Глиняне мистецтво в умовах сутінків: зір не допомагає, але руки творять.

У Вінниці ветеранам, що втратили зір, безкоштовно пропонують навчання гончарному мистецтву, яке може стати джерелом доходу в майбутньому.

У рамках соціального проєкту "Гончарство в темряві" беруть участь військовослужбовці, які пережили серйозні травми, лікування в шпиталі та процес реабілітації. Ці учасники отримують навчання з виготовлення керамічних виробів ручної роботи, а також забезпечуються необхідними інструментами та матеріалами для старту нової діяльності. Щоб зрозуміти, як реалізується цей проєкт, журналісти Укрінформу відвідали артпростір "ЕтноЧари" у Вінниці.

ГЛИНА ЯК НОВИЙ СТАРТ

У класі, де проходять уроки, м’яко звучать гончарні кола. Юнаки обговорюють свої ідеї з викладачами та один з одним. Іноді лунають жарти, а інколи вони звертаються за порадою. Сьогодні на уроці їх четверо.

Хлопці максимально зосереджені на рухах пальців, повністю перемикаються на сприйняття світу через їхні кінчики. Здаються зануреними у себе, прислухаються до відчуттів. Руки періодично вмочують у воду, акуратно й ніжно торкаються ними до глини, яка починає набувати циліндричної форми з отвором посередині. Помітно, що бояться зіпсувати роботу, але рухи поволі стають упевненішими. Вигладжують поверхню майбутнього пивного кухля інструментами й вологою губкою.

Щоб не створювати зайвих перешкод, ми тримаємося на відстані та обговорюємо з координаторкою проєкту "Гончарство в темряві", яка очолює мультидисциплінарну команду Центру реабілітації "Поділля", Юлією Бабаєвою.

Вона каже, що ветеранів, які втрачають зір на полі бою, дуже багато. Але ще два роки тому у країні для них фактично не було реабілітації. Цим займались лише небагато громадських організацій. Що ж до їхнього працевлаштування - це величезна проблема.

Я працюю в реабілітаційному центрі "Поділля". Два роки тому ми почали комплексно надавати реабілітаційні послуги як ветеранам, так і цивільним особам. Ми зустрілися з артпростором "ЕтноЧари" і дізналися про їх можливості. Разом ми вирішили спробувати запропонувати ветеранам, які втратили зір, займатися гончарством. Це заняття виявилося дуже корисним, оскільки сприяє розвитку тактильних відчуттів та формує просторове мислення, - зазначає Бабаєва.

Вона ділиться історією про Івана Шостака, вінничанина, який став першим ветераном, що, незважаючи на втрату зору, серйозно зайнявся гончарством. Іван почав навчання під керівництвом Вікторії Ніколаєвої, яка очолює "ЕтноЧарів".

У нього вже була перша виставка, на якій він успішно продав всі свої твори. Тоді ми зрозуміли, що цю ідею можна розвинути далі, вирішивши відкрити гончарну школу для ветеранів, які втратили зір. Так ми стартували цей проект, створивши навчальний заклад з гончарства. Загалом у рамках програми навчаться десять осіб. Це наша перша група, до якої увійшли п’ятеро ветеранів з Кропивницького, Львівщини, Житомирщини та Дніпра. Протягом 45 днів вони освоюватимуть основи гончарної майстерності. По завершенню курсу учасники отримають гончарні кола, а також набори з глини та інструментів, які зможуть забрати додому і продовжити практику, - розповідає Юлія.

"ГЛИНА - ЯК ЖІНКА: ЇЇ ТРЕБА НАПРАВЛЯТИ НІЖНО, АЛЕ СИЛЬНО"

Хлопці відвідують "ЕтноЧарів" чотири дні на тиждень. Інший час вони проводять у реабілітаційному центрі, де їх навчають орієнтуватися в просторі з допомогою білої тростини, а також використовувати смартфони та комп'ютери. Це допомагає їм вести власні сторінки в соціальних мережах. Крім того, вони працюють із психологом і проходять курс фізичної реабілітації.

