Бермудський трикутник місць для короткочасного відпочинку.

З благими намірами

Роботи з відновлення та реконструкції напівзруйнованої початкової школи в селі Дубриничі на Закарпатті стартували восени 2022 року.

-- Це була перша фаза нашої благодійної програми, -- каже Андрій Дорошук, директор благодійного фонду "Проєкт Надія", який і займався ремонтом. -- Загалом цим пілотним проєктом ми хотіли показати приклад інтеграції в громади людей, які мусили покинути свої домівки, аби ті виходили з тунельного мислення, що вони переселенці, ставали на ноги, отримували фінансову незалежність. Хотіли показати, як проводити соціальну адаптацію людей в гарних умовах. У нас була купа партнерів, готових включитися в допомогу, донорів, які підтримали проєкт. І мені дуже шкода, що так сталося.

Зображення: з Facebook-сторінки благодійного фонду "Проект Надія" Розпочато роботи з ремонту у Дубриничах.

Тоді благодійники відвідали різні локації. І це місце неподалік від Ужгорода по розташуванню здалося ідеальним.

— Поряд знаходяться школа, дитячий садок, медичний пункт, магазини та зупинки громадського транспорту. Усе це створено для того, щоб сім'ї з дітьми могли комфортно проживати тут,— роз’яснює Андрій Дорошук.

Переговори з громадою завершилися підписанням тристоронньої угоди між Дубриницькою сільською радою, Закарпатською обласною військовою адміністрацією та благодійним фондом "Проєкт Надія". Цей пілотний проєкт передбачав проведення капітального ремонту двоповерхової будівлі, де планувалося тимчасове проживання до ста осіб, які були вимушені покинути свої домівки. Загальна вартість проекту склала приблизно 13 мільйонів гривень. Ремонтні роботи виконувалися в два етапи: спочатку відновили житловий корпус, а потім приступили до облаштування соціального центру. Через рік благодійники організували урочисте відкриття відновленої будівлі, де навіть встигли розмістити три родини, але, на жаль, вони не залишилися там надовго.

У грудні 2023 року на засіданні Ради ВПО при Закарпатській обласній військовій адміністрації присутній підрядник, що здійснював ремонтні роботи в селі Дубриничі, поділився проблемами, які виникли з об'єктом, повідомляє голова ради Наталія Криворучко. Він зазначив, що Закарпаттяобленерго відмовилось забезпечити будівлю електропостачанням, внаслідок чого проживання в ній стало неможливим. Споруда, що повністю залежала від електрики, зокрема для опалення, виявилася потребуючою в комунікаціях більшої потужності. Вирішення цієї ситуації взяв на себе Департамент соціального захисту населення Закарпатської обласної військової адміністрації.

Зображення: з Facebook-сторінки благодійного фонду "Проект Надія" Розпочато роботи з ремонту у Дубриничах.

-- Нарешті світло підключили, -- ділиться Наталія. -- Але з'явилася нова проблема. Цей об'єкт досі не переведено в житловий фонд. Позиція голови сільради, яку ми постійно чули, виглядала приблизно так: я б винесла це питання на сесію, і за 15 хвилин перевела б будівлю в житловий фонд, щоб люди могли там жити. Але благодійний фонд не надає необхідні документи для оформлення.

Представник фонду "Проєкт Надії" Андрій Дорошук стверджує, що з їхнього боку всі необхідні документи вже були надані.

Тим часом навколо будівлі встановили огорожу. За словами голови сільської ради, він в односторонньому порядку розірвав меморандум, пояснюючи це тим, що благодійна організація постійно порушувала його умови. Відділ освіти, який відповідає за утримання будівлі, не розглядав її як можливе місце для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб.

Під час зустрічі з Андрієм Крючковим, представником Омбудсмана, голова територіальної громади разом із керівником управління освіти зазначили, що після завершення ремонту приміщення не були передані їм у відповідному стані, а також, що благодійний фонд не надав документи, що підтверджують виконані роботи.

