Ілько Лемко: Захоплюючі моменти історії Високого Замку, частина друга

Ознайомитися з першою частиною блогу Ілька Лемка під назвою "Цікаві сторінки історії Високого Замку" ви можете за цим посиланням.

Високий Замок, зокрема його захоплення королем Казимиром III, відіграв важливу роль у подіях 1340 року, коли львівські бояри отруїли останнього представника династії Рюриковичів, князя Юрія II Болеслава Тройденовича, який прагнув інтеграції з Європою. Юрій II запросив до Галичини численних німецьких і чеських торговців та ремісників, надавши їм рівні права з місцевими жителями. Згідно з Магдебурзьким правом, звільнення від податків поширювалося на всіх, незалежно від їхньої національної приналежності — будь то німець, поляк, угорець чи русин. Це створювало рівні умови для всіх учасників ринку. Проте, іноземці, завдяки своєму досвіду, спритності та прагненню до збагачення, значно випереджали місцевих торгівців і ремісників у накопиченні капіталу. Це, безперечно, викликало незадоволення, заздрість і навіть ненависть у місцевого населення до європейських новоприбульців.

Юрій II Болеслав Тройденович

Також і політика самого князя викликала незадоволення серед бояр, які намагалися отримати більший вплив на урядування краю. Пропаганда католицизму, оточення себе чужоземцями, котрі набували щораз більшого значення, ображало почуття народу. З підданими князь поводився суворо, накладав кари, утискав данинами, внаслідок цього обурення зростало, щораз сильнішою ставала боярська опозиція. Релігійний фанатизм руського кліру завершив справу. Юрій II прорахувався, ставши жертвою своїх замислів, своєї заповзятливості й опору бояр. Довготривале намагання загасити жар вибухнуло полум'ям. 7 квітня 1340 року від отрути, підступно підсипаної до напою, Юрій II загинув у Володимирі, таким чином зійшов у могилу останній із галицьких князів і закінчилася удільність Русі. Кермо правління у Львові обійняв боярин Дмитро Детько.

Реакція, підживлена ненавистю, блискавично обернулася проти чужих прибульців. Багатьох із католицьких прибічників князя було вбито чи розігнано. Вдову, княгиню Офку, яка намагалася втекти, зловили і втопили. Буря фантастичної ненависті захлиснула Червону Русь, обернувшись проти всього, що прийшло з Заходу, що в царині освіти, ремесла й торгівлі працювало для її добра. Не оминула вона і Львова, де її жертвою стали католицькі купці й ремісники, здебільшого німці й чехи. Багато з них втратили життя, іншим завдали багато шкоди, внаслідок чого зупинилася торгівля, перервалися стосунки зі Заходом.

Бездітна смерть Юрія II привела в рух усіх близьких і дальніх сусідів: Польщу, Угорщину, литовців і тоді ще зверхників Русі татар. У Польщі Казимир III, в Угорщині Карл Роберт віддавна пильно спостерігали за внутрішніми справами Русі, і на випадок смерті князя, який не мав нащадків, вели між собою перемовини, аби висунути свої права на неї. Перший - як шваґер князя, другий - як історичний спадкоємець прав угорських королів, які ще від часу Андрія II (помер 1235 року) носили титул королів Галичини і Володимирії. Отруєння Юрія II застало їх готових до походу на Русь з метою боротьби проти збунтованого боярства. Утім допомагати було вже запізно, натомість наспів слушний час для здійснення укладених щодо Русі домовленостей, кровні ж стосунки накладали обов'язок відімститися за жорстоке вбивство.

Щойно до Кракова дійшла перша звістка, і вже в середині квітня 1340 року утримуване напоготові військо під особистою орудою Казимира вступило на Русь, зайняло Перемишль і поспішило до Львова. Лише поспіх міг впровадити в дію право першого завойовника, тож не дивно, що військо так швидко прагнуло захопити червоноруську столицю, від чого залежав успіх походу. А тимчасом з-за Карпат поспішали війська угорські.

Наприкінці квітня Казимир був уже під Львовом. Несподівана поява польських вояків виявила неготовність міста до довготривалого опору. Мешканці й бояри заледве мали час, аби сховатися до укріпленої частини вищого і нижчого градів, які своїм розташуванням і засобами могли деякий час стримувати противника.

Казимир досить швидко захопив передмістя, оточив місто і розпочав облогу, яка більше нагадувала щільне оточення. Серед тих, хто опинився в облозі, були й такі, хто підтримував нападника — здебільшого німці, які вже давно оселилися у Львові. Налякані насильством і заворушеннями, вони побачили у Казимирі свого визволителя. Без їхньої допомоги місто не змогло б витримати тривалий опір. Хоча деталі подій і тривалість облоги залишаються невідомими, здається, що обійшлося без значних жертв. Архієпископ Львова Ян Длугош (помер у 1480 році), який складав свою хроніку на основі нині втрачених джерел, зазначає, що обложені, не сподіваючись на швидку підтримку, виснажені голодом, направили до короля послів, готових капітулювати, якщо отримають гарантії збереження їхньої віри. Казимир, не бажаючи заходити занадто далеко, охоче погодився на цю умову. Після цього обложені відкрили ворота міста і не тільки здалися, але й склали присягу вірності.

З моментом захоплення столиці під польським контролем опинився ключ до всієї Русі. Тепер залишалося лише закріпити за собою це володіння, позбавивши можливості майбутнього опору. Для цього місто мусило надати заручників, а після цього король повинен був видати указ про знищення і спалення укріплень обох частин міста, щоб позбавити його засобів захисту.

Що ж до останнього наведеного факту, можна мати поважні сумніви. Знищення фортифікацій міста, яке піддалося і дало заручників, тим самим унеможлививши оборону найважливішого здобутого на Русі місця, видається занадто неправдоподібним. Можливо, що під час облоги якась частина міських укріплень була знищена чи спалена, однак повна їхня руйнація, що цілком зрозуміло, була не в інтересах короля. Навпаки, більш імовірним було те, що здобуте місто Казимир осадив польським військовим загоном і йому, як і віддавна осілим у Львові німцям, довірив його безпеку та оборону.

Таким чином похід був увінчаний успіхом. Разом із містом переможцеві дісталася багата здобич, власне значний князівський скарб, переховуваний безсумнівно у найбільш укріпленому місці, тобто у граді на Високому Замку. Згідно з одностайними відомостями, скарб цей складався зі золотих і срібних предметів, клейнодів, зібраних руськими князями впродовж віків. Передовсім це були князівські регалії, дві коштовні корони, трон, оздоблений золотом і коштовним камінням, багатий золотистий плащ, два хрести зі щирого золота, один із яких містив у собі велику частину хреста Христового та різні інші коштовності у виразно візантійському стилі. Все це стало власністю Казимира, від якого згодом частина цих скарбів перейшла до королівської скарбниці, Вавельської катедри та багатьох костелів. Це було фактично перше взяття і пограбування завойовниками Високого Замку.