"Велике спасибі, Славку!"

Ярослав Рущишин виділявся серед політиків своєю унікальною особистістю: він не прагнув уваги камер, уникав гучних інтерв'ю, подорожував на яскраво розмальованому мотоциклі в стилі петриківки і був авантюристом, готовим ризикувати та йти на експерименти. Його трагічна загибель 24 липня стала справжнім шоком для Львова, викликавши відчуття глибокого болю та порожнечі, але водночас залишила вдячність за всі його досягнення. Журналістка Мар'яна Карапінка зазначила: "Так треба жити, щоб, коли ми на своєму уявному Харлеї не зможемо впоратися з керуванням, у світі ще довго звучала вдячність".

Львів 28 липня віддав останню шану Ярославу Рущишину. ZAXID.NET зібрав згадки про його вчинки та особистісні риси, які залишаться в пам'яті.

Серед перших, хто залишив спогад про Ярослава Рущишина всього через кілька годин після його загибелі, виявився медіаексперт і керівник Інституту фронтиру Євген Глібовицький.

"Дякую тобі, Славку! За «Студентське братство», твої три особисті революції та здатність витримувати удари. За «Дзига» Марека та твою, за музику, галерею, Проскурню і Покальчука, Флюґери та весь інший джаз! Дякую за вар’ятський «Вивих» і стриману «Українську молодь - Христові!» з гітарними рифами «Плачу» і «Півнів». Дякую за «Радіо Ініціатива» та за «Львівську ґазету», яка стала промінчиком надії в найтемніші часи Кучми з Медведчуком та вже вбитим Ґією", - зазначив Глібовицький.

Громадський активіст і дисидент Мирослав Маринович зазначає, що смерть Рущишина викликала неочікувану реакцію. Тільки після цієї трагічної події всі зрозуміли справжню велич його особистості.

"Фейсбук наповнений вдячними спогадами, і нехай вони стануть в очах Бога свідченнями людської праведності!" - зазначає Маринович.

Він говорить про Рущишина як про особистість, яка об'єднувала навколо себе небайдужих людей і залишила помітний слід у сучасній історії України: від Революції на граніті та студентського голодування до заснування мистецького об'єднання "Дзиґа", фестивалю "Вивих", Помаранчевої революції та Революції Гідності, а також Українського католицького університету.

Ярослав Рущишин разом із своїми приятелями Маркіяном Іващишином та Юрієм Покальчуком.

"Якщо ознайомитися з безліччю відгуків про Тебе від усіх, хто знав Тебе ближче або далі, виникає враження, що Ти був святою особою, інакше й не скажеш! Я вже натрапляла на закиди, що, мовляв, 'не оцінили при житті, а тепер пишуть хвалебні слова, коли вже запізно!'. Усе це викликає у мене певне незадоволення... Чи справді Ти був святим, як стверджують у Фейсбуці? Ні, не був... Адже святі не ходять по землі... Чи мав Ти супротивників? Так, мав... Ти боровся, захищав свої переконання, сварився та мирився, виривав з корінням і зрощував, прощав і не прощав, помилявся і був правий, відстоював свої принципи, робив добрі і не дуже вчинки, молився та грішив, як і всі ми... Ти жив! І завжди прагнув до чогось більшого!", - ділиться думками подруга Рущишина ще зі студентських років, дизайнерка Роксоляна Шимчук.

Глібовицький висловив вдячність і за бізнес, який створив і розвинув Рущишин - швейну фабрику "Троттола". Через прозоро зароблені гроші його ненавиділи податківці та бандити на початку 2000-х років. Глібовицький пише, що підприємець не дав статкам з'їсти й поглинути його.

Рущишин зазначав: "Коли починаєш бізнес самостійно, потрібно багато працювати, виконуючи різні ролі та надихаючи людей. Мені близький принцип митрополита Андрея Шептицького в роботі з людьми — це служіння. У центрі його діяльності завжди була людина, її гідність і повага, незалежно від статусу чи посади. Саме такий підхід сприяє створенню успішного бізнесу та процвітаючої країни."

