Чи розпадеться тил, наші громадяни за межами країни та московське музичне село. Які відео переглянути на YouTube?

Святковий YouTube не має суттєвих відмінностей від звичайного, і це приємна новина.

Запиту на "відпочинок від війни" у ютубі не помітно. Отже, суспільство залишається притомним і послаблювати супротив не збирається -- хоч там Різдво, хоч Новий рік, хоч "святковий" російський масштабний обстріл.

— Як ти проводиш час під час тривог? — запитала ведуча каналу "Жовті кеди з Юлією Бориско" у гості цього тижня, письменниця та перекладачка Євгенія Кузнецова.

-- Влітку двічі ночувала у метро, але це коли я сама залишаюся. В мене сестра на Подолі, коли вона поруч, спокійніше, -- розповіла Кузнецова.

Авторка тексту цьогорічного диктанту національної єдності, що наробив галасу в інтернеті восени, з 2009 року живе в Іспанії, а працює в Україні. Ведуча та гостя багато говорили про ситуацію з українськими біженцями в Європі, панівну російську в українському середовищі за кордоном та взагалі сприйняття життя "тут" і "там".

-- Що я дуже ціную в Україні -- все-таки русню тут неможливо зустріти. А за кордоном тебе може десь це чекати. І це настільки гостра фізична реакція на оцю мову... Ти завжди прислухаєшся для того, щоб зрозуміти -- це свої "рускоговорящиє", чи це "тру росіяни". Я дуже радію, що в Україні зараз їх просто нема, це дає спокій і відчуття своїх навколо, -- поділилась Кузнецова.

-- Тригерить за кордоном, коли ти чуєш "українську" російську мову?

Тригери можуть виникати, але я намагаюся проявляти емпатію. Я усвідомлюю, що мови відрізняються, і перехід на нову мову потребує зусиль, адже це ставить нас у незручні умови під час спілкування з дітьми або близькими. Сподіваюся, що з часом, коли ці люди відновляться після пережитих травм, у них з'явиться можливість перейти на українську. Однак взяти свою рідну мову за кордон – це не те ж саме, що віддати дитину на "русскій кружок" у Німеччині, Італії чи Швеції. Я не можу зрозуміти це "какая разніца", – поділилася думками гостя.

Випуск "Жовтих кедів" із Євгенією Кузнецовою подивилися за 7 днів 34 тисячі користувачів.

Цього тижня Сергій Стерненко запросив до себе на канал журналіста, письменника та військового Павла Казаріна. Під час півторагодинної насиченої розмови вони детально обговорили, зокрема, питання стійкості цивільного суспільства в Україні та можливість його ослаблення, на що сподівається противник.

-- Я зараз це добре бачу на прикладі Одещини. Вони прицільно її кошмарять, б'ють по логістиці, б'ють по електроінфраструктурі, щоб неможливо було відновитися, щоб люди у конкретному регіоні впали у зневіру, -- сказав Стерненко.

— Я переконаний, що в 2026 році основною темою внутрішніх обговорень стане питання, чи не пора нам укладати ганебний мир. Зараз вони спеціально ускладнюють наше повсякденне життя, щоб ця ідея могла виникнути у свідомості, — зазначив співрозмовник.

Чи можна стверджувати, що в Україні, з огляду на побутові умови, тил опинився в значно гіршій ситуації в порівнянні з іншими війнами?

Знаєш, це не зовсім так. Візьмемо, наприклад, США під час Другої світової війни, коли діяла система карток, а публічні парки перетворювалися на суспільні городи. У цьому контексті життя в українському тилу виглядає досить комфортно. Це частково пояснюється тим, що значну частину функцій тилу для українських військових взяли на себе європейські платники податків, а до 2025 року планується залучення й американських коштів. Хоча тилу важливо усвідомлювати, що ситуація може бути значно гіршою, люди зазвичай порівнюють своє життя не з родинами лондонців 1942 року, а з тим, що в них було у 2021-му. На це й розраховує Росія, намагаючись максимально ускладнити умови існування тилу, щоб він почав давати тріщини раніше, ніж українські війська, -- зазначив Казарин.

-- Думаєш, це реально?

Чотири найпотужніші імперії зазнали краху наприкінці четвертого року Першої світової війни. Проте, спостерігаючи за українським суспільством, я вважаю, що воно все ще стійко витримує випробування часом і зберігає значну частину здорового глузду, -- підсумував гість.

За шість днів відео подивилися майже 153 тисячі разів.

Рекордсменом цього тижня за переглядами стало інтерв'ю актора та колишнього військовослужбовця Андрія Федінчика на каналі Аліни Доротюк. За п'ять днів воно набрало майже 600 тисяч переглядів.

Актор, який пішов на фронт добровільно, а демобілізувався у вересні за станом здоров'я, не давав великих інтерв'ю з початку повномасштабного вторгнення. Але найбільший внесок у залучення глядачів до перегляду цього інтерв'ю насправді зробила його колишня дружина, акторка Наталка Денисенко. Два тижні тому вона завітала до Маші Єфросиніної та від душі поскаржилася на своє подружнє життя з Федінчиком.

Ситуація, подібна до тієї, що сталася з Віктором Розовим та його екс-дружиною Ольгою Мерзлікіною, не повторилася. Федінчик проявив максимальну стриманість і ввічливість, кілька разів висловлюючи вдячність Наталці за приємні спільні спогади. Однак він не міг приховати своїх підозр щодо її можливого зради.