Учасники проєкту займаються гончарством по чотири години щоденно. Внаслідок втрати зору вони змушені використовувати інші наявні сенсори, що створює значне сенсорне навантаження.

Взагалі, витримати годину за гончарним колом і працювати з важким шматком вологого глини - це дійсно непросто, ділиться своїми враженнями менторка проєкту "Гончарство в темряві" та засновниця артпростору "ЕтноЧари" Вікторія Ніколаєва.

Перед початком цього проєкту я вже мала досвід співпраці з Іваном Шостаком. Ми запитали його: "Чи готовий стати нашим "експериментом", адже наразі немає жодного досвіду навчання гончарству для людей з порушеннями зору?" Його руки були чутливими, він розумів, що я кажу, які вимоги ставлю і як направляю його. Це було для нього надзвичайно складно, особливо з фізичної точки зору. Тепер хлопці проходять через аналогічний досвід, але ми вже підготувалися до цього, - розповідає менторка.

Вікторія зазначає, що в даній ситуації необхідно враховувати індивідуальні особливості, адже ветерани стикаються не лише з втратою зору, але й з іншими травмами. Крім того, більшість з них пережила контузію, а декотрі — навіть декілька. Робота на гончарному колі є нетрадиційною і на початку може викликати плутанину та дискомфорт.

Гончарство — це, в першу чергу, медитативний процес. Дехто навіть стверджує, що гончарі — це маги, які вміють направляти енергію глини в потрібне русло. Наша робота проходить у спокійній атмосфері, де ми зосереджено використовуємо свої сили. Глина, подібно до жінки, потребує ніжного, але в той же час рішучого підходу; важливо чітко розуміти, куди ти її ведеш. Як тільки виникає сумнів, глина починає домінувати над тобою, — ділиться вона своїми думками.

ВОЛОДІЄ ВМІННЯМ СТВОРЮВАТИ ЧАШКИ ТА КУХЛІ, МИСКИ І ПОЛУМИСКИ, А ТАКОЖ ПІДСВІЧНИКИ Й ВАЗИ.

Поки заняття продовжується, Іван Шостак, який виконує роль ментора в цьому проєкті, навчає Олега Деречу з Житомирської області мистецтву роботи з глиною. Він обережно бере Олегові руки у свої і разом вони формують майже готовий кухоль, що обертається на гончарному колі.

- Тепер трохи розширюй дно і акуратно прибери зовні - і все буде гаразд. Не хвилюйся: якщо правою рукою не виходить, спробуй лівою, - зауважує Іван.

Відчувається, що Олег переживає нелегкі часи. Проте він намагається усміхатися. Невдовзі він самостійно, за допомогою металевої нитки, відокремлює кухоль від кола і перекладає його на дерев'яну дошку.

Каже, що займатися гончарством йому подобається. У мирному житті також не цурався роботи руками, працював на будівництві. Мав справу з керамічною плиткою, але гончарство - зовсім новий досвід.

Олег ділиться своїми враженнями: "Приємно усвідомлювати, що все поступово вдається. Кухля ще потребує часу для висихання, а потім її чекає випалювання. Мене дуже цікавить, як буде смакувати напій з неї, адже ця річ – результат моєї власної праці."

Іван, на фоні свого учня, виглядає справжнім професіоналом, адже вже майже два роки займається гончарством. Він розповідає, що отримав поранення у 2023 році під час бойових дій на Бахмутському напрямку. У Дніпрі лікарі змушені були видалити йому око. Після цього відбулося ще чотири операції в Києві, але на жаль, зір не вдалося врятувати. Після медичної комісії і демобілізації зі Збройних сил, Іван повернувся додому, у Вінницю.