Друзі та знайомі Рущишина регулярно згадують його у зв'язку з двома важливими святами - Різдвом і Великоднем. Він завжди запрошував колег до себе додому, організовував театралізовані вистави та із задоволенням грав колядки на гітарі. Депутатка Оксана Савчук розповіла, що минулого року під час святкування Різдва у Рущишина виникла ідея провести колядування. Він зібрав бажаючих просто в коридорі готелю "Національний".

Великдень Рущишина був пов'язаним із гаївками й Шевченківським гаєм. Італійський фотограф та член родини Рущишина Марко Галліополі опублікував світлину з Ярославом, яку зробив 2011 року. На фото Рущишин усміхнений біжить у Шевченківському гаю.

Для всіх він був філантропом, політиком і лідером, а для нас – просто дядьком Славком. Не звичайним дядьком, а душею наших сімейних свят. Він став символом нашого Різдва і Великодня, самостійно змінюючи настрій навколо. Я не можу уявити, яку порожнечу він залишить у місті, але в нашій родині його відсутність відчуватиметься особливо гостро. Життя вже не буде таким, як раніше, проте ми повинні знайти в собі сили, щоб продовжувати святкувати, вшановуючи його пам'ять. Адже Славко, якого я знав і розумів, був людиною, що раділа кожній миті життя з оптимізмом і вдячністю, - ділиться думками Марко Галліополі.

Ярослав Рущишин у Шевченківському гаю. Зображення від Марка Галліополі.

У Шевченківському гаю говорять, що Рущишин не пропускав великодніх святкувань з часу їх запровадження у скансені. Останніми роками він допомагав музеєві з різноманітними проєктами.

Депутатка Наталія Піпа ділиться своїми враженнями про неповторний гумор Рущишина та його пристрасть до української культури. Вона згадує, що в 2019 році на день Святого Миколая фракція "Голос" була єдиною, яка підготувала маленькі шоколадні подарунки.

"Ми зовсім не могли зрозуміти, хто ж був цей Миколай. Усі, навіть Славко, поводилися так, ніби не мають жодного уявлення, звідки з'явилися подарунки. Він згодом сказав: 'А як ще можна навчити святкувати?' Це був його стиль", - згадує колега Рущишина.

Друзі Рущишина пам'ятають про його пристрасть до мотоциклів. Євген Глібовицький згадує, що його завжди вражав Harley Davidson, на якому катався Рущишин.

"Проте петриківські малюнки на його блискучому чорному корпусі виглядали просто неймовірно! А коли ти розганяв Мариновича на ньому, це було справжнє рок-н-рол!" - ділиться спогадами Глібовицький.

Рущишин і Маринович на мотоциклі. Знімок Українського католицького університету.

Письменник Сергій Жадан також має свій досвід подорожей з Рущишиним. Він згадує, як багато років тому виступав у "Дзизі", і його захопили бесіди після концерту. Лише в останню мить він усвідомив, що може запізнитися на потяг.

"Подивився на годинник і зрозумів, що встигнути нереально. "Не хвилюйся, - сказав Слава Рущишин, - встигнемо". Стрибнули в його автівку, їхали якимись дворами, але встигли. Закинув у вагон мене, слідом - мою торбу. Це запам'яталось - він не кидав і не зневірювався", - сказав Жадан.

Депутат Дмитро Наталуха згадує й інші захоплення Ярослава Рущишина. За його словами, вони разом каталися на вейк-сьорфі.

Рущишин надавав фінансову підтримку численним культурним та освітнім ініціативам. Письменник Олег Ущенко зазначає, що у політика була унікальна риса: незважаючи на свої депутатські обов'язки, участь у наглядових радах, успішний бізнес та авторитет у суспільстві, він залишався відкритим та комунікабельним.

Експерт у сфері співпраці між державою та релігійними організаціями Денис Коляда згадує, що його перша зустріч з Ярославом Рущишиним відбулася, коли він навчався на другому курсі університету.

