 вишиванок (фото: instagram.com/ohmykhailo)

Яка в тебе думка про українську кухню? Які страви тебе вразили з першого разу, а які досі залишаються для тебе загадкою?

- Гарне питання. Наприклад, коли я переїхав в Україну моя вага була 72 кілограми, зараз я важу понад 80. Це неймовірно. Більшість людей наїдають пузо в Америці, а я в Україні. Тобто так, я люблю українську їжу.

Моїм улюбленим блюдом є вареники з картоплею та сиром, а також борщ і голубці. Я просто обожнюю їх, особливо зі сметаною!

Що я не дуже люблю, це холодець. Для мене це дивно. І холодник. Це просто дивно, але останній раз, коли я їв, сподобалося. Можливо, це залежить від того, де я куштую. І також я не дуже люблю кров'янку.

Але я люблю сало. Нещодавно я куштував свіжину. Тобто на моїх очах закололи свинину. Це було страшно. Я думаю, в майбутньому я буду їсти менше свинини, хоча це дуже смачно.

Я справді обожнюю українські страви, вони мені подобаються навіть більше, ніж кухня інших країн. Коли я перебуваю в Україні і помічаю, що у когось є животик, це викликає в мене відчуття радості.

Чи відчули ви щось несподіване або вражаюче, коли вперше приїхали в Україну?

- Це не те що прям шокувало, але, наприклад, моя перша поїздка в маршрутці. Це був новий, але крутий досвід.

Також варто згадати про українські шляхи. Ранком ми перебували в Тернополі, а потім вирушили в Луцьк. Дорога була досить важкою, враховуючи сучасні умови в Україні. Це, на жаль, не дуже втішно.

А ще є київське метро. Це чудово, але я згадую часи, коли потрібно було кидати жетони в автомат, щоб потрапити всередину. Це вже виглядає дещо застаріло. На цьому, мабуть, можна завершити.

На мою думку, Україна має більше спільного із західноєвропейськими країнами, ніж з будь-якими іншими.

- Які речі тобі подобаються в українському способі життя?

Життя сьогодні вражає своєю незвичністю: ти можеш сидіти в кафе з товаришами, сміятися і веселитися, навіть коли світло вимкнене. Це демонструє українську ментальність, сповнену оптимізму і життєрадісності.

І що цікаво: в Україні я більше рухаюся, ніж в інших країнах. Тут зручний транспорт, я можу доїхати куди завгодно або ж дійти туди пішки.

Майкл вважає, що українці є досить оптимістичною нацією, оскільки вони зберігають стійкість навіть у найскладніші моменти (фото: instagram.com/ohmykhailo).

- Як би ти описав українців з огляду на те, що ви іноземець, і бачиш нас трошечки збоку?

Я б охарактеризував українців як надзвичайно добрих, щирих, приємних та розумних людей. Хоча це, звичайно, залежить від особистості, а не від національності, проте з мого досвіду, більшість українців, з якими я мав нагоду спілкуватися, саме такі. Особливо це стосується Тернополя, де я побував вчора. Це, безумовно, моє улюблене місто в Україні.

Мені здається, що українці є більш доброзичливими, ніж німці, наприклад. Не можу сказати про інших іноземців, але я тут знайшов чимало друзів. Серед них не тільки однолітки, а й люди, старші за мене, навіть бабусі та дідусі. Вважаю, що це пов'язано з тим, що українці справжні, відкриті та приємні в спілкуванні.

Які з побутових звичок українців тебе вразили або викликали питання?

- Багато забобонів. Наприклад, не викидати сміття після обіду, чому? Для мене це смішна звичка. Але мені подобаються забобони про гроші, адже це означає, що я буду багатим.

Американці зазвичай не складають чітких планів одразу. Ми можемо висловити щось на кшталт: "Так, зустрінемось наступного тижня", але часто це не має серйозного значення. В Україні ж ці слова мають більше ваги і довіри. Це дійсно хороша практика.

