Без сумління: 40 тисяч за "втомлений дім" поряд із фронтом – ціни на нерухомість для ЗСУ встановлюють нові рекорди в Києві.

Один залишається на місці, тоді як весь підрозділ проходить обробку.

У Мережі раз по раз піднімається тема високої вартості оренди житла в прифронтовій зоні. Військові скаржаться, що подекуди винаймати житло стає все складніше: місцеві не йдуть на контакт або ж просять за "втомлену хату" 30-40 тисяч гривень у місяць.

Андрій Козінчук, військовий з 67-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України, розповів ТСН.ua про свої враження з цього питання. Він акцентує увагу на тому, що його досвід оренди житла в різних регіонах країни, як на сході, так і на заході, був досить різноманітним.

Військовослужбовець поділився, що його досвід у питанні оренди житла помітно відрізняється залежно від регіону.

"Наприклад, восени 2022 року у Львівській області знайти житло було практично неможливо, навіть за великі гроші, через військову ситуацію. Натомість, під час перебування на відновленні у Волині, з цим проблем не було. Щодо оренди на сході, мій досвід можна охарактеризувати як змішаний: дехто ставиться до військових з великою повагою, але таких людей небагато. Є й ті, хто навіть не пускає військових до своїх домівок або ж встановлює абсолютно незрозумілі ціни", -- поділився своїм досвідом Андрій Козінчук у розмові з ТСН.ua.

Аби винайняти житло у прифронтовій зоні, військові використовують неймовірну кількість методів, які важко перелічити:

Використовуються всі можливі способи: контакти з місцевими органами влади, бізнес-кола, рідні та знайомі. Один з наших бійців зміг знайти житло через сайт знайомств. Він спочатку знайомився з дівчатами, фліртував з ними, домовлявся про зустрічі на каву, а потім, коли виникала симпатія, використовував ситуацію на свою користь, щоб орендувати квартиру. На жаль, у нашому регіоні немає спеціалізованих додатків для пошуку житла, тому все відбувається інакше. Якщо ти знаходитись у великому місті, наприклад, Павлограді чи Краматорську, це одне, а ось у маленькому селі на 50 хат, доводиться використовувати інші ресурси: староста, священик або тітка Люба, яка торгує самогоном і, за сумісництвом, є "місцевим Google" – знає все про всіх, – розповідає військовий.

Офіцер згадує, що на сході їм надавали в оренду зруйновані квартири, вимагаючи за це не менше 15 тисяч гривень. Водночас у Києві чи Дніпрі подібні житлові площі можна знайти за значно нижчою ціною.

Щодо оренди приватних будинків, то дійсно іноді ціни сягали близько 40 тисяч гривень. Ми відвідали одне село, де жінка здала житло "по головах", тобто брала з кожного мешканця по 3 тисячі гривень на місяць. В її будинку проживало одночасно 11 чоловіків. Умови, м'яко кажучи, залишали бажати кращого, адже хлопці заселялися в три кімнати, фактично займаючи лише куток. Я запитав у господині, чи усвідомлює вона, що просто експлуатує військових? На що вона відповіла: "А що мені робити? Дочка здає сесію в медичному університеті, потрібно давати хабарі". Я уявляю, яким лікарем стане людина, що почала свою кар'єру з хабарів. До всього, жінка ще й за гроші давала військовим ворожіння, -- ділиться Андрій Козінчук.

Військовослужбовець повідомив, що його команда вирішила не орендувати житло у жінки, тоді як товариші з іншої частини погодилися на ці умови, оскільки інших можливостей не існувало.

"Цінова політика оренди житла на сході країни залишає бажати кращого. Вона фактично залишається без контролю. При цьому, я вважаю, що Міністерство оборони вжило всіх можливих заходів для зміни цієї ситуації. У нас навіть є спеціальне фінансування, що називається 'компенсація за оренду житла'. Це означає, що якщо ти служиш за контрактом, ти можеш укласти угоду про оренду, і частина витрат буде тобі відшкодована. Проте, на жаль, більшість людей не бажають укладати ці угоди, оскільки це передбачає сплату податків і необхідність фіксувати всі фінансові аспекти," – зазначає Андрій Козінчук.

Андрій Козінчук зазначає, що місцеві власники нерухомості використовують ситуацію з нестачею житла для військовослужбовців.

"Мені відомо, що деякі місцеві жителі, прямо кажучи, переїжджають до Дніпра або Києва, орендуючи там житло, яке часто виявляється кращим і дешевшим. Тим часом вони здають своє, не завжди якісне та привабливе, житло в прифронтових містах військовим за дуже великі гроші. Звичайно, я не прагну ідеалізувати військових, але й не хочу їх зображати в негативному світлі. Серед них є і такі, хто не дбає про чужу власність: псують меблі, ставляться до майна безвідповідально, палять у приміщеннях або вживають алкоголь. Цивільні люди це бояться, і, можливо, саме через це виникають відмови," – ділиться офіцер.

