Серйозна криза в Барком-Кажанів: які причини?

У третьому сезоні в Плюс-Лізі львівський клуб має реальні шанси понизитися в класі

Львівські "Кажани" займають передостаннє місце в польській Плюс-Лізі, яка вважається одним з найпрестижніших клубних волейбольних турнірів у світі. З одного боку, це позитивно, що українська команда має можливість змагатися на такому високому рівні. Проте після двох досить вдалих сезонів (13-е місце у 2022/23 та 12-е у 2023/24) фанати були сподівалися на певний прогрес. Натомість, команда зазнала 11 поразок у 13 матчах на старті сезону, що ставить під загрозу їхнє місце в лізі. Що ж трапилося? Адже в порівнянні з попередніми сезонами не було жодних істотних кадрових чи організаційних проблем. Навпаки, команда, набравшись досвіду та адаптувавшись до вимог ліги, повинна була демонструвати кращі результати.

Фактор перший - комплектація

У міжсезонні "Кажани" провели значну реконструкцію складу. Прощання з українськими резервістами, такими як Олексій Головнь, Віталій Кучер, Богдан Мазенко, Ілля Довгий та Дмитро Канаєв, виглядало як необхідний крок для очищення команди, адже кар'єрні піки цих гравців або вже позаду, або вони не змогли знайти своє місце в основному складі. Проте, ситуація з легіонерами виявилася більш заплутаною. Наприклад, латвійський діагональний Крістерс Дарзаньш не зміг скласти гідну конкуренцію Василю Тупчію. Натомість, аргентинський догравальник Лусіано Палонскі та французький блокуючий Мусса Ґейє, які були провідними фігурами команди в минулому сезоні, залишилися поза складом. Було б логічно, якби клуб спробував зберегти цих талановитих волейболістів, але цього не відбулося.

"Легіонерські" місця у міжсезоння зайняли фінський зв'язуючий Сантері Вялімяя, австралійський догравальник Лоренцо Поуп, норвезький блокуючий Руна Фастеланд та естонський догравальник Мярт Таммеару. Наразі можна говорити, що якісним виявилося лише запрошення Фастеланда, котрий є одним із лідерів Плюс-Ліги за кількістю результативних блокувань. Поуп епізодично виглядає вельми непогано, але з різних причин (з об'єктивних - травми, неякісний пас) стабільності не проявляє. Таммеару однозначно ефективний на подачі. В атаці він далеко не найкращий. Про Вялімяя - нижче.

З досвідчених гравців ще одним новачком "Кажанів" у міжсезоння став 27-річний український блокуючий Андрій Рогожин, який попередній сезон пропустив. Андрій влився у гру "Кажанів" органічно і можна сказати, що став для команди підсиленням. Але підсиленням - на тлі відвертого спаду в грі іншого українського першого темпа Владислава Щурова. Замінивши в збірній України травмованого Дмитра Терьоменка і ставши відкриттям сезону-2023, Владислав так само стрімко погас на старті нового чемпіонату. Почалося все з того, що Щуров підвернув гомілкостопний суглоб ще на старті літнього сезону на тренуванні збірної. Чи то травма турбує Владислава досі, чи то він втратив впевненість у власних силах, чи навпаки трохи їх переоцінив, але факт залишається фактом: станом на зараз талановитий гравець слабший і за Фастеланда, і за Рогожина.

Другий аспект - якість пасу.

Уже вдруге поспіль тренер Уґіс Крастіньш обирає Денісу Петровсу роль основного пасуючого в команді. Важко стверджувати, що Петровс не справляється з цією задачею. Він демонструє непогані результати, перебуваючи на рівні середнього зв'язуючого, можливо, навіть резервного для Плюс-Ліги. Проте в "Кажанах" він залишається без альтернативи вже другий сезон. Хоча, здавалося б, після відходу Головня, який не зміг стати якісною заміною для турецького гравця Мурата Єніпазара в дебютному сезоні, латвійський наставник має намір знайти справжнього конкурента для свого співвітчизника. Проте, на практиці, виявилося, що фінський пасуючий Сантері Вялімяя не користується довірою тренера. Він виходить на майданчик лише епізодично, навіть коли гра Петровса явно не вдається.

Про якість гри в атаці свідчать такі показники: найвищу ефективність реалізації атак з основних гравців другого темпу демонструє Тупчій, досягаючи 50,13%. Інші гравці, такі як Ілля Ковальов, Поуп, Таммеару, реалізують менше ніж половину своїх можливостей. Це відбувається не лише через слабку атакувальну гру, але й через те, що суперники часто встигають зчитати напрямок передач і створити надійний блок.

Третій фактор - обмежена ротація.

Ця проблема стала очевидною під час керівництва Угіса Крастіньша на чолі збірної України. Якщо до 2023 року можна було виправдати використання одного й того ж складу через помірну завантаженість та не дуже насичений графік змагань, то минулого року українські волейболісти перебували в активній грі більше чотирьох місяців, змагаючись у Золотій Євролізі, Кубку претендентів, Євроволей та олімпійській кваліфікації. Кожен з цих турнірів вимагав високого рівня фізичної і емоційної витривалості. Багато спортсменів вперше стикалися з постійними матчами такого рівня конкуренції, і їм було нелегко адаптуватися до нових умов. Проте Крастіньш все ж намагався дотримуватися стабільного складу команди.