Так чи інакше, у подальшому ніщо з того не завадило здати будівлю в оренду іншому благодійному фонду "Френдлі Україна" "для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб строком на три роки". Сільрада замовила оцінку ринкової вартості об'єкта, що зрештою і стало підставою для передачі її орендарю, каже Андрій Крючков. Відповідно до договору оренди, який можна знайти на Прозорро, будівлю оцінили у 18 млн грн.

Фото: з fb-сторінки Предстваництва Уповноваженого ВРУ з прав людини в Закарпатській області Андрій Крючков

У першій його версії (датованій 1 грудня 2025 року) щомісячна орендна плата становила 5% від ринкової вартості майна -- майже 77 тис. грн на місяць. 12 січня 2026 року за два дні до оприлюднення Офісом Омбудсмана інформації про ситуацію в Дубриничах, сільрада на сесії змінила методику розрахунку орендної плати за майно, знизивши її ставку до 3% для "громадських об'єднань, благодiйних органiзацiй у разi оренди будiвель, споруд, примiщень закладiв i установ освiти комунaльноi форми власностi для тимчасового проживання внутрiшньо перемiщених осiб". А 2 лютого 2026-го з'явилась додаткова угода до договору оренди з БФ "Френдлі Україна", в якій щомісячна орендна плата визначена вже у розмірі 46 тис. грн. Тут варто зазначити, що остання редакція постанови, яка регулює питання розрахунку орендної плати за державне майно, передбачає, що орендна ставка в цьому випадку має бути символічні 0,01% вартості об'єкта.

Коли ця історія набула розголосу, голова Дубриницької сільради Любов Лавер у коментарі "Суспільному" пояснила, що "Френдлі Україна" орендував приміщення відповідно до постанов Кабінету Міністрів із умовою поселяти там лише внутрішньо переміщених осіб. Навздогін цьому на сторінці сільради у Facebook опублікували відео, на якому "зафіксовано факт проживання внутрішньо переміщених осіб у відремонтованій будівлі". На той момент йшлося про 21 людину, з яких троє -- діти.

Фото: Mukachevo.Info голова Дубриницької сільради Любов Лавер

Однак важливо враховувати контекст. Благодійний фонд "Френдлі Україна", раніше відомий як "Благодійний фонд Максима Єфімова", має зв'язки з компаніями "Вітропарки України" та "Френдлі Вінд Технолоджі". Вони реалізують проекти зі спорудження вітрових електростанцій у Закарпатті та перенесли виробництво вітротурбін з Краматорська до Перечина. Ці населені пункти розташовані лише за 10 км один від одного.

Власне, у будівлі, яку ми відновлювали, оселили працівників заводу з Перечина. Частина з них, дійсно, переїхала з інших регіонів, але це не зовсім вся історія, -- зазначає Андрій Дорошук. -- Зараз мені здається, що громада з самого початку була не зацікавлена в цьому проєкті. Можливо, ми з партнерами не змогли прочитати ситуацію. Але якщо подивитися назад, то у момент початку ремонтних робіт у Дубриничах не було жодного переселенця. Тоді це не здавалося мені дивним. Проте, коли ми заселили в центр перші три сім'ї, громада відмовилась перереєструвати їх як внутрішньо переміщених осіб у Дубриничах.

За його словами, він неодноразово зустрічався і з директором департаменту соціального захисту Закарпатської обласної військової адміністрації і з профільним заступником голови області з приводу запуску центру.

На мій погляд, існують механізми впливу на голову Дубриницької ОТГ, які можуть змусити її дотримуватися умов меморандумів та угод із благодійниками. Ці механізми безпосередньо стосуються голови Закарпатської обласної державної адміністрації та його заступників. Безумовно, певні дії в цьому напрямку вже були здійснені, але поки що результати залишаються невідчутними.