Я також не знімав взуття у квартирі, але зараз для мене це нормально.

Чи долучався ти до звичаїв, що пов'язані з українськими святковими традиціями?

Так, два роки тому я відвідав Львів на Великдень. Це був неймовірний досвід! Найбільше мені запам'яталося, як люди виконували гаївки, якщо я правильно згадую.

Наскільки мені відомо, в Україні традиції святкування відрізняються в залежності від регіону. Минулого Різдва ми відвідали село Криворівня, яке славиться своєю давньою історією. Атмосфера там була просто магічною: на вулицях лунали пісні, і цей досвід справив на мене величезне враження.

Я також мав досвід роботи вожатим у дитячому таборі в Карпатах, де ми святкували Івана Купала. Ми стрибали через вогонь і пускали вінки на воду. Мені дуже подобається відкривати нові традиції та занурюватися в їх вивчення.

Коли Росія здійснила своє вторгнення в 2022 році, ти перебував в Україні чи знаходився за межами країни?

Я відвідав Мексику і досі пам’ятаю, як був вражений цією країною. Проте через два тижні я планував повернутися в Україну. Це було в березні. Я зняв квартиру у Львові, адже саме тут моє місце.

Це було моє рішення, хоч і нелегке. Багато моїх закордонних друзів покинули країну, але я все ж вирішив повернутися.

Ти не відчував страху, вирушаючи до країни, в якій триває війна?

Трохи так, але в мене є багато друзів у цьому місці, і я не зосереджувався на своїх страхах. Я просто усвідомлював, що всі мої речі залишилися тут, моє життя тут, і я планую залишитися тут.

Я добре пам'ятаю, як важко це було. На початку повітряна тривога викликала у мене великий страх, і я завжди йшов до укриття. Але тепер я вже не реагую на це так кожного разу.

- Коли відбуваються обстріли, як сприймаєш, як реагуєш?

Завжди це було нелегко. Пригадую, як два тижні тому ми з дружиною готувалися до свого першого весільного танцю в кімнаті поруч із туалетом. Ми намагалися створити атмосферу безпеки, водночас мріючи про наше майбутнє, адже вже наступного дня нас чекала важлива подія — наше весілля.

І це було дуже дивно. Ми не живемо в страху, але це дуже серйозні речі.

Після обстрілу Луцька, на ранок наступного дня, пара Майкла і Юлії відзначила своє весілля (фото: instagram.com/ohmykhailo)

- Чи були у тебе випадки, коли хотілося поїхати з України?

Іноді так буває. Проте це лише мої приватні переживання. Я багато мандрую і прагну подорожувати ще більше. Однак у мене немає уявлення про життя в інших країнах. Планую залишитися тут надовго.

Як американець, я не дуже хочу повертатися й жити в Америці. Це не моє, і там складно жити. Я люблю різні країни, європейські країни, але я вважаю, що все, що я хочу, окрім війни, я можу знайти тут, в Україні.

- Ти сказав, що як американець не хочеш жити в Америці. Що тобі в Україні подобається більше, ніж у Штатах?

Окрім звичаїв, культурних особливостей, гастрономії та людей, важливим аспектом є також і щоденна безпека. У Луцьку я відчуваю себе більш захищеним, ніж у Лас-Вегасі.

На мою думку, в Лас-Вегасі кількість загиблих від стрілянини перевищує ті втрати, які зазнав Луцьк внаслідок війни. Я усвідомлюю, що росіяни завдають нам шкоди, але в США ми самі створюємо атмосферу терору.

Я, наприклад, відчуваю, що українці більш доброзичливі до мене, як до іноземця. Тут більше комфорту, більше розуміння. Можливо, це залежить від місця, де я живу та хто в моєму оточенні, але я дуже люблю тут жити й не хочу жити в Америці.

Чи є щось, чого тобі не вистачає з твого життя в Америці?

