Богдан "Тавр" Кротевич: Військові шоковані тим, що відбувається.

Богдан Кротевич більше не очолює штаб бригади "Азов".

Як особа, яка пройшла через російський полон, на початку року він завершив свою військову кар'єру, присвятивши їй більше десяти років, і повернувся до мирного життя. Точніше, намагається адаптуватися до нього.

"Відзначаючи свій 31-й день народження, я відчув, що починаю новий етап – самостійне доросле життя. Поволі освоюю, що таке, скажімо, рахунки за електрику та воду," – з невеличкою усмішкою ділиться Кротевич.

Хоча "Тавр" більше не є частиною "Азову", він все ще залишається в центрі уваги медіа.

Кротевич активно веде свою діяльність у соціальних мережах, висловлюючи свою думку щодо подій на фронті. Він різко критикує рішення Генерального штабу та особисті дії головнокомандувача Збройних Сил України Олександра Сирського.

У бесіді з "Українською правдою" Кротевич вперше ділиться інформацією про попередження, яке отримав від Служби безпеки України стосовно своєї безпеки. Він також висловлює свої думки щодо фронтової ситуації та детально розповідає про те, чим займається після завершення служби.

Ексначальник штабу "Азов" відверто висловлюється про масову брехню у війську, а також дорікає головкому Сирському через мікроменеджемент і помилкові рішення.

Ось зручний для читання варіант розмови. Якщо вам потрібна повна версія, її можна знайти у відеоформаті.

Служба безпеки України постійно повідомляє про заходи, спрямовані на запобігання спробам нападів на публічних осіб. Згідно з інформацією, опублікованою УП, кілька місяців тому СБУ заявляла про можливість підготовки Росією замаху і на вашу особу. Чи відповідає це дійсності?

Не можу точно згадати, коли саме це сталося, приблизно в березні або квітні. Мені стало відомо, що я потрапив до списків на ліквідацію від ФСБ Росії.

Мене це трохи потішило, адже я переконаний, що якщо Росія включає тебе до списку для усунення, то це свідчить про те, що в твоєму житті є щось дійсно вартісне.

З іншого боку, приємного в цьому небагато, але буває, нічого страшного. Це війна, а ми у стані війни.

Яким чином це реалізується на практиці? Чи мав ви зустріч із головою Служби безпеки України Василем Малюком, і чи отримали ви якісь вказівки щодо подальших дій?

Ні, я не мав зустрічі з Василем Васильовичем. Мене кілька друзів подзвонили.

Спочатку подумав взагалі, що це якийсь привід СБУ слідкувати за мною. Мовляв, скажуть: "Ти в списках, і якщо будеш бачити людей, то це наша наружка".

Але потім мені подзвонили інші люди, які теж є в цьому списку, сказали, що бачили моє ім'я там. До речі, знаю, що список передали західні партнери.

Чи є ваші знайомі також військовими?

Дехто з нас є військовими, інші – волонтерами. Я отримав запрошення від оперативників Служби безпеки, які надали мені протокол із вказівками щодо дозволених і заборонених дій та інших нюансів.

Якби я намагався покінчити з собою, мені було б надзвичайно складно це здійснити, адже часом я навіть не можу передбачити, куди вирушу за півгодини, де зупинюся на каву і де планую пообідати.

Мені передали цей перелік, лише зазначивши, що підтримуватимемо контакт і на цьому все.

Ви ретельно слідкуєте за подіями на фронті. Як ви б охарактеризували те, що відбувається в даний момент?

На фронті все надзвичайно складно. Але саме до цього ми довели ситуацію.

На сьогоднішній день фронтова ситуація така, що наші бригади, які утримують позиції, нажаль, зазнали значних втрат. Крім того, розподіл ресурсів, включаючи особовий склад, зовсім не відповідає реальним потребам.

- Росіяни краще почали воювати?

Мене вражає їхнє загальне стратегічне уявлення.