Величезне (не)переселення. Де розпочинають нове життя евакуйовані люди похилого віку.

Міць угоди

Меморандуми, двосторонні чи тристоронні, які підписують громадські організації, фонди юридично ні до чого не зобов'язують органи місцевого самоврядування. Це більше як така джентельменська угода, тому і виникають подібні ситуації, пояснює Андрій Крючков.

Зображення: з Facebook-сторінки Представництва Уповноваженого з прав людини в Закарпатській області. Реконструйована будівля початкової школи в Дубриничах.

Цей випадок він почав вивчати у 2024 році, коли дізнався, що об'єкт, що відповідає стандартам безбар'єрності, повністю укомплектований усім необхідним для комфортного проживання. У ньому є бойлери, пральні машини, плити, холодильники та телевізори, а також укриття та облаштований спільний простір, проте він залишається безлюдним. З тих пір він відвідував це місце тричі, але жодного разу не зміг потрапити всередину. Кожного разу голова сільради зникала з робочого місця, а її телефон був відключений.

Протягом минулого року відбулось кілька зустрічей в обласній військовій адміністрації за участю представника Омбудсмана, профільного заступника голови ОВА Юрія Гузинця, представника благодійного фонду "Проєкт Надія", голови Ради ВПО Закарпатської області Наталії Криворучко з приводу внесення об'єкту до переліку місць тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб. Але фактично зрушити з мертвої точки питання не вдавалося.

Водночас у громаді виявили ще одне приміщення, яке стало доступним для розміщення людей, що змушені були залишити свої домівки. Це будівля, розрахована на 15 осіб, розташована за адресою вул. Берег, 60, і була облаштована Товариством Червоного Хреста України. У грудні 2023 року організація передала до цього центру ліжка, стільці, комплекти постільної білизни, шафи для одягу, мікрохвильові печі, електроплити, морозильну камеру, пральні машини та іншу побутову техніку, а також засоби пожежної безпеки, спортивне обладнання та матеріали для психосоціальної підтримки. Цю інформацію можна знайти на сайті організації.

Проте, за словами Андрія Крючкова, громада звітувала в обласну військову адміністрацію про неготовність об'єкта і не вносила його в перелік МТП. А на запит представника Уповноваженого з прав людини в Закарпатській області надходили листи, що його неможливо використовувати через невідповідність вимогам постанови уряду про деякі питання функціонування місць тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб.

Зображення: з Facebook-сторінки Офісу Уповноваженого Верховної Ради України. Будівля в Дубриничах, створена за сприяння ТЧХУ.

Вони зазначали, що існують певні труднощі з водопостачанням, а також що санвузли і душові кімнати не адаптовані для людей з обмеженими можливостями. Фактично, в самій будівлі немає укриття, і безбар'єрний доступ не забезпечений. Однак, якщо б ми закривали всі місця тимчасового проживання без цих умов, людям просто не було б де жити. Звісно, ми наполегливо вимагаємо поліпшення цих умов, але також усвідомлюємо реалії, в яких ми знаходимося, -- говорить він.

У Дубриничах єдине приміщення, яке потрапило до реєстру місць тимчасового проживання (МТП), належить приватному підприємству "Перечинський лісокомбінат". Це місце почало приймати вимушених переселенців у 2022 році. Проте згодом підприємство припинило свою діяльність, що ускладнило ситуацію—мешканцям запропонували або шукати нове житло, або почати самостійно покривати витрати на комунальні послуги. До нещодавнього часу в приміщенні залишалася одна сім'я: жінка з двома дітьми. Вона змушена була оплачувати комунальні рахунки протягом двох зим. Наприклад, у грудні її витрати склали 7,5 тисяч гривень. Хоча для внутрішньо переміщених осіб проживання в зареєстрованих МТП є безкоштовним, власник не подавав документи для отримання компенсацій з державного бюджету.

