Брати капуцини у Києві підтримують матерів, які пожертвували своїм найціннішим - Vatican News.

Світлана Духович у Ватикані

"Не було жодного плану, все, що ми робили, відбувалося спонтанно, адже підготуватися до війни неможливо... Я ніколи раніше не переживав нічого подібного, тому щоб адекватно реагувати на щоденні виклики, потрібно було бути уважним і спостережливим", - ділиться в інтерв'ю для Радіо Ватикану - Vatican News брат Сергій Кіппа, Настоятель Кустодії Братів Менших Капуцинів в Україні, згадуючи про початок масштабного вторгнення Росії. Відтоді і до сьогодні спільнота їхнього монастиря, розташованого на лівому березі столиці, невпинно підтримує тих, хто звертається до них за допомогою, відкриваючи не лише двері своєї парафії, а й свої серця.

"Початок війни я зустрів тут, в Києві, - пригадує брат Сергій. - Серед ночі мені зателефонували і кажуть, що в Борисполі бомблять. В монастирі почався рух, брати повиходили з кімнат. На небі виднілися спалахи світла, здалеку долітав звук вибухів". На лівому березі, як пояснив наш співрозмовник, лінії метро проходять не під землею, а на поверхні, тому станції метро не можна було використовувати як бомбосховище. Отже, перша спонтанна реакція братів капуцинів на потреби мешканців Києва полягала в тому, що в підвальних приміщеннях свого монастиря вони створили прихисток, де люди могли сховатися від обстрілів, виспатися і щось перекусити. Пізніше люди під час дня ходили додому, але ввечері приходили до них ночувати в сховищах. З кожним таким етапом брати капуцини перелаштовували, відповідно до вимог, як зовнішні умови свого побуту, так і спосіб праці. І щоразу це вимагало від них готовності пристосуватися і вчитися чогось нового.

Після цього виникла загроза оточення Києва, - продовжує брат Сергій, - і ми зрозуміли, що необхідно допомагати людям виїжджати, оскільки ситуація ставала критичною. Деякі шляхи вже контролювали окупанти, і люди вимушені були використовувати різні об’їзди. Потік автомобілів був величезним. Ми намагалися організувати виїзд, спілкуючись із братами за кордоном. У Львові наші товариші волонтерили на залізничному вокзалі. Таким чином, це був період активної діяльності та допомоги.

Обговорюючи звільнення Київської області від загарбників, яке сталося на початку квітня 2022 року, настоятель капуцинів згадує про важливу подію, що передувала цій події: 25 березня 2022 року, у свято Благовіщення, в базиліці Святого Петра у Ватикані Папа Франциск освятив Україну, Росію та все людство Непорочному Серцю Марії. Брат Сергій вважає це не випадковістю, а проявом божественної волі.

"Тоді розпочався новий етап нашого життя, - згадує він. - Людей стало значно менше, оскільки багато місцевих мешканців виїхали. Але після звільнення населених пунктів, таких як Ірпінь, Буча та інших регіонів Київщини і Чернігівщини, всі усвідомили, яке велике горе там сталося. І з різних куточків світу почали прибувати люди, щоб надати допомогу. Ми зустрічали безліч чудових, відкритих людей з різних країн. Проте їм також потрібні були місця для відпочинку, ночівлі, можливості помитися та поїсти. Тож ми стали центрами для волонтерів: вони піклувалися про наших людей, а ми, у свою чергу, дбали про їхній комфорт, щоб вони почувалися добре. Це був чудовий час єдності між людьми з різним досвідом, людьми доброї волі, які не завжди ідентифікували себе як християни чи католики."

Після етапу, який наш співрозмовник визначає як "період волонтерських хабів", брати капуцини зосередилися на прийомі переселенців з районів, де спалахнули жорстокі бойові дії. Біля багатьох храмів та благодійних установ стали утворюватися черги людей, які втратили все і потребували найнеобхіднішого. "У деяких наших монастирях функціонують осередки Карітасу, які виконали надзвичайно важливу місію, - розповідає брат Сергій. - Наприклад, у Дніпрі перед їхнім офісом скупчилися близько півтори тисячі людей. Проте це тривало недовго, адже більшість з цих людей вміли самостійно справлятися з життєвими труднощами. Вони були змушені залишити свої домівки. Але з часом, пристосувавшись до нових умов, ці натовпи людей, які потребували термінової допомоги, зникли".