Наприклад, у випадку з аналогічним переліком ліквідації.

Іноді мені цікаво, чому я опинився у цьому списку? Чому туди внесли мої друзів?

Вважаю, що наразі я не займаюся нічим таким, що могло б викликати занепокоєння у Росії. Однак вони заздалегідь турбуються про те, що я та мої знайомі можемо вчинити в майбутньому.

Аналогічно, що стосується вибору наступальних напрямків. Ми зазначаємо, що в цьому плані в Росії немає обмежень щодо чисельності особового складу, і це є незаперечним фактом. Це повинні засвоїти всі наші генерали: в Росії людські ресурси ніколи не вичерпаються.

Я абсолютний противник ідеї, що, якщо ми просто будемо вбивати більше росіян, ніж вони будуть вбивати нас, ми переможемо. Ні, ніколи ми не переможемо так.

З тим величезним ресурсом, який росіяни мають, вони обирають стратегічні напрямки наступу. І зараз те, що я бачу, вони обрали два основні напрямки - це Добропільський, і я вважаю, що вони вирішили по серйозному наступати на Лиманський напрямок, щоб оточити Костянтинівку, Дружківку, Краматорськ і Слов'янськ.

Схоже, що завдяки вогневому контролю вони майже повністю їх оточили.

Тобто, звичайно, вони не захопили територію, але ми знаємо, що траса Ізюм - Слов'янськ уже не проїзна. І вони поступово це все закривають.

Які уроки можемо взяти від супротивника в даний момент?

Мабуть, краще звернутися до тих, хто наразі активно залучений у бойові дії. Проте ми маємо можливість навчитися планувати наперед.

Ми взагалі не плануємо наперед.

Нещодавно я усвідомив, що наша поведінка, як на фронті, так і в загальному, є суто реакційною. Ми в основному реагуємо на події, а не діємо проактивно.

Ми прагнемо діяти прямо в цей момент, адже сьогодні ми святкуємо перемогу. Але завтра ми можемо виявити, що частина нашого газовидобутку була знищена.

Ми тут і зараз захоплюємо якесь село, або робимо контрнаступ, а завтра ми: "О Боже, в нас люди закінчилися, а в нас піхоти немає". Це все можна передбачити. Але ніхто цього не робить.

Отже, єдине, що ми можемо засвоїти – це не тільки вести бої в даний момент, а й планувати стратегії на рік або два наперед.

Я поділю своє наступне запитання на три складові. Як ви вважаєте, які найбільші виклики стоять перед українською армією на стратегічному рівні, тактичному та оперативному?

(Розмірковує) На даний момент наша головна проблема полягає в тому, що весь процес контролю, навіть не лише Збройних сил, а всіх сил оборони, здійснюється виключно в ручному режимі під керівництвом командування Збройних сил України.

Чи говорите ви про мікроменеджмент Олександра Сирського?

Супермікроменеджмент та інші аспекти.

Щодня ситуація зі Збройними силами погіршується. Хоча інколи трапляються позитивні моменти, вони не можуть компенсувати ті численні труднощі, які нас оточують.

У мене вже сміх від болю буває, коли читаю інтерв'ю, де безліч командирів, в тому числі головнокомандувач Сирський, кажуть, що у нас проблема з брехнею.

У мене виникає запитання: чому наші бригадні командири говорять неправду? Хто створив цю систему?

Якщо вони визнають правду, то що далі? Службове розслідування, обурення, можливий перевід на іншу позицію, розслідування з боку ДБР та безліч інших ситуацій.

Отже, ми знову звертаємося до того, що обман виник з вищого військового керівництва.

Конкретний приклад - брехня зі створенням корпусів і що вони вже ефективно працюють.

Корпуси не працюють. Тобто існує командування корпусів, які керують бригадами, дай Бог, однією - двома своїми і всіма іншими приданими.