-- Але справа навіть не в тому. Там просто немає умов. Опалюється лише одна кімната за допомогою електричного конвектора. Велике приміщення, де санітарний вузол, кухня, холодні. Через високу вологість почала з'являтися пліснява, -- розповідає Андрій Крючков. -- На всі прохання переселити її в центр, відремонтований благодійниками, жінка отримувала відмову. А коли спитала про приміщення на Берег, 60, їй відповіли, що там немає води, твердого палива для опалення. Якщо вона готова купувати його за власні кошти, то може поселятися.

Очевидно, що в'їжджати в такі обставини не було жодного сенсу.

Зображення: з Facebook-сторінки Наталії Криворучко Наталія Криворучко

Вона б і далі тримала свої 7 тисяч гривень і залишалася жити в приміщенні лісокомбінату, якби не холод, зрозумієте? Вона настільки боялася втратити навіть те, що мало, - говорить Наталія Криворучко.

Наразі, завдяки підтримці представника Омбудсмана, Закарпатська обласна державна адміністрація запропонувала родині житло в Ужгороді, і жінка дала свою згоду.

Водночас на офіційній сторінці Дубриницької сільради з'явився пост, в якому повідомляється, що їй неодноразово пропонували можливість переселення до приміщення за адресою Берег, 60, проте жодної відповіді не отримали. У цьому ж повідомленні підкреслюється, що наразі це єдине зареєстроване місце для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, яке належить до комунальної власності на території Дубриницької сільської ради.

Чого в ньому не зазначили, так це те, що об'єкт, облаштований Товариством Червоного Хреста України, громада включила в перелік МТП тільки в 2026-му і знов же завдяки втручанню представництва Уповноваженого з прав людини.

Насправді зустрічі щодо долі обох прихистків у Дубриничах, які були облаштовані та один відремонтований за донорські кошти, тривали і в цьому році. І якщо про один з них домовитися вдалося, то що стосується будівлі, яку сільрада встигла здати в оренду, ситуація ще далека від хепіенду.

-- Є стриманий оптимізм. Зі слів голови територіальної громади та профільного заступника голови обласної військової адміністрації орендар подасть документи на внесення приміщення до реєстру місць тимчасового проживання і в ньому розмістять людей, які прибувають евакуаційними потягами, -- каже Андрій Крючков. -- Ми чекаємо виконання наших рекомендацій. І я особисто поїду в Дубриничі, щоб переконатися, що туди поселять саме тих людей, які цього потребують. Інакше ми цю справу не залишимо і це всі знають.

Зображення: з сайту Закарпатського осередку Товариства Червоного Хреста. Закарпатська організація Товариства Червоного Хреста України створює притулок у Дубриничах.

Одночасно представництво Омбудсмана в Закарпатті направило зафіксовані факти до обласної прокуратури для проведення аналізу з метою визначення наявності злочинних дій з боку осіб місцевої громади та інших посадових осіб.

Висновок з цієї історії такий, каже Наталія Криворучко, -- треба бути прискіпливішими.

-- Для донорів варто було би розробити чек-ліст. Приміром, громада показує будівлю. У донора мають бути питання. Для чого ми її ремонтуємо? Кого селитимемо? Чи вона переведена в житловий фонд? А що у нас з електромережами? Чи не вилізе потім проблема, що необхідна більш потужна підстанція для її експлуатації, -- перераховує вона. -- І все це треба прописати в меморандумі. А меморандум з усіма додатками мають проголосувати місцеві депутати на сесії. Хто управлятиме будівлею? Хто вивозитиме сміття? Держава компенсує витрати на комунальні послуги, а хто компенсуватиме якісь додаткові? Хто стежитиме за майном? На чиєму балансі буде начиння приміщень? У 2022 році цих питань ніхто не ставив і це природно. Всі ще жили в школах і садочках. А тут така масштабна ідея: відремонтувати будівлю, поселити сотню переселенців. І що ми маємо по факту? Два приміщення в Дубриничах неподалік від Ужгорода, які стояли порожніми з 2023 року. Тим часом людей везли в якісь гірські громади, де доступ родин з дітьми до соціальних послуг дуже обмежений.