Після завершення всіх етапів активних дій брати капуцини в Києві почали переосмислювати своє служіння в умовах нинішньої війни. "Ми шукали відповіді та молилися до Бога про те, як нам діяти далі", - ділиться настоятель, підкреслюючи, що джерелом їх натхнення стала благодійна діяльність святого отця Піо, який є покровителем Кустодії Братів Менших Капуцинів в Україні. В результаті цього виникла ідея реалізувати проект під назвою "Дати мамі надію".

Брат Костянтин Морозов, OFM Cap, поділився інформацією про проект, який реалізується командою, що сформувалася в перший рік повномасштабного конфлікту. Наприкінці 2022 року їхні колеги з Італії запропонували свою допомогу у здійсненні цього задуму. "Разом із Християнською Службою порятунку ми заснували центр для реабілітації матерів, - розповідає брат Костянтин. - На сьогодні ми вже провели більше двадцяти сесій. Спочатку вони тривали три дні, потім п’ять, а іноді навіть до семи, в залежності від складу групи". Священник зазначив, що в їхній команді працюють психологи, реабілітологи та інші фахівці. "Оцінюючи нашу роботу, можна сказати, що ми займаємося своєрідною 'реанімацією душ', - ділиться він. - Після такого болісного досвіду, як втрата дитини, багато людей відчувають зранений дух і зламану надію, і не завжди можуть з цим впоратися, впадаючи в депресію. Іноді це триває навіть до десяти років - деякі з тих, хто пережив втрати з 2014 року, досі носять цю тяжкість у серці. Ми зустрічаємо їх у такому стані і намагаємося знайти вихід. Ми зрозуміли, що потрібно дбати не лише про душу, а й про тіло: для цього ми облаштували зал з тренажерами, де вони можуть покращити свою фізичну форму. Можна сказати, що їхня постава також згорблена від горя, тому ми допомагаємо їм випрямитися. Після цього ми намагаємося 'випрямити' і їхній дух, показуючи, що не варто дивитися лише вниз, а потрібно підняти очі до Бога і до інших людей. Ми прагнемо допомогти цим матерям зрозуміти, що в їхньому житті можуть бути інші важливі люди: можливо, інші діти, невістки чи онуки". Одним із компонентів реабілітаційного процесу для матерів, як зазначив священник капуцин, є візит до салону краси, де жінки знову відкривають для себе свою жіночність. "Так ми 'витягуємо' з них усмішку, яка є символом надії", - підкреслив він.

Після сесій в реабілітаційному центрі матері часто продовжують відвідувати різні групи підтримки чи організації, де вони спілкуються, допомагають одна одній і також займаються волонтерством. "Ми заохочуємо їх після цієї реабілітації, щоб вони увійшли в це служіння, щоб вони думали також про інших, щоб йшли далі вперед, - пояснює брат Костянтин Морозов. - "Дати мамі надію" - це сила, яка їх веде вперед". Священник поділився, що деякі люди після втрати рідної людини ризикують втратити не лише надію, але й віру. "В одній родині розповіли мені, що раніше вони молилися щодня, щовечора. Молилася вся сім'я: бабуся, мама і внучка. Але потім, коли сталося горе, бабуся, як вона сама розповіла, перестала ходити до церкви, перестала вірити. А невістка каже, що вона тепер атеїстка. Тому після пережитого жахіття є велике зранення", - зазначає священник. Він розповів, як він допомагає людям знову налагодити діалог з Творцем: "Найпростіша молитва - це поставити свічку, і я пропоную тим матерям просто поставити свічку за сина, який загинув, або за дочку, потім за своїх найближчих живих і потім за самих себе, щоб Господь зцілив ці рани, які в них є".

Брат Костянтин розповів, що ініціатива "Дати мамі надію" є першим етапом реабілітаційного процесу, мета якого полягає в тому, щоб допомогти людям відчути бажання жити і прагнення до життя. Вони також планують реалізувати наступні етапи, які будуть зосереджені на темах віри та любові. Священник зазначив, що завдяки підтримці благодійників, реабілітаційні програми для матерів, які втратили дітей, надаються безкоштовно. Щоб взяти участь, достатньо звернутися через соціальні мережі або прийти особисто в їхній офіс, розташований на лівому березі в Києві.