Якщо говорити відверто, то лише мої батьки та друзі є моєю опорою. Часом мені не вистачає веселощів. В Україні я займаюся стендапом, але тут цей жанр ще тільки набирає популярності. У США ж це вже розвинута індустрія.

Ще я сумую за small talk, як у США. Мені здається, що українці відкриті, але, наприклад, моя дружина не любить спілкуватися з незнайомцями на вулиці. Я розумію, чому, але це властиво в Америці.

Ти згадував раніше, що цінуєш українську культуру. Назви свого найулюбленішого українського виконавця або музичний колектив.

Я щиро захоплююся творчістю Скрябіна. Причин для цього безліч, але в основному, це його неймовірний талант. Мені також до вподоби "Один в каное", "Бумбокс", "Tember Blanche", BRYKULETS і "Nazva". Не можу не згадати про TVORCHI – вони дійсно вражають. Це була перша група, яку я почав слухати після свого переїзду.

У мене є подкаст під назвою "Крапля натхнення", в якому я спілкуюся з різними музикантами та артистами. Саме там я мав можливість познайомитися з ними.

Назвіть свого улюбленого автора чи авторку з України.

- Я дуже люблю Юрія Іздрика. Нещодавно він був у Луцьку. Я бачив його виступ. Він такий як рок-зірка (сміється). І це дуже круто. Звичайно, Леся Українка, Ліна Костенко. У нас багато книг вдома.

Я часто звертаюся до цих поезій, хоча вони даються мені нелегко. Потрібна допомога моєї дружини або ж сервіс Google Translate. Не можу стверджувати, що все мені зрозуміло, але сучасні вірші сприймаються мною простіше.

- Чи траплялися з тобою якісь курйозні ситуації через мовні непорозуміння?

Три роки тому ми відвідали святкування Масляної на "Арт-заводі". Я планував замовити рибу з картоплею, але, відкривши свою коробку, виявив зовсім інше. Це було більше схоже на салат.

Проте це не вперше, коли я замовляю один товар, а отримую зовсім інший.

Інколи, коли спілкуюсь із тещею, виникає чимало незрозумілостей. Вона говорить: "Спробуй їжу", а я відповідаю: "Я вже наївся", але потім на столі з’являється ще більше страв. Чи це справді непорозуміння, чи просто її бажання, я так і не можу зрозуміти, але вона все ж знаходить спосіб примусити мене з’їсти ще.

І також, коли я їду маршруткою, я ще соромлюся, не люблю кричати "на зупинці", тому іноді я просто їду до кінцевої.

- Ти можеш порівняти, наскільки дорого жити в Україні порівняно з Америкою?

- Це набагато дешевше, особливо в Луцьку, ніж у Києві. Останнє місто, де я жив в Америці, це був Нью-Йорк, і там неймовірно дорого. І, наприклад, місяць оренди квартири коштував понад 5 000 доларів. Зараз ми орендуємо житло за 400 доларів.

У Нью-Йорку є ресторан "Веселка" з класичними українськими стравами. Я думаю, що вареники там коштують 15 або 20 доларів. У Нью-Йорку це нормально, але тут це неймовірно. Я не можу з'їсти так багато вареників на 20 доларів в Україні.

Отже, на мою думку, вартість життя в Нью-Йорку вдесятеро перевищує цю в Луцьку.

Яким чином ти зустрів свою дружину?

- Це сучасна історія кохання. Через Instagram, вона дивилася відео з Feel Ukraine. Я був у Луцьку і знімав відео про різні заклади. І я побачив її Instagram, помітив, що вона з Волині.

Я залишив запис, це була просто легка бесіда. Протягом трьох місяців ми спілкувалися виключно в інтернеті. Два роки тому наші шляхи вперше перетнулися в реальному житті. А через шість місяців ми вирішили жити разом.

Моя дружина не обов'язково мала бути українкою — це сталося випадково. Коли я проживав у Німеччині, моя колишня дівчина була німецькою. А в США...