У мене немає місця, яке б можна було назвати домом. "Фронтова лінія змінює свої координати, і кожна нова проблема накладається на попередню, а їхній масштаб лише збільшується."

Система моніторингу

У перші місяці повномасштабного вторгнення близько чотирьох тисяч об'єктів визначили як ті, що потенційно можна було би використати для тимчасового розміщення вимушених переселенців. Реально з них функціонували дві тисячі. А після ухвалення урядом восени 2023 року постанови, яка містить мінімальні вимоги до облаштування таких об'єктів, їхня кількість скоротилась приблизно до тисячі, розповідає Андрій Крючков. Військові адміністрації мали провести перевірки місць тимчасового проживання, і за результатами затвердити актуальний перелік, а далі що півроку моніторити стан МТП.

Изображение: facebook/Благотворительный фонд Проект Надежда

На його думку, саме в цей час, враховуючи масштаби ситуації, чимало об'єктів залишилися поза державним обліком, серед яких є й ті, що отримали фінансову підтримку від донорів.

-- І проблема не в прогалинах у законодавстві, а в байдужості або безвідповідальності окремих громад, а також у відсутності відповідного контролю з боку обласних військових адміністрацій, як того вимагає постанова, -- пояснює він.

У 2025 році в Закарпатті представники Уповноваженого з прав людини виявили шість приміщень, призначених для тимчасового проживання вимушених переселенців, які залишалися невикористаними. Після втручання омбудсмена в половину з цих об'єктів вже переселилися люди. Мова йде про притулки, розташовані в селах Голубине, Оленьово та Нижні Ворота.

Скажімо, в Нижніх Воротах приміщення після облаштування не використовували протягом двох років. Відповідно його не опалювали, тож меблі та техніка зіпсувалися. Як пояснювали в громаді, людей туди не заселяли через відсутність громовідводу і неутеплений дах. Реанімувати об'єкт взявся благодійний фонд "Проліска".

У деяких місцях відчувалася потреба в додаткових твердопаливних котлах, в інших — у меблях. Проте ми усвідомлюємо, що меблі можуть надати будь-які міжнародні донори, якщо громада виявить бажання зайнятися цим питанням, зазначає Андрій Крючков.

Фото: facebook/Гуманітарна місія 'Проліска'

Ще одне приміщення, яке було реконструйовано зусиллями Товариства Червоного Хреста України, але досі залишається незайнятим, виявили в селі Чертіж Середнянської громади. Під час тривалого простою його технічний стан значно погіршився, і тепер воно потребує ремонту та додаткового облаштування.

В результаті виникає зовсім парадоксальна ситуація, коли в одне й те ж місце потрібно вкласти обмежені ресурси двічі. Натомість ці кошти могли б бути використані для облаштування нового тимчасового житла або поліпшення умов у вже наявних. Адже з цим також існує безліч серйозних проблем.

Розглянемо, наприклад, Кольчинську територіальну громаду, де мешканці опинилися у вкрай незручних умовах. Усі вони живуть в одному приміщенні, яке розділено на зони за допомогою штор або тканин. Крім того, людям доводиться самостійно облаштовувати душ на відкритому повітрі в не опалювальному технічному приміщенні, використовуючи підручні матеріали. Тим часом відповідальний за приміщення отримує компенсацію з державного бюджету за утримання вимушених переселенців.

Ось інша версія вашого тексту: "Історія з Жденієвської територіальної громади, яка вже тривалий час не вдається завершити облаштування об'єкта через нестачу фінансування."

Коли ми вперше прибули туди, на тридцять осіб припадав лише один туалет, а в деяких кімнатах електропроводка була в жахливому стані. Через це люди, які прибували евакуаційними потягами, змушені були залишатися там на ніч і потім вирушати далі. На жаль, в таких ситуаціях оперативно щось змінити не вдається, оскільки недостатньо громадських організацій, які могли б надати необхідну підтримку, -- розповідає Андрій Крючков.

