Хрещена мати українського підпілля у боротьбі за свободу.

Осипа Паньківська належить до тих піонерок, що започаткували український жіночий рух. Вона була співзасновницею Наукового товариства імені Шевченка та однією з перших, хто організував жіночі школи з викладанням українською мовою. Як активна учасниця численних жіночих гуртків "Просвіти", вона виховала тисячі українських дівчат, включаючи пластунок. Саме Осипа організовувала збір коштів на табори таємного Пласту. Її оселя стала притулком для наддніпрянців, які втікали від царського режиму, а згодом слугувала місцем, звідки зв'язкові українського підпілля Львова мали можливість діяти в УГА.

Осипа з'явилася на світ 18 жовтня 1866 року в родині Федаків, яка славилась в Україні. Вона була рідною сестрою відомого адвоката Степана Федака, якого прозвали "тестем ОУН". Його доньки, які є племінницями Осипи, стали дружинами Євгена Коновальця та Андрія Мельника.

У віці 21 року вона розпочала свою педагогічну діяльність у хлоп'ячій школі імені Григорія Пірамовича у Львові, де за її ініціативи були створені українські класи. Після семи років роботи вона перейшла до викладання в Державній жіночій семінарії у Львові, де викладала в класі вправ. Приблизно в цей період вона зробила фотографію в традиційній вишиванці.

Вчителька в першій приватній дівочій школі, заснованій Українським педагогічним товариством під назвою "Рідна Школа", яка стала першим українським приватним навчальним закладом у Львові. Ця школа була створена у 1898 році і згодом перетворилася на українську жіночу школу імені Шевченка. На початковому етапі викладання тут проводила також Осипа, працюючи на волонтерських основах.

Дружина Костя Паньківського (1855-1915) - українського економіста і громадського діяча. "Осипа Паньківська - одна з перших наших жінок, що посвятилися фаховій праці (вчительській. - Ю.Ю.). Свого знання не покинула і тоді, коли вийшла заміж. І цікаве, як прекрасно вміла вона погодити свої вчительські обов'язки з обов'язками жінки, матері і господині дому". Тоді вона була з тих перших жінок, які виходили із типово-приватного подружнього побуту в публічну площину суспільного життя.

Рідний брат її чоловіка - Северин - мешкав у Харкові і був близьким приятелем Миколи Міхновського та Левка Мацівича. Збереглась їх світлина біля памятинка Шевченка у Харкові. Дім Осипи у Львові по вулиці Чернецького, 26 (тепер - Винниченка) знав увесь український актив по обидва боки Збруч - галичани і надніпрянці.

Її оселя (можливо, найгостинніша у Львові!) завдяки тісним особистим зв'язкам з Великою Україною завжди мала всеукраїнський характер. У період з 1905 по 1914 роки хата Осипи стала місцем збору для емігрантів з Великої України, які прибували до Львова. А в 1920-х роках вона перетворилася на один із центрів Товариства Допомоги Емігрантам з Великої України.

У період Першої світової війни всі, хто звертався до Осипи за підтримкою, завжди знаходили її. "Осипа Паньківська стала вдовою через війну. У її домівці постійно проживали "на стації" (сучасною мовою - "на квартирі") гімназисти та студенти – далекі родичі, діти багатьох видатних українських діячів, які здобували освіту у Львові".

Чоловіка захопили московські окупанти, і він загинув у Києві в 1915 році, залишивши позаду двох неповнолітніх дітей. Їх виховували, привчаючи до активної участі в Пласті. Адвокат Кость Паньківський згодом став очільником Верховної Пластової команди, а в еміграції деякий час керував урядом УНР. Молодший син, Степан, став одним із добровольців, які 1 листопада 1918 року підняли синьо-жовтий прапор над львівською ратушею.

У період бойових дій між УГА та поляками в 1918-1919 роках "в цій хаті вирішувалися численні важливі питання, і саме з її порогу вирушали кур'єри на "інший бік", тобто через фронтову лінію до українських військових". Коли у 1919 році школа, де викладала Осипа, залишилася без приміщення (польські дівчата відмовлялися сидіти поряд із "гайдамачками"), ця львівська українська хата стала домом для "двох класів".

З 1920 року до свого відходу з життя 10 грудня 1934 року Осипа активно долучалась до створення та роботи "Товариства Вакаційних Осель", де виконувала обов'язки постійної скарбнички. Вона займалася збором коштів для фінансування літніх таборів для українських дітей та молоді, які були членами Пласту.

Пішла з життя під час польської окупації Львова. У некролозі друзі згадали, що забрала з собою чимало секретів українського підпілля. "Ми усвідомлюємо, що знаємо далеко не все, що відбувалося у домі Осипи Паньківської, і що там з'являлося набагато більше. Лише стіни цієї оселі могли б розповісти нам усі історії, як і сама вона".