ІІ Ватиканський Собор: внесок Української Церкви. Перше засідання Собору - Vatican News.

Завершивши цикл передач про історію Другого Ватиканського Собору, доповнюємо його представленням присутності на ньому представників УГКЦ. Сьогодні кілька слів про підготовчий етап та першу сесію Собору.

У попередньому обговоренні ми звернули увагу на роль Української Церкви в рамках ІІ Ватиканського Собору. Як ми вже зазначали під час аналізу подій Собору, перед початком основних сесій відбувся підготовчий етап, на якому були засновані відповідні комісії.

Від Української Церкви до згаданих комісій увійшли п'ять єпископів: митрополит Максим Германюк із Канади та Апостольський екзарх Платон Корниляк із Німеччини належали до Богословської Комісії; єпископ Гавриїл Букатко, Адміністратор Крижевецький, належав до Комісії апостольства мирян; Митрополит Філадельфійський Костянтин Богачевський та Апостольський Візитатор для українців у західній Європі Іван Бучко належали до Комісії для Східних Церков. Секретарем цієї Комісії був священник Атанасій Великий, ЧСВВ; а серед експертів був ще один василіянин - о. Мелетій Войнар.

Праця підготовчих Комісій розпочалася 13 листопада 1960 року і Папа Іван ХХІІІ розпорядився, щоб усі члени цих Комісій взяли участь в архієрейській Божественній Літургії на честь двох святих християнського Сходу, пам'ять яких Церква вшановувала у тих днях: Отця Церкви Івана Золотоустого та мученика за єдність Церкви Йосафата Кунцевича. Головним служителем був український архиєпископ Іван Бучко у співслужінні інших українських єпископів та священників. Очолив урочисте богослужіння Папа Іван ХХІІІ, який з українською вимовою церковнослов'янської мови проголошував деякі частини молитви, такі як: "Мир всім" та інші благословення. Своїм співом супроводжував цю молитву хор українських семінаристів у Римі. Як стверджує свідок тих подій український єпископ Андрій Сапеляк, "це перший раз в історії, що у Соборі святого Петра залунала старослов'янська мова з уст Римського Архиєрея". Згідно думок того ж автора, урочистий початок робіт підготовчих Комісій під опікою цих двох великих святих не був випадковим - думки Папи Івана ХХІІІ були звернені на християнський Схід.

У день урочистого відкриття ІІ Ватиканського Собору, 11 жовтня 1962 року, відбулася велична процесія усіх учасників собору від папських палат до базиліки Святого Петра. На фоні численних білих мітр римо-католицьких єпископів, яскраво виділялася група українських архієреїв, одягнених у фіолетові мантії з золотистими мітрами. Ця делегація привернула особливу увагу журналістів, і незабаром світлини українських єпископів з'явилися на сторінках багатьох міжнародних видань. У самій базиліці святого апостола Петра українські архієреї сиділи разом, і в той урочистий день їхня присутність стала помітною не лише для інших учасників собору, але й для всього світу, оскільки об'єктиви фотокамер та телекамер були націлені на їхні омофори та мітри.

В урочистий день відкриття ІІ Ватиканського Собору Папа Іван ХХІІІ у своїй промові згадав про єпископів, які за свою вірність Христу та Церкві залишаються в ув'язненні. Ці слова стали бальзамом для сердець єпископів Української Церкви, адже серед них не було їхнього первоієрарха, митрополита Йосифа Сліпого, який на той час перебував у сибірському засланні. Хоча це викликало великий біль, одночасно єпископи усвідомлювали, що не залишилися наодинці, адже і папа відчував сум за відсутністю очільника УГКЦ на засіданнях Собору. Відчуття глибокої порожнечі стало помітним під час першої спільної фотографії всіх єпископів Української Церкви, зробленої 10 жовтня 1962 року разом із портретом Йосифа Сліпого, який був символом віри. Відомо, що невелике зображення блаженнішого Йосифа Папа Іван ХХІІІ тримав на своєму робочому столі ще до початку соборових засідань.

Після того, як розпочалася перша соборова сесія, потрібно було обрати нових членів до відповідних соборових комісій. Соборові отці зійшлися на тій думці, що кожна єпископська конференція повинна представити список кандидатів до окремих комісій. Єпископська конференція Української Церкви подала імена семи своїх єпископів. Хоча водночас імена українських єпископів подали також і єпископські конференції, до яких вони належали територіально. Результати голосування перевершили усі сподівання українських душпастирів. Так до Комісії для Східних Церков отці Собору вибрали чотирьох українців: митрополита Амброзія Сенишина, архиєпископа Івана Бучка, архиєпископа Гавриїла Букатка та єпископа Андрія Сапеляка. Цей факт підкреслював перед соборовими отцями присутність Української Церкви, а також те, що на її єпископів покладалися надії як на знавців у справах Східних Церков. Папа Іван ХХІІІ особисто призначив до Комісії для Східних Церков усіх східних католицьких патріархів. І згодом, коли із заслання до Риму прибув митрополит Йосиф Сліпий, папа і його зарахував до членів цієї Комісії. Василіянські ченці Атанасій Великий та Мелетій Войнар були призначені, відповідно, секретарем та експертом Комісії для Східних Церков.

Водночас, ієрархи Української Церкви вважали, що відкриття ІІ Ватиканського Собору є вдалим моментом для поширення інформації про відсутність глави УГКЦ та для вимоги його звільнення. Одним з ключових заходів стало прагнення до того, щоб ватиканська курія надіслала офіційне запрошення митрополиту Йосифу Сліпому на його львівську адресу, оскільки це було його законне місце проживання, і саме за цією адресою мали бути направлені всі офіційні документи. До цих зусиль приєдналися також миряни, які через міжнародні медіа намагалися донести до широкої аудиторії інформацію про те, що первоієрарх УГКЦ відсутній на Соборі і несправедливо страждає в сибірському засланні вже сімнадцять років. Український Християнський Рух розпочав випуск інформаційного бюлетеня італійською мовою, який був спрямований на міжнародну пресу, що активно висвітлювала події Собору в Римі. Цей бюлетень отримав назву "Notiziario Ucraino" (Український вісник). На його сторінках представники медіа могли знайти різноманітну інформацію, включаючи історію Української Церкви, дані про її кардиналів, видатних діячів, митрополита Андрея Шептицького, українських соборових отців та українську еміграцію. Випуск, присвячений Йосифу Сліпому, був поданий чотирма мовами: італійською, французькою, німецькою та англійською. Заголовок цього випуску звучав так: "Великий відсутній на ІІ Ватиканському Соборі: Митрополит Йосиф Сліпий". Після короткого огляду його особистості, а також переслідувань та ліквідації УГКЦ радянською владою, матеріал підсумовував: "На ІІ Ватиканському Вселенському Соборі присутні 15 українських єпископів, усі з країн еміграції, і тому вони не можуть у повному розумінні представляти Українську Церкву".

Відлуння світової преси на таку інформацію було досить великим, адже відсутність на Соборі Глави Української Церкви, який перебуває на сибірському засланні в той час, коли московський Патріарх надіслав своїх спостерігачів, мала неабияку актуальність. Західний світ очікував від Радянського Союзу вияву доброї волі щодо митрополита Йосифа Сліпого, про якого світова громадськість перед Собором майже нічого не знала.

Наступного разу ми продовжимо дослідження ролі представників Української Церкви у соборних засіданнях.

Джерела:

Андрій Сапеляк. Українська Церква на Другому Ватиканському Соборі. Рим - Буенос-Айрес: видавництво салезіянців, 1967. сторінки 59-82.