Так це не корпус, а командування корпусу, яке керує своїми бригадами, з якими нормального злагодження не було. Тобто не виходили на полігон, не проводили командно-штабні тренування і так далі. Вони в бою на себе прийняли командування.

Наступна частина стосується неправди про те, що коли відбувалося переведення особового складу з ППО до піхоти, Генеральний штаб стверджував, ніби це робиться для ротації підрозділів. Тож тепер ми переведемо людей і почнемо організовувати ротації?

Або коли стверджують, що корпуси вже активно функціонують – таке ж саме говорили навесні. Згодом, якщо говорити офіційно, командирів цих корпусів усувають за "недбале управління".

Але ж, як ти можеш судити про дбале чи недбале управління, якщо вони прийняли бригади, укомплектовані, дай Бог, на 50%, у яких немає сталих систем вогневого контролю, тому що там з артилерією проблеми, всі різні орудія, номенклатура боєприпасів абсолютно різна? Тобто ми воюємо тим, що є.

Щодо розподілу озброєння ситуація не краща. Ми надаємо його тим, кого обираємо, а не тим, хто насправді цього потребує. Якби ми заздалегідь розглянули це питання, коли почали забезпечувати нашу армію різними видами артилерійських систем та бронетехнікою, можливо, було б доцільно передбачити, що одну категорію бронетехніки слід надати одному виду військ, а іншу — іншому. Це дало б можливість досягти певної уніфікації.

Ні, у нашій бригаді можуть бути присутніми М-113, "Леопард", "Бредлі", "Козак", БТР-4 та інша техніка. Всі вони можуть взаємодіяти в бою, використовуючи різноманітні види озброєння.

То про яку ефективність ми можемо казати? Як ця ефективність взагалі аналізується і вираховується?

А що стосується втрат особового складу? Чи можна вважати командиром, який за наказом головнокомандувача захопив певний населений пункт, але через тиждень ми його втратимо, якщо при цьому загинуло 600 чи 800 людей? З точки зору головнокомандувача, такий командир може здаватися ефективним.

Тобто проблема в брехні самому собі - це і є основна проблема.

Ви неодноразово висловлювалися на користь відставки Сирського. Що стало для вас вирішальним моментом?

Схоже, що йдеться про корпуси. Спочатку, коли Гнатов (Андрій Гнатов — начальник Генерального штабу — УП) отримав завдання контролювати їх розвиток, я замислився над тим, чи варто дати цьому процесу можливість реалізуватися.

Я вирішив зупинитися і озирнутися довкола – можливо, все ж вдасться.

Проте цього не сталося, і це є справжнім обманом, що лише погіршує ситуацію.

А ще мені завжди не подобалися оці кумівські абсолютно дивні рішення...

Чи могли б ви поділитися прикладом рішень, прийнятих на основі кумівства?

Наприклад, можна запровадити концепцію "Дронового фронту". Уяви, що ти на посаді головнокомандувача. Тобі не до вподоби Сухаревський (Вадим Сухаревський - екс-командувач підрозділів безпілотників - УП), скажімо...

...А чи справді Сухаревський не полюбляв Сирського?

Можливо, це правда, адже виникла "Дронова лінія".

Там бригади хороші, командири хороші, все у них добре, вони молодці.

Проте їх сформували в рамках Сухопутних військ. Одночасно існували також Сили безпілотних технологій.

Як тільки Сухаревського міняють, заходить "Мадяр" на командувача СБС, а "Лінія дронів" переходить у Сили безпілотних систем. Це не кумівське рішення? Вони підтвердили це тим, що "Лінія дронів" перейшла з Сухопутки в СБС.

Ось я сиджу і розмірковую: ну хоча б не так відкрито! Ти ж командир, ти ж усвідомлюєш, що Сухаревського доведеться змінити, тож хоча б запровадь "Лінію дронів" у цей процес.

Бо тоді було питання - нащо ми створюємо щось нове, якщо є СБС?

А зараз що відбувається зі Штурмовими військами?