Це не є для мене вирішальним чинником; набагато важливіше мати спільні інтереси. Моя дружина вільно спілкується англійською та німецькою, а також деякий час проживала в Німеччині. У нас є багато спільних тем, і це дійсно чудово.

Я безмежно щасливий, що зустрів українську дівчину, і до того ж із села. Це дійсно захоплююче: свіжі овочі, копання картоплі. Тепер це мій постійний обов'язок (сміється). Коли вперше вирушив допомагати її родині з збором картоплі, уявляв, що це буде невеличкий затишний город. І навіть не здогадувався, що стану свого роду "рабом" цього процесу.

Це цікаво. Я думаю, наша пара - це або збіг, або доля.

Майкл та його дружина Юлія (джерело: instagram.com/ohmykhailo)

- Чи помітив ти якісь особливості в тому, як будуються стосунки в Україні в парі або як розподіляються гендерні ролі?

Моя дружина, до речі, першою стала на рушник, адже вона є головою нашої родини. Я просто прислухаюся до її побажань. Але, так, я вважаю себе більш демократичною особистістю.

Я займаюся фінансами в американській компанії, отже, моя зарплата виплачується в доларах США. Це дозволяє моїй дружині не працювати, якщо вона цього не бажає. Однак, вона активно бере участь у веденні домашніх справ і плануванні нашого дозвілля та подорожей. Юля також підтримує мене в моїх українських проектах.

Проте, можливо, в майбутньому я захочу переглянути наші гендерні стереотипи. Уявляю собі, як вона займатиметься кар'єрою, а я в цей час готуватиму вареники. Мені здається, що вести домашнє господарство може бути викликом, який не менш складний, ніж професійна діяльність.

Я займаюся онлайн-роботою, що робить моє життя більш комфортним. Моя найбільша мета — вдосконалюватися в кулінарії та піклуватися про свого партнера. Іноді настає момент, коли я відчуваю себе егоїстично, просто працюючи та заробляючи гроші.

Але я розумію, що зараз я працюю з американської компанії, і це має сенс. Мені подобається. Але в майбутньому так, я хотів би обмінятися ролями. Я думаю, вона за або, можливо, ні. Я ще не знаю.

Які інші українські звичаї були присутні на вашому весільному святі?

На нашому весіллі не було багато звичаїв. Моя дружина не бажала, щоб гості вигукували "гірко". Ми також вирішили пропустити викуп нареченої. Хоча традиція мити ноги тещі виглядає цікавою, вона на нашому святі не відбулася. Проте я з гумором запропонував своїй тещі реалізувати це в майбутньому, якщо їй сподобається (сміється). Під час офіційної реєстрації у нас був коровай.

Не так давно закохана пара узаконила свої стосунки, провівши весільну церемонію в стилях, що поєднують українські та європейські традиції (фото: instagram.com/ohmykhailo).

Яким ти уявляєш своє майбутнє в Україні?

Завжди важко говорити про вічність під час війни. Проте я уявляю собі затишну сцену за столом тут, в Україні: я, моя дружина, наші діти та Google Translate, адже я не розумію жодного слова.

Я прагну створити сім'ю тут і залишитися на тривалий час. Можливо, проведу рік за кордоном або знову відвідаю Нью-Йорк, наприклад. Це велике бажання, але лише на рік. Все інше - це буде як тривала подорож, адже моє життя, на мою думку, залишиться в Україні.

Які рекомендації ти б дав іноземцям, які планують переїхати до України?

- Швидко освоювати читання та спілкування українською мовою – це, на мою думку, ключ до розуміння культури. Це має велике значення.

Допомагати, під час війни, звичайно, це важливо. Розуміти, як складно українцям жити біля Росії. Вчити історію, традиції, культур, і це допомагає. Це цінність, я думаю. Я люблю жити тут, я розумію вже багато про цю культуру, і я знайшов дуже хороших друзів тут.