Проте, деякі аспекти інтерв'ю, які виходили за межі поверхневих розмов, виявилися набагато більш захоплюючими та значущими. Гість поділився своїми переживаннями про втрати на фронті, усвідомлення смерті батька, який відійшов у інший світ два роки тому, важкою хворобою матері та особистими причинами, що спонукали його вирушити на війну. Ці емоції та цінності абсолютно зрозумілі і мають резонувати в серцях багатьох людей.

Здивував актор лише творчими планами.

— Я прагну зіграти антагоніста-русика, адже хочу продемонструвати, з ким ми насправді маємо справу. Люди досі не усвідомлюють, хто це насправді. Сюди приходять не звичайні люди! — висловився Федінчик.

Щиро сподіваюся, що йому вдасться реалізувати свою ідею. Це повинно стати справді унікальною роллю.

Наступне відео порекомендувала головна редакторка медіатаблоїда "Антоніна", Лєна Чиченіна, і це стало для мене справжнім святом. Тепер я хочу поділитися цією порадою з вами.

Альберт Цукренко у подкасті "СучЦукрМуз" на каналі "Hromadske.зміст" зустрівся з композитором, співаком і музикантом Віктором Морозовим. Тим, хто народився у ХХI столітті, він відомий як перекладач серії "Гаррі Поттера" (якщо відомий, звісно, бо багато хто не читає вихідні дані). Окрім того, Віктор Морозов -- носій неоціненних знань про українську музику радянських часів принаймні з 1970-х років. Він був учасником декількох популярних вокально-інструментальних ансамблів, особисто знав і співпрацював із Володимиром Івасюком і Назарієм Яремчуком, співав під виглядом народних заборонені стрілецькі пісні, а у 1989 році був серед тих, хто вперше публічно виконав майбутній гімн України "Ще не вмерла Україна".

-- Москва порівняно з заходом України в музичному плану була відсталим селом, -- заявив гість.

На думку Морозова, ключем до розквіту української музики стало те, що західні області, поки Радянський Союз зводив залізну завісу, мали можливість таємно вловлювати радіосигнали з європейських країн. Українці приносили до імперської столиці джазові та рокові мелодії, які майже не доходили до Москви.

Морозов також висловив свою унікальну точку зору на смерть Владимира Івасюка, яка відрізняється від найпоширеніших версій. Гість Цукренка рішуче спростував радянську версію про самогубство артиста, однак і теорію про його вбивство спецслужбами СРСР з політичних причин також піддав сумніву.

Разом із режисеркою Львівського телебачення ми провели розслідування, під час якого спілкувалися з прокурором Львівської області. Виявили ряд фактів, які ставлять під сумнів версію про самогубство. Тіло не мало жодних ушкоджень, попри теплу пору року, що зазвичай сприяє розкладанню, а поза тіла була дивною. Крім того, в озері неподалік в той же час, за повідомленнями, втопилися молодий чоловік і дівчина. Ми знайшли їхніх родичів у селі, і стало відомо, що загиблі вміли чудово плавати. Це виглядало так, ніби хтось намагався усунути свідків. Хоча нам не вдалося завершити розслідування, я майже впевнений, що за цим вбивством стоїть співачка Тетяна Жукова, -- розповів Морозов.

Він вважає, що причиною смерті Івасюка став конфлікт з іншим чоловіком, який також мав почуття до співачки.

Подкаст отримав 10,5 тисяч переглядів всього за два дні.

На кінець я залишила новий подкаст журналіста Петра Рузавіна "Петя на войне". Проєкт зроблений російською, маю попередити.

Рузавін -- опозиційний російський журналіст, що одружений з українською журналісткою Наталкою Гуменюк, постійно живе в Україні з 2019-го, а зараз уже понад півтора року служить у 13-й бригаді Національної гвардії України "Хартія".

Подкаст складається з п'яти епізодів, які висвітлюють історію Рузавіна у військовій службі: від проходження медичної комісії та підписання контракту до виконання першого бойового завдання та отримання поранення.

У цьому проєкті голоси автора переплітаються із записами телефонних розмов з дружиною, фрагментами спілкування з товаришами по службі, командуванням, медиками та іншими.

-- А якщо вам доведеться стріляти по... Це ж... Ну як би, як би..., -- чутно на запису питання когось з воєнкомату, хто дізнався про російське походження Петра.

— Я розумію це в теорії, але як поведу себе на практиці — це питання. Не спробуєш — не дізнаєшся, — зауважує Рузавін.

Цей подкаст відкриває нові горизонти для тих, хто залишився поза фронтом, адже ефект занурення під час прослуховування практично досягає максимума. Тут ви зможете почути, зокрема, присягу військовослужбовців, процес евакуації тяжко поранених і заглибитися у найглибші страхи, пов'язані з війною.

-- Єдиний спосіб упоратися зі стресом від постійної думки про близькість смерті -- прийняти це. Спроби поборотися за своє життя там, де ти не можеш цього зробити, лише надають непотрібну надію, -- розмірковує герой.

Але смішного в подкасті теж достатньо.

— Що таке антидронова рушниця? — запитує Петро у свого товариша.

— Ти насправді? — дивується він, але швидко усвідомлює і перекладає на російську. — Зброя — це "ружьё".

Чи це слово має спільний корінь з "рушником"?

— А що таке "однокорінне"? — у відповідь запитує співрозмовник.

Цей подкаст доступний на кількох відомих платформах, тому підрахувати кількість слухачів досить важко. Проте, якщо вас не бентежить стиль викладу, варто приділити йому увагу.