Якщо проєкт, що фінансується донорськими коштами, не виконує своїх функцій, виконавці, отримавши поганий досвід, можуть покинути громади і перейти до інших, де гуманітарну допомогу використовують ефективно. Це, в свою чергу, негативно позначається на репутації всього регіону.

Я точно знаю про одного донорського представника, який після інциденту в Дубриничах зупинив свою діяльність у Закарпатті, хоча продовжує працювати у Львівській та Івано-Франківській областях. Вони не робили публічних звинувачень і не вступали в конфлікти. Просто вирішили залишити цей регіон, -- зазначає Наталія Криворучко.

За словами Андрія Крючкова, так сталося і з Товариством Червоного Хреста України, тож зрештою на Закарпатті залишилась одна ефективна організація, яка активно займається облаштуванням місць для тимчасового проживання, -- "Проліска".

Результати моніторингових візитів також демонструють, що в списку МТП присутні об'єкти, які не відповідають навіть базовим вимогам для проживання, і в них немає жодних мешканців.

Зображення: Офіс омбудсмена. Процес моніторингу місць тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб у Закарпатській області.

Якщо ці об'єкти вже включені у список, їх слід або привести у належний стан, або виключити, щоб отримати точні дані щодо кількості доступних приміщень. Наша основна мета - забезпечити їх належним облаштуванням, щоб більше людей могли знайти притулок у Закарпатській області. Адже щотижня прибуває один або два евакуаційні потяги, і людям необхідно десь жити, - відзначає він.

До нещодавнього часу в регіоні налічувалося 111 місць тимчасового проживання (МТП). На сьогоднішній день їх число зменшилося до 107, де знайшли притулок 4,5 тисячі осіб. Лише в прифронтовій Дніпропетровській області є більше місць для тимчасового проживання.

Станом на сьогодні, Андрій Крючков зазначає, що не існує єдиного ефективного механізму для контролю за подальшим використанням місць тимчасового проживання після завершення донорських проєктів. Офіційно відповідальність покладена на органи місцевого самоврядування, зокрема на обласні військові адміністрації, які повинні проводити регулярний моніторинг цих об'єктів. Проте без чітко визначеного центрального координатора цей контроль залишається фрагментарним.

Громади зазвичай обґрунтовують наявність відремонтованих, але не зайнятих будівель для вимушених переселенців нестачею фінансування для їх подальшого утримання, високими витратами на комунальні послуги, а також відсутністю необхідного персоналу для управління місцями тимчасового перебування. Крім того, допомога від донорів не завжди покривала витрати на експлуатацію в довгостроковій перспективі. Деякі громади навіть ухиляються від відповідальності за ці об'єкти, оскільки вони не були включені до списку місць тимчасового перебування.

— Справді, ще одна проблема полягає в тому, що значна частина витрат на обслуговування лягає на місцеві бюджети, — зазначає Андрій Крючков. — Існують випадки, коли територіальні громади витрачають великі кошти, а держава не компенсує їх у повному обсязі. Це питання також варто піднімати, адже ми розуміємо, до яких наслідків це може призвести. Голови територіальних громад можуть просто не демонструвати наявність приміщень. Ми вже спостерігаємо ситуацію, коли деякі громади створили кілька центрів і контролюють їх, тоді як інші не мають жодного, і у них немає проблем. Проте важливо підтримувати наших громадян, які змушені залишити свої домівки.

Деякі громади мають чітку позицію: вони не хочуть приймати внутрішньо переміщених осіб, зазначає Наталія Криворучко.

Однак, у світлі того, як жителі покидають свої домівки та розпродають своє майно, що, в свою чергу, призводить до закриття шкіл та дитячих садків, така позиція виглядає дуже короткозорою.