Андрусів: Влада, що сприймає громадян як своїх, представляє новий формат взаємодії | Еспресо

Ця фраза, яка особливо популярна в західних корпораціях, на жаль, поки зовсім не прижилась у нас

Це вказує на те, що ви можете створювати будь-які стратегії розвитку, але культура організації є набагато міцнішою і стійкішою до змін, ніж усі ваші документи. Я впевнений, що саме наші державні, правоохоронні та військові культури "з’їдають" всіх реформаторів на сніданок. Вважаю, що ця думка пояснює величезну прірву між вражаючими презентаціями та бідними результатами в різних сферах, від війни до боротьби з корупцією.

Сучасна організаційна культура в Україні виникла на основі руїн Радянського Союзу і містить численні елементи «совка», які постійно адаптуються до сучасних реалій. Важливою рисою цієї культури є формування «кліків». Оскільки радянська система була надзвичайно централізованою, її розпад призвів до виникнення численних «секторальних островів». Для виживання в межах цих островів почали з'являтися «кліки» — тісні зв'язки між управлінцями різних рівнів, які перетворилися на організовані групи. Радянська ідеологія, яка деградувала, залишилася, незважаючи на її відсутність після розпаду. Групи, які змушені були адаптуватися у важкі 90-ті, зробили «виживання» основою своїх цінностей. Внаслідок цього корупція, яка раніше мала частковий характер, у 90-х стала панівною. Одночасно залишилися й багато абсурдних практик з радянських часів, таких як обов'язкове вживання риби щочетверга чи особливі правила носіння краваток.

Ці кліки продовжують змінюватись і залишатись актуальними. Вони все ще отримують підтримку в різних сферах.

Наприклад, якщо ви вирішите зайнятися космічною галуззю або авіацією, ви будете здивовані, що там досі панують "старі кадри". У правоохоронних органах ви натрапите на генералів, які вже давно на пенсії, але все ще мають вагомий вплив на систему. Подібна ситуація спостерігається і у військовій сфері, де радянські традиції, здається, залишаються найстійкішими. Ці "діди" просувають своїх родичів: дітей, племінників, друзів та однокурсників, що дозволяє їм вже понад три десятиліття утримувати владу.

Читайте також: Ми обов'язково досягнемо перемоги. Головне — не грати проти себе.

Майдани, революції, вибори, всякі НАЗК, НАБУ та інші САПи -- створюють їм дискомфорт, але не перемагають їх. Бо перші -- це про стратегію, а другі про культуру. Ви можете кілька років виколупувати "системного діда" справами, протестами, а тоді він ховається в якомусь виші, через рік два він вже розставляє своїх людей у вашій "новій" системі, і рішає в десять раз більше чим ви. Ви можете без кінця створювати свої міжнародні комісії, наглядові ради, яку "системні діди" просто їдять на сніданок, перекупляючи, переманюючи, блокуючи це все.

Боротися з цим всім не можна стратегіями, це можна перемогти тільки формуючи нову культуру. І війна є саме тим великим потрясінням, яке могло б таку культуру сформувати.

Війна ставить перед нами питання змінюватись, щоб вижити. І ми змінюємося. Багато людей усвідомили себе українцями. Багато російськомовних стали шанувати Бандеру і ненавидіти росіян, більше чим західняки. Волонтерство, добровольці, військові -- всі формують нову культуру відносин в суспільстві. Однак ця культура ніяк не потрапляє в державну організацію. Попри те, що туди потрапило багато хлопців і дівчат, зі шкіл економік, вони не є представниками нових суспільних відносин українців. Скоріше вони намагаються бути представниками західних культурних відносин, де навчались і дуже багато їздять на конференції. Тому "системні діди" швидко беруть їх в оборот і з'їдають.

Я впевнений, що існують два ключові елементи, здатні сформувати нову організаційну культуру в Україні:

1. Конкуренція нових лідерів. Війна показала хто є хто. Хто тікав в перші дні, чи переховувався на львівських базах відпочинку, а хто брав до рук зброю, чи шукав можливість підтримувати ЗСУ. В темні часи, особливо видно світлих людей. Тому відкрити доступ до призначень на посади через об'єктивний публічний конкурс -- це нова культурна практика. На такому конкурсі майбутній лідер установи, органу чи регіону, декларує свої підходи та результати. Які пізніше можна перевірити через пів року, рік чи два. Так, дуже невдобно призначити не свого "кента", але управлінець високого рівня або прикриває твій зад, або дає результат. І для перемоги у війні потрібно друге.

Читайте також: Атаки на ТЦК: Зеленський повинен забезпечити захист для військових.

2. Зменшення впливу держави. Чим менше державних підприємств, агентств та установ, тим ефективніше функціонує суспільство. Наш оборонний промисловий комплекс не зміг швидко адаптуватися до нових умов війни, тоді як український бізнес демонстрував більшу гнучкість. Благодійні фонди та волонтери виявилися значно продуктивнішими у забезпеченні потреб, ніж громіздкі державні структури. Не станеться жодної катастрофи, якщо українські підприємці та благодійні організації отримають більше повноважень від держави під час війни. Можливо, це було єдине, що рятувало нас у 2022 році, і те, чого нам дуже бракує у 2025.

3. Нова концепція "держава — громадянин". У нашому суспільстві все ще присутній радянський менталітет, що розділяє людей на "нас" і "їх". У радянські часи влада сприймала всіх як потенційних злочинців, і це ставлення залишило глибокий відбиток у свідомості. Сьогодні ми спостерігаємо подібні тенденції: митники, правоохоронці, податківці часто ставляться до громадян як до об'єктів контролю, прагнучи їх покарати чи "вичавити" з них максимум. Проте нова модель взаємин передбачає інший підхід: влада, яка розглядає своїх громадян як союзників. Це "свій" підприємець, "свій" українець, якому необхідно надати підтримку, щоб він міг досягти успіху, а отже, принести користь усім.

Війна відкриває можливість для переосмислення взаємин між державою та громадянами, а також для формування нової організаційної культури. Це стало очевидним у Збройних Силах України в 2022-2023 роках, де виникла нова військова культура. Проте, незважаючи на його обіцянки, ця культура не встигла закріпитися і поступово відступає перед старими радянськими традиціями.

Таким чином, війна відкриває перед нами можливості, але, здається, ми знову не зуміємо їх використати.

Источник