Віталія Щиткова на позиції пасуючого було замінено лише після відомого конфлікту в команді. Тренер дав шанс Щурову, коли Терьоменко отримав травму. Коли ж лідери почали мати проблеми зі здоров'ям, фізичною підготовкою чи іншими чинниками, дублери виходили на майданчик в явно незрілому стані. Проте, вони все ж демонстрували, що здатні грати на високому рівні. Йдеться не лише про Щурова, адже Тимофій Полуян також вдало замінив Олега Плотницького в окремих матчах олімпійської кваліфікації.

В "Кажанах" схожа картина спостерігалася в обох попередніх сезонах Плюс-Ліги. Не змінилася ситуація й зараз. У Крастіньша є "священні корови", яких він не знімає з майданчика за жодних обставин. То чи варто дивуватися, що ті гравці, які подавали надії раніше, в це міжсезоння після тривалого протирання штанів на лаві вже виглядали відвертим баластом, якого вартувало позбутися?

У сучасній команді "Кажани" можна помітити значний потенціал у одного з нових гравців — 21-річного українського догравальника Тимура Цмокала. Хоча він рідко виходить на майданчик, Тимур використовує свої можливості на повну, демонструючи відмінну подачу та ефективну атаку. Проте його позиція в команді залишається незмінною. Основними догравальниками залишаються Ковальов та Таммеару, а першим резервістом є Олег Шевченко, який у міжсезоння міг би бути виставлений на трансфер разом з кількома іншими гравцями. Також в резерві без змін залишається 19-річний блокуючий Андрій Швець, котрий за 13 матчів не отримав можливості вийти на майданчик навіть на один розіграш. Було б доцільно задіяти молодого гравця хоча б у той час, що в Національній баскетбольній асоціації називають "сміттєвим". Наприклад, у четвертому сеті недавнього матчу з "Ольштином", коли рахунок був 11:20, шанси на повернення вже були вичерпані.

На прикладі збірної України після відставки Крастіньша контраст був разючий. Аргентинець Рауль Лосано, прийнявши команду, за яку з різних причин відмовилося виступати дев'ять гравців на чолі з лідерами команди Плотницьким, Тупчієм та Терьоменком, досвідчений фахівець набрав нову команду з волейболістів, більшість з яких виступали в чемпіонаті України. І сходу виграв з ними Золоту Євролігу. Зробив те, що не вдавалося Крастіньшу з представниками так званої gold generation у складі. При цьому сказати, що Лосано мав чітко викристалізувану стартову шістку не можна. Так, в команди були лідери - Юрій Семенюк, Євген Кісілюк. Але в різних матчах лідерські функції перебирали на себе Микола Рудницький, Віктор Шаповал, зовсім молодий Данило Уривкін, кожен з яких міг бути замінений як у ході поєдинку, так і в окремо взятих матчах. У Лосано була обойма з 12-ти гравців, на кожного з яких він розраховував і кожен з яких відіграв вагому роль в історичному успіху, вінцем якого стала перша в історії українського волейболу перепустка в Лігу націй.

Основним чинником є роль головного тренера.

Уґіс Крастіньш очолює "Кажанів" з 2016-го. Його поява в українському волейболі стала дійсно свіжим віянням і проривом як на рівні клубного волейболу, так і для нашої національної команди. Вершиною тієї діяльності вочевидь стали чвертьфінали чемпіонату світу та Євроволею для збірної України і два сезони в Плюс-Лізі для "Кажанів". У сезоні -- 2023/24 львів'яни у Польщі видали фантастичний відрізок з восьми перемог при лише двох поразках у лютому-березні. Однієї миті навіть здавалося, що "Кажани" здатні вийти в плей-оф. Але в кінцівці регулярного чемпіонату команда видихлася.

Здавалося, врахувавши прорахунки минулого сезону, Крастіньш зможе зробити ще крок уперед в 2024/25-му. Замість того отримуємо провальну першу половину сезону з реальними перспективами понизитися в класі за його підсумками. Перспективами, які ґрунтуються не на результаті, а на якості гри. Зараз видно, що команда деморалізована і не вірить у власні сили. З кожною наступною невдачею цей стан поглиблюватиметься.

Влітку 2012 року світ футболу вразила новина про те, що один з найвизначніших тренерів нашого часу, Хосеп Ґвардіола, вирішив покинути "Барселону" після п'яти років успішної роботи. Це було несподіваним кроком, адже він став символом клубу, втіливши ідеї Йогана Кройффа та вдосконаливши їх у стилі, відомому як тікі-така, який прославив його як тренера. Під його керівництвом "Барселона" завоювала дві Ліги чемпіонів, три титули чемпіона Іспанії, два клубних чемпіонати світу та два Суперкубки УЄФА. Важливу роль у цьому успіху відіграли й гравці, адже саме на основі їхнього таланту збірна Іспанії здобула два титули Євро та один Кубок світу в період з 2008 по 2012 роки. Проте Ґвардіола вирішив залишити команду, пояснивши своє рішення тим, що не бачить можливості досягти ще більших висот з цією командою. Навіть із такими зірками, як Мессі, Хаві та Іньєста, він прагнув нових викликів і не хотів потрапити в пастку стагнації.

Цікаво, чи бачить перспективи для власного розвитку в "Кажанах" і "Кажанів" з собою на чолі Уґіс Крастіньш? Бо цій стадії співпраці процеси в "Кажанах" схожі на стагнацію.