"У мене був досить наївний проєкт, і я шукав підтримки. Вийшовши з кабінету, я відчув себе зовсім інакше. Ця людина не просто вислухала, а одразу занурила в глибину теми. Ми почали з обговорення логістичних та фінансових аспектів, а завершили розмовою про Нормана Девіса, польсько-українське прикордоння та значення наративу в історії. Я залишив його кабінет враженим: переді мною стояла особа, яка однаково талановито говорить про економіку і ідеї, про бізнес і культуру, про УКУ та Європу, Львів і Київ. І найголовніше — вона робить це з такою простотою, що не принижує, а навпаки, надихає," - поділився думками Коляда.

Директорка бізнес-школи УКУ Ярина Бойчук висловила свої думки про значення Рущишина, зазначивши, що без його внеску не було б багатьох ініціатив, інституцій і спільнот. Вона згадала, як під час розмови з політиком жартувала, що якби не його невтомні інвестиції в нові ідеї, він уже давно міг би стати, принаймні, місцевим олігархом у сфері швейного виробництва.

"Проте ти не міг вчинити інакше! Під час цього ти завжди думав про довгострокову перспективу, залишаючи свою підтримку для ініціатив, які ти започаткував, а також для людей, які в тебе повірили. Такі команди завжди відчували твою опору та захоплення їхніми досягненнями. І наша бізнес-школа УКУ - це лише один із багатьох твоїх успішно реалізованих проектів!" - зазначила Ярина Бойчук.

Журналіст та правозахисник Алім Алієв пригадує, що саме Ярослав Рущишин в далекому 2010 році підтримав проведення у Львові перших Фестин кримськотатарської культури. Він говорить, що після першого спілкування з Рущишиним подумав, що було б добре, аби у кримських татар були такі бізнесмени.

"Але "бізнесмен" - занадто вузько для тебе, у тебе одночасно було багато капелюхів, бо ти був там, де того потребувало твоє місто та твоя країна", - сказав Алім Алієв.

Колеги та друзі Ярослава Рущишина згадують, що він не дуже охоче прийняв рішення спробувати свої сили в ролі депутата і залишити Львів, який прагнув розвивати. Підприємець Юрко Назарук відзначає, що Рущишин завжди відчував певну тривогу щодо політики, зокрема, через загальні поразки, які переживало його покоління.

"Здавалося, що він прагнув потрапити туди, адже не міг уникнути відповідальності. Проте його природне несприйняття обману та вроджене почуття чесності заважали йому адаптуватись до політичного середовища", - зазначив Назарук.

Депутат Ярослав Юрчищин згадує, як разом зі Святославом Вакарчуком і Романом Лозинським намагалися переконати Рущишина стати частиною "Голосу". Політик зазначає, що завдяки внеску Рущишина львівський осередок "Голосу" став одним із найпотужніших.

Ще один колега, Ярослав Железняк, ділиться, що 22 липня, під час голосування за законопроєкт №12414, Рущишин був у крайній депресії. Політик виявив свій протест проти суперечливої ініціативи, намагаючись заблокувати трибуну.

У ході свого виступу на прощанні з Рущишиним політик Роман Лозинський зазначив, що Рущишину вдалося зберегти автентичність в українській політичній сфері.

"Вибір вступити в політику став, безсумнівно, одним із найважчих у його житті. Але це був вибір на користь посвяти, служіння та автентичності. Для багатьох молодих людей, а також для всіх нас, він слугує прикладом справжньої відданості і надії у важкі часи, найвищою цінністю," - зазначає політик.

Після прощання з Ярославом Рущишиним його син Гнат опублікував "домашнє завдання" від батька. За словами Гната, праця Ярослава мала три риси - візійність, глибину та сталість.

"Мій тато міг знаходити слова, відчувати настрій спільноти. Одного разу, бувши в стінах Українського католицького університету на щорічній зустрічі зі стипендіатами, після багатьох натхненних виступів студентів і жертводавців, дійшла черга до батька. Його слово звучало приблизно так: "Навчання в університеті коштує 100 000 грн. Щоб ви мені кожну копійку відпрацювали. Дякую"", - цитує Ярослава Рущишина його син.

Гнат Рущишин під час прощання з батьком. Зображення ZAXID.NET.

Гнат зазначає, що його батько не вважав себе вчителем і не прагнув передавати знання іншим. Тим не менш, він залишив по собі значну спадщину у вигляді домашніх завдань.