Під час моєї реабілітації в Центрі "Поділля" мені запропонували відвідати "ЕтноЧари". Вікторія посадила мене за гончарне коло і разом зі мною почала творити з глиною. Завдяки її допомозі я швидко виготовив чашку, і це надзвичайно мене вразило! Я подумав: "Які чудеса тут можна створити!" Але коли я спробував працювати з глиною самостійно, у мене виникли сумніви, чи все так просто, як здавалося на перший погляд, - сміється Іван.

На сьогоднішній день він освоїв створення шести різних форм. Володіє вмінням виготовляти чашки, кухлі, миски та полумиски, підсвічники і вази. Наразі він вивчає процес виробництва ще однієї традиційної форми – макітри.

Іван каже, що дає ветеранам базові основи професії. Побачивши, що гончарство навіть для людини, яка втратила зір, є реальним способом заробітку, він дуже хоче, щоб школа гончарства діяла й надалі. Щоби й інші ветерани, причому якомога більше, змогли отримати шанс на фінансову незалежність.

- До нас завітала чудова команда хлопців: вони сповнені ентузіазму, прагнуть здобувати нові знання та відкривати для себе нові горизонти. Мені приємно з ними співпрацювати, адже я легко їх розумію, а вони вловлюють мої думки з півслова, - ділиться своїми враженнями ментор.

"ГЛИНЯНІ ЙОЖИКИ ТА ІНШІ ВИРОБИ"

Вікторія Ніколаєва уважно стежить стежить не лише за тим, як хлопці працюють, а й за їхнім станом: щоб відпочивали, якщо почуваються кепсько.

Мене цікавить, як вони поводяться у ситуаціях, коли щось не виходить. Виявляється, буває всяке. Незважаючи на те, що ці люди — військові і мають великий досвід, почати щось абсолютно нове у зрілому віці — це справжнє випробування. Іноді навіть виникає бажання просто кинути щось, як шматок глини.

Перші два-три дні були справжнім випробуванням, але ми активно шукаємо способи впоратися з нашими емоціями. Наприклад, на нашій першій зустрічі ми разом створювали їжачків з пам’яті. Ми домовилися, що коли хтось відчуватиме напругу і захоче висловити свої емоції, замість грубого слова скаже "йожик!". Це стане сигналом для короткої перерви: ми зможемо прогулятися, випити чаю або кави. Адже тіло, яке звикло до спокою, потребує відпочинку, - ділиться Вікторія.

Вона переконана, що всі її учні є істинними перфекціоністами, оскільки прагнуть досягти найвищих результатів і бажають, щоб усе виходило в них з першого разу. Часто підтримує молодь, наголошуючи, що горщики створюють не святі, а ті, хто має терпіння.

- Вони настільки швидко досягають результатів, що я навіть не очікувала. Планувала навчити їх робити елементарні форми: чашечки, тарілочки й вазочки. А тепер бачу, що можемо ускладнювати завдання, даючи максимум за відведений на проєкт час, - каже Ніколаєва.

ГОРЩИКИ ЛІПЛЯТЬ НЕ З БОЖЕСТВЕННОЇ СИЛИ, А З ВИТРИВАЛОСТІ

Руслан Рижко, що приїхав до школи гончарства з Львівщини, має величезне бажання навчитися всього, чого тільки можливо. Він не вагається взятися за цілком нову справу, адже після втрати зору прагне відкрити для себе нові горизонти.

Я спробував зайнятися курсами масажу, але це не стало моїм покликанням. Вік уже не той, та й спина з м'язами іноді дають про себе знати. Привикати до таких навантажень виявилося складно. А от гончарство – це зовсім інша річ. Мені це справді подобається, і я хочу розвиватися в цій сфері. Зараз мені важко адаптуватися, адже в гончарстві потрібно правильно позиціонувати тіло. Тут працюють лише кисті рук, а все інше має залишатися в розслабленому стані. На жаль, поки що в мене виходить трохи інакше. Але я дуже намагаюся. Ми вже створюємо всі ті вироби, які нам пропонують наші наставники, - ділиться досвідом ветеран.