Мене якраз цікавить ваша думка щодо концепції Штурмових військ. Дехто вважає, що це дійсно необхідний крок і може стати дієвим рішенням, в той час як інші висловлюють занепокоєння, що ми можемо повторити практики, які використовували "вагнерівці".

Ми знову розгортаємо наші сили.

Коли головнокомандувач каже, що це "елітарна піхота", в мене питання до профпридатності головнокомандувача. Думаю, що він колись відкривав, але, певно, вже забув, що таке статут десантно-штурмових військ. А його треба відкрити і почитати. Бо там визначаються задачі десантно-штурмових військ (ДШВ).

Коли особа, призначена командувачем новоутворених Штурмових військ, в одному реченні стверджує, що "ми є ударним кулаком", а в наступному додає, що "наша головна мета - це стабілізаційні дії", виникає питання. Як можна спочатку заявляти про роль штурмових військ, а потім акцентувати на стабілізації ситуації? Це викликає сумніви щодо того, чи знайома ця людина з основами оперативної роботи та відповідними доктринами.

Це справжнє порушення логічних норм.

Зверніть увагу, що на даний момент основна частина десантно-штурмових військ займає позиції на лінії оборони. Сирський не може чітко висловити це словами, але, наскільки я розумію, йому необхідні мобільно-вогневі групи. Ключовим аспектом у цій ситуації є саме мобільність.

Це знову стосується мікроменеджменту, де все контролюється вручну на всій лінії фронту. Людина спить лише 4 години, займається фізичними вправами, однак не усвідомлює, що не може управляти всім фронтом одноосібно. У нього є командувачі та командири корпусів, і необхідно запровадити децентралізацію, щоб надати їм повноваження на використання своїх підрозділів.

Я зараз впевнений, що командир корпусу навіть не може, умовно, поміняти бригади місцями у себе на лінії фронту.

- Мусить погодити?

Звісно! Там є стільки моментів, які потребують узгодження, що я навіть не впевнений, що саме не слід узгоджувати!

Так-от, як я розумію, сама ідея його в тому, щоб мати якісь підрозділи, щоб якось шашкувати (переставляти - УП) їх.

О, Господи, нехай вони будуть у ДШВ!

Перенаправляй штурмові полки до ДШВ та використовуйте їх у цій ролі.

Отже, ти вже зараз вільно маніпулюєш підрозділами. Ти можеш обрати 93-тю або 80-ту бригаду і реалізувати свої ідеї, як забажаєш.

В армії не існує демократії. Це може бути прийнятним у певних ситуаціях, але важливо, щоб армія регулювала й інші інституції (робить паузу) а також дотримувалася законів, до речі.

Яка ж насправді суть концепції Штурмових військ?

- Виглядає так, що Сирський думає, що переписує військову історію. Це щось про "я великий геній стратегій".

І коли всі навколо постійно говорять йому те саме, ймовірно, він починає цьому вірити.

- Якщо повертатися до вашої заяви про потребу звільнити Сирського, у мене виникає питання: а що це прагматично змінить?

- Я вже не вважаю, що його можна просто звільнити чи переставити кудись.

Він повинен відповідати за свої рішення. Вже так просто не вийде.

Військовослужбовці вже настільки розчаровані ситуацією, що незабаром можуть почати розголошувати інформацію про втрати та забезпечення особового складу. І коли ця інформація стане доступною, звільнити їх буде значно складніше.

Чи не здається, що незалежно від того, кого ти призначиш на посаду головнокомандувача, структура залишиться незмінною?

(Задумується) Незалежно від того, кого призначать, одна особа не зможе вирішити всі питання.

Крім того, особа, яка буде призначена, опиниться в колі тих самих людей, що й оточують теперішнього головнокомандувача.

