Демобілізовані військовослужбовці потребують психологічної підтримки з боку держави, - зазначив Жолоб.

У Центрі допомоги учасникам бойових дій спостерігають збільшення кількості запитів на психологічну підтримку від ветеранів.

Про це розповів ветеран, лікар, радіоведучий, музикант Андрій Жолоб у програмі "Люди Змін з Лесею Вакулюк" на телеканалі "Еспресо".

На думку керівника Центру, соціальні трансформації та особисті випробування ветеранів поступово руйнують уявлення про "слабкість" чоловіків, які шукають підтримки.

"Невдовзі після того, як я обійняв цю посаду, я вирішив створити фокус-групу з ветеранів. В процесі опитування виявилося, що перше бажання демобілізованих військових -- це можливість займатися стрільбою. Тому у Львові планується відкриття великої стрільниці за підтримки міської адміністрації та управління спорту. Другим найбільш актуальним запитом стала потреба в психотерапевтичній допомозі. Це дало мені зрозуміти, що хлопці нарешті почали відкрито виражати свої емоції. Принаймні, вони стали плакати більше", - підкреслив Жолоб.

Він підкреслює: найкращим методом підтримки є приклад товариша.

"Якщо я скажу своєму товаришеві, що звернувся до психотерапевта і відчуваю покращення, він, напевно, дослухається до моєї поради: 'Сходи й ти'. Дружина, можливо, не переконає його, а ось я – так. Саме таким способом ми повинні підтримувати хлопців", – підкреслив він.

Він вважає, що надання психологічної підтримки має стати невід'ємною складовою демобілізаційного процесу: проведення скринінгу дозволяє своєчасно виявляти симптоми посттравматичного стресового розладу, ризики суїцидальних думок та конфлікти в родині.

"Моя би воля, я би взагалі це на державному рівні запровадив. Це все треба скрінити, бо потім врятувати буде надзвичайно складно", - додав Жолоб.

Існує безліч причин, які можуть призвести до емоційного виснаження у ветеранів. Це може бути пов'язано як із їхніми особистими трагедіями, так і з широкими соціальними змінами.

"Існують випадки, коли дружина, виїхавши з дітьми за кордон, зустрічає нового партнера і залишає свого чоловіка. Є також втрати бізнесу, який розвивався роками, а тепер доводиться починати все з нуля. Повертаєшся після бойових дій і змушений шукати роботу за мізерну платню," -- ділиться він.

"Протягом місяця я прокидався вночі, трясучи дружину і криком запитуючи, де мій автомат. У снах я боровся з ворогами. Ми виконували обов'язки медиків всього за кілька кілометрів від лінії фронту, але відчуття небезпеки ніколи не залишало нас, і це залишає свій відбиток," - поділився ветеран.

В окремому акценті автор звертає увагу на трансформацію суспільного ставлення до військовослужбовців. На початку повномасштабної війни слова підтримки для Збройних сил України звучали повсюдно. Однак сьогодні все частіше можна почути інші думки, такі як: "ми вас туди не відправляли" чи "навіщо ви туди пішли?" Ці зміни викликають гострий біль у багатьох ветеранів. Жолоб також підкреслює, що подібні явища не є виключно українськими. Він згадує фільм "Рембо", де навіть у США, незважаючи на всю підтримку ветеранів, головний герой повертається в суспільство, яке не розуміє його страждань.

Протягом двох років Тати супроводжували до школи однокласників моїх доньок, поки я був зайнятий евакуацією людей з розбитих будинків у Донецькій, Херсонській областях та Запоріжжі, зокрема в Роботиному. Дехто в цей час міг насолоджуватися комфортом. Я ж усвідомлюю, що підтримувати в собі злість і ненависть — це неефективно і тільки шкодить моїй любові до родини. У мене немає на це часу, - додав він.

Водночас він усвідомлює, що для багатьох ветеранів це питання має величезне значення і приносить багато болю. Один із його товаришів, Юрко Вовкогон, влучно підмітив: "Для нас війна не є найзначнішою подією в житті". Проте це не стосується всіх.

Наприклад, для чоловіка з Черкаської або Житомирської області, який до початку війни жив мирним життям, працюючи на фермі і керуючи технікою, війна стала справжнім переворотом. Він став свідком зруйнованих полів і спалених тракторів "Джон-Дір". Це шокуючий досвід, який залишає глибокий слід, і він підсвідомо сподівається, що інші також пройдуть через це. Адже, на його думку, той, хто не брав участі у війні, не може вважатися справжнім мужчиною.

"Я можу їх зрозуміти. Просто мені особисто вдалося пройти це трохи легше", - резюмував Жолоб.