Він підсумовує, що практично у кожному населеному пункті доводиться виходити з питаннями житла на голову військової та цивільної адміністрацій, мерів міст.

У Павлограді міський голова відкрито висловив, що не має можливості щось змінити — вільного житла немає. На жаль, у деяких містах ситуація зовсім некерована, що свідчить про величезну неповагу до військових. Проте, я б хотів підкреслити, що в кожному місті, незважаючи на всі негативні моменти, завжди знаходяться люди або групи, які готові прийти на допомогу. Це свідчить про те, що доброта все ще існує, хоча, на жаль, складається враження, що таких людей небагато. Військові мають підстави скаржитися на високі ціни оренди. Це прикро, адже ми вважаємо, що захищаємо цих людей, а вони цього не цінують, — ділиться своїми думками військовослужбовець.

За словами Козінчука, ще за часів АТО у 2015 та 2016 роках до українських військових було дуже гарне ставлення у мешканців Луганської області та значно гіршим у жителів Донецької.

Усе визначається культурою виховання та переконаннями. Коли ми відвідували містечка та села, в місцевих магазинах ми часто були єдиними, хто мав гроші. Ми не купували пиво, сигарети чи алкоголь, а обирали продукти харчування, засоби особистої гігієни і пригощали місцевих дітей печивом та цукерками. Однак, у Донецькій області продавці були від цього досить незадоволені — вони, здавалося, бажали б бачити іншу ситуацію. Наразі ж ми не маємо можливості змінити це, не можемо сказати людям: ставтесь до нас із добром, — зазначає військовий.

Андрій Козінчук стверджує, що його команда дотримується суворого принципу: уникати самовільного заселення на території, що знаходяться під їх контролем.

"Якщо це неконтрольована територія або "кіл-зона" то там ухвалюємо рішення заради виживання -- зривати замки, заходити до підвалів, погребів. Житлові будинки там наполовину знищенні або знаходяться у занедбаному стані. Як не крути, але нам дуже не вистачає сприяння з боку місцевої влади та населення. Більша частина коштів, які зароблять військові витрачається саме на оренду житла. А воно слугує лише місцем, де ти можеш помитися, поголитися, випрати речі, трохи відпочити і вранці знову на роботу, в окопи", -- підсумовує Андрій Козінчук.

Сергій Курганов, рієлтор-практик та гендиректор рієлторського об'єднання розповідає, що з початком війни оренда житла суттєво подорожчала саме у західних регіонах країни.

"Здавалося, що на ринку оренди немає меж. Десь можна було знайти навіть стару "халупу", вартість якої не перевищує 200 доларів, але її пропонували за 1000-1200 доларів на місяць. Проте, зустрічалися й добрі люди, які надавали притулок переселенцям, беручи лише оплату за комунальні послуги або зовсім безкоштовно. Багато власників квартир готові були знизити ціну до мінімуму. Що стосується житла в прифронтових зонах, то тут усе залежить від чесності та совісті власників нерухомості," — ділиться своїми спостереженнями Сергій Курганов для ТСН.ua.

Рієлтори, які наразі перебувають на фронті, діляться, що їм не відомі випадки, коли солдати змушені були платити 30 тисяч гривень за проживання в прифронтових районах.

На противагу іншій ситуації, жінка, яка володіє двома сусідніми приватними будинками, радо відкрила двері для наших військових у один з вільних помешкань і навіть готувала для них їжу. Хлопці лише постачали продукти вчасно, відповідно до домовленості. Бійці періодично замовляли щось із меню господині і проживали абсолютно безкоштовно.

Звичайно, що деякі військовослужбовці можуть дозволити собі таку розкіш, як оренда житла за 30 тисяч, якщо звикли до комфортного життя і мають певний фінансовий запас. Такі випадки трапляються, але це скоріше виняток, ніж правило. Я чув, що багато військових знаходять собі житло, але за значно нижчими цінами. Або ж дружини військових приїжджають до своїх чоловіків, і вони разом орендують квартиру на тиждень, не витрачаючи при цьому величезні суми, — зазначає ріелтор.

За інформацією фахівця, військовослужбовці дійсно орендують квартири в Києві, проте такі випадки для одиночок є досить рідкісними. Як правило, це пари — хлопець і дівчина, які обидва служать у Збройних силах України. Середній бюджет на оренду коливається від 10 до 15 тисяч гривень.

Існують і кумедні ситуації. Наприклад, у нас по угоді орендував однокімнатну квартиру в Києві військовий, сплачуючи 12-13 тисяч гривень на місяць. Проте, аналізуючи витрати на воду, ми зрозуміли, що, ймовірно, в його квартирі відпочивала і приймала душ уся його рота. За місяць споживання води склало близько 45 кубічних метрів, а в квартирі ще й стояв бойлер, що суттєво вплинуло на електроспоживання. Нам довелося зробити йому зауваження, — зазначає Сергій Курганов.