Попереду у хлопців ще кілька тижнів навчання. Вони стверджують, що не шкодують про свою участь у проєкті. Антон Богач з Кропивницького, який дізнався про "Гончарство в темряві" через одну з груп для незрячих у соцмережах, ділиться своїми враженнями: він відчуває себе просто чудово.

- Я тепер працюю масажистом, руки щось знають і можуть. Але перейти від масажу до гончарного кола непросто. Зовсім інші відчуття, навіть м'язи працюють інші. Треба "на ти" з глиною бути, щоби щось виходило. Поки що ми "на ви", ця дама не хоче мені піддаватися, - зізнається.

Він розповідає, що коли з його рук виходить завершений твір, його охоплює почуття гордості — адже він впорався зі завданням. Тепер він виготовляє два-три вироби щодня. Зізнається, що свої перші роботи не планує ні дарувати, ні продавати: "Їх потрібно зберегти для себе, це правило". Жартує, що замовив не просто поличку, а цілий склад, оскільки сподівається на велику кількість виробів.

Антон Богач поділився інформацією про цей проєкт з Андрієм Лемаком з Львівської області.

- Деякі речі виходять, інші – не зовсім, але я налаштований рішуче. Вже маю певне уявлення про те, як використати ці навички. У мене є плани щодо співпраці з деякими людьми, коли повернуся додому. Але це поки що таємниця, адже раптом конкуренти почнуть заважати! – сміється Андрій.

МОЖЛИВІСТЬ ДЛЯ САМОСТІЙНОСТІ

Отже, які можливості чекають на випускників школи гончарства для незрячих ветеранів? Чи зможуть вони дійсно заробляти на життя, займаючись цим мистецтвом?

Коорднаторка проєкту Юлія Бабаєва запевняє, що так. До того ж після закінчення навчання їм обіцяють подальшу менторську підтримку, в облаштуванні робочого місця удома, або ж допоможуть знайти гончарні майстерні, які б сприяли роботі.

- Заробляти на гончарстві для них - абсолютно реально. По-перше, речі ручної роботи тепер дуже цінують. По-друге, йдеться ж не просто про виріб, а про річ із великою історією, яку виготовив ветеран, що втратив зір на війні. Звісно, якщо людина докладатиме до цього зусиль. Бо хто б і як класно її не навчав, потім мають бути наполегливість, самодисципліна і бажання розвиватись, - зазначає Юлія.

Вона зазначає, що в даний момент проект отримує фінансування від уряду Швеції. У майбутньому його організатори мають намір шукати додаткові джерела фінансування, щоб підтримати ветеранів у започаткуванні власного бізнесу.

- Можливо, створимо майданчик із роботами ветеранів, де будуть менеджери, які допомагатимуть їм із продажем. Співпрацюємо у цьому напрямі з Офісом туризму Вінниці. Плануємо налагодити комунікації й за місцем їхнього проживання, щоб і там можна було виставити вироби на продаж, - зазначає Бабаєва.

Кожен учасник отримав індивідуально розроблений логотип, який відповідає їхнім побажанням. Цим знаком вони будуть позначати свої вироби, залишаючи на них відбиток. У деяких випадках це може бути армійський позивний.

У школу гончарства вже набирають другу групу учасників. Надалі ж мріють "Гончарство в темряві" масштабувати, адже в його межах напрацьовується унікальна методика навчання. Готові ділитися досвідом і з різними фундаціями, і з громадами, які зголосяться підтримати й розвивати в себе схожі проєкти.

Для довідки: Проєкт "Гончарство в темряві" реалізується громадською організацією "Центр соціально-інклюзивного партнерства" у партнерстві з артпростором "ЕтноЧари". Він є частиною ініціативи "Посилене партнерство для сталого відновлення" (EPSR), що фінансується урядом Швеції через Шведське агентство з міжнародної співпраці та розвитку (Sida) і виконується Програмою розвитку ООН (ПРООН) в Україні.