Коли тобі всі кажуть, що ти найгеніальніший, самий правий і ніколи не помиляєшся, і коли з тобою ніхто не сперечається і каже: "Так точно" і так далі - це настільки небезпечний наркотик, що не впевнений, що існують люди, які можуть з цим боротися ментально в собі.

Тому тільки команда, і обов'язково люди з іншою думкою.

Не влаштовує? Проте слухати потрібно, навіть якщо це не до душі. Ви все одно будете разом за одним столом. Вважаю, що лише таким чином можна змінити обставини.

Необхідно знаходити осіб з креативним мисленням, які готові сісти і вести діалог.

Тому що в нас зараз питання суверенітету стоїть. Воно досі актуальне.

На початку року ви завершили свою військову кар'єру. Які у вас нині стосунки з "Азовом"?

У мене є чимало знайомих і друзів у "Азові". Безумовно, я підтримую з ними зв'язок. Але в даний момент мої погляди не пов'язані з підрозділом — це суто моя особиста думка.

Підрозділ не має на мене впливу в плані того, що я повинен казати чи що не повинен. І так само підрозділ не має нести відповідальність за те, що я говорю.

Я на цьому наголошую, тому що зараз ситуація в Збройних силах достатньо специфічна в плані ручного керування, кумівства, розподілу засобів, публічної думки стосовно головнокомандувача.

Ми відвідали один з публічних заходів у Львові, на якому ви зазначили (цитую): "Тепер я очолюю приватну розвідувальну агенцію". Чи не могли б ви розповісти більше про це?

Я розділив своє повсякденне життя на три частини. Дві з них взаємопов'язані, а одна перебуває в окремій площині.

Перший варіант можна охарактеризувати як громадянську активність.

Другий сектор - це оборонний. Тут два великі проєкти. Один з них - це консалтингова контора, вона приватна розвідувальна. Інший - це ІТ-продукт автоматизованої системи управління військ.

На жаль, про них я багато не можу сказати, особливо про консалтингову контору, тому що там відбувається взаємодія як із іншими державами, так і з агентурною розвідкою.

- Чи мова йде про розвідку інших країн, чи про нашу власну?

- Нашої в першу чергу. В інших держав з агентурною розвідкою все печально насправді. Ми на голову вищі.

Третій сектор — це звичайний приватний бізнес, який забезпечує мені незалежність. Я самостійно забезпечую себе, не підпорядковуюсь нікому, і це приносить мені задоволення.

Він на мені - це сорочка в клітку "Apache". (Богдан з'явився на співбесіду в темно-сірій картатій сорочці - УП). Наразі ми займаємося інтернет-продажами. У нас постійно виникають солдаути.

На завершення: як ви ставитеся до перспективи створення українських приватних військових компаній, які могли б брати участь у конфліктах у різних гарячих точках світу? Чи вважаєте ви це реалістичним сценарієм, чи ж це лише наївна мрія?

Цілком реалістично. Я переконаний, що це необхідно робити, оскільки сильна держава повинна мати свій вплив на міжнародній сцені.

Втім, побудова такої історії повинна зав'язуватися під державу, а не під конкретних осіб.

Що ви маєте на увазі?

Всі приватні підприємства в Україні мають підлягати державному контролю. Це включає в себе отримання ліцензій та нагляд за тим, куди направляються наші бійці, щоб запобігти їхній участі у війнах на стороні держав або режимів, які не є нашими союзниками.

Це все можливо зробити, але треба задіяти декілька державних органів, щоб вони один одного балансували.

Існують організації, які видають ліцензії, інші ж відповідають за регулювання напрямків діяльності країн, в яких ми можемо вести роботу. Деякі контролюють чисельність персоналу, а інші займаються підготовкою кадрів.

У нас основна проблема - це те, що люди не вміють сідати і спілкуватися між собою. Тому чи можливо це зараз зробити в тих умовах, які у нас є, з тими людьми, які у нас є? Я не знаю. Чи можливо це зробити, реально? Так, це можливо.

Роман Кравець, інформаційне агентство УП