Ілько Лемко: Високий Замок - вірний захисник Львова в XV-XVI століттях.

Згідно з львівськими хроніками, у XV столітті, завдяки зусиллям королівських старост, стан Високого Замку був на зразок ідеалу, і про це неодноразово згадували в історичних джерелах. Тоді львівський замок вважався найсильнішою оборонною спорудою на Русі. Проте Високий Замок ніколи не слугував постійним місцем проживання для старост; вони відвідували його лише в особливих випадках, оскільки його високе розташування мало певні недоліки.

Уже сам доступ до замку був важкий і виснажливий, вузькість його житлових приміщень і брак інших зручностей додавали негативу. Влітку було ще пів біди: чудовий широкий краєвид на зелений килим полів, луків і лісів розвеселяв мешканців похмурих мурів, але восени і взимку, коли навколо розгулювалися бурі й снігові завірюхи, зриваючи дахи і верхи мурів, тоді перебування в замку не належало до приємних речей.

З наведених причин, старости, мешкаючи постійно у місті, безпосередній нагляд за замком доручали своїм заступникам бургграфам. Останні, як мужі довіри, мусили тут мешкати, відповідали за цілісність замку, піклувалися про його готовність до оборони і забезпечення гарнізоном, зброєю і провіантом, а у випадку облоги керували обороною. Підпорядковуючись лише старостам та їхнім наказам, мали в замку необмежену владу. Першим бургграфом Високого Замку, ім'я якого подають хроніки, був 1405 року якийсь Зброшко, по ньому рядив Войцех зі Сулимова.

До обов'язків бургграфів входило також забезпечення охорони і пильнування в'язнів, яких ніколи не бракувало в замкових льохах і вежах. Поряд зі звичайними злочинцями, засудженими на "вежу" чи в "темницю", сиділи тут і мужі шляхетного роду. До таких належав, наприклад, Якуб з Кобилян гербу Гримала, який 1408 року був безпідставно оскаржений королем Владиславом II Ягайлом за залицяння до його дружини, королеви Анни. Ревнивий і гарячкуватий монарх, повіривши наклепникам, одразу наказав схопити Якуба і посадити у вежу Високого Замку. Майже три роки, закутий в кайдани просидів тут нещасний в'язень, доки його невинуватість була доведена, і він знову повернув собі ласку короля, котрий спричинену йому кривду щедро винагородив.

Не бракувало в замку і в'язнів воєнних. 1410 року, після вікопомної Грюнвальдської битви, взятих у полон рицарів-хрестоносців розсилали у замки Польщі, з'явилися вони і у Львові, а місцем, де вони довгий час були ув'язнені, аж поки не були викуплені, став власне Високий Замок.

Високий замок у XVI столітті.

У ті часи Високий Замок слугував неприступною фортецею, на яку з надією та гордістю дивилися не лише мешканці Львова, а й вся Русь. Значення цього замку суттєво зросло з середини XV століття, коли кримські татари, осівши на південь, знову почали нападати на Руські землі. У 1442 році околиці Львова стали свідками їхніх жорстоких атак, які супроводжувалися вбивствами та пожежами. Відтоді напади стали регулярними, і дикий татарський орди прокладали три основні шляхи вглиб Польщі: Чорний, Кучманський та Волоський. Ці маршрути, що починалися в Криму, сходилися під Львовом, як три мечі, що загрожували червоноруській столиці з півночі, сходу та півдня. Через це Львів почали називати "пащею татар".

В цих умовах Високий Замок, спостерігаючи за трьома ворожими шляхами, перетворювався на важливу охоронну точку для міста та його околиць, і такою залишався протягом багатьох століть. Жоден напад, навіть якщо на горизонті з’являлася кровавая заграва, не міг залишитися непоміченим вартовим замкової вежі. У відповідь на загрозу з замку негайно подавалися сигнали тривоги: лунали постріли з гармат, а вночі запалювалися смоляні бочки. Місцеві жителі добре усвідомлювали, що ці сигнали означають, і не раз завдяки їм встигали сховатися у місті або в навколишніх лісах, тож замок протягом віків став незамінним захистом для людей.

Після великого татарського наїзду 1443 року, який львівські передмістя перетворив на попелище, для Русі і Львова настали ще гірші часи. Кожен рік щоразу грізніші приносив вісті зі Сходу про нового ворога - турків і про їхні завоювання поблизу кордонів Русі. 1475 року вони здобули Кафу, генуезьку колонію на Кримському півострові, з якою Львів провадив інтенсивну торгівлю караванами, а згодом пали Кілія і Білгород, важливі порти при гирлах Дунаю і Дністра. Великий страх опанував Львів, припинилася його торгівля зі Сходом, купці втратили величезні статки, місто швидко зубожіло. Серед невизначеності небезпека здавалася ближчою, аніж це було насправді. В уяві вже вимальовувались турки під міськими мурами.

За указом короля Казимира Ягеллончика, з використанням коштів королівської скарбниці, терміново розпочали роботи з відновлення стін, веж, ровів і воріт Високого Замку. Львівський староста Рафал Тарновський отримав відповідне розпорядження і негайно приступив до виконання завдання. Він не лише збільшив запаси провіанту та зброї в замку, а й за допомогою сотень селян з навколишніх сіл і шляхетських родів посилив захист стін, оточивши їх потужним дерев'яним гостроколом, щоб ускладнити доступ до фортеці. У такій готовності пройшли наступні роки, адже татари атакували з дедалі більшою силою, а турки стали безпосередніми сусідами Польщі.

1498 рік виявився одним з найтрагічніших у історії Русі. Цей рік приніс численні лиха, які накладалися одне на одне. Протягом довгих місяців вогні пожеж не вщухали, а насильство й розбій охоплювали величезні території, забираючи тисячі життів і ведучи людей у полон. У цей час загального занепаду Львів та його замок стали єдиним притулком для всього населення Русі.

Початок цьому зробив Стефан, молдавський господар і одночасно васал Туреччини. Отримавши від неї підтримку, у травні на чолі кільканадцятитисячного війська він вступив до Русі. Охоплені жахом люди майже ніде не чинили опору, отож Стефан, знищуючи усе на своєму шляху, 13 травня 1498 року з'явився під Львовом. Передмістя було спалено, утім місто, зачинивши брами, мужньо опиралося. По декількох безуспішних штурмах міста і замку, молдавський господар, власноручно висадивши у повітря частину Галицької брами, повернувся додому.

У липні того ж року Львів зазнав другого нападу, цього разу татарського, який завдав жорстоких руйнувань околицям міста. А в листопаді величезна армія турків на чолі з Ольгу-Балибеєм обложила міські укріплення, знищуючи все на своєму шляху, що ще залишалося недоторканим. Хроніст зазначає, що спроби турків захопити місто були зупинені "самим Богом", адже над ними спалахнула сувора зима з потужними снігопадами, які не дозволяли їм ані просуватися вперед, ані відступати. Внаслідок морозів загинуло більше сорока тисяч людей, а багато з тих, хто вижив, були знайдені мертвими, адже, щоб врятуватися від холоду, вони вбивали своїх коней і ховалися в їхніх черевцях...

Таким чином, упродовж одного року червоноруська столиця два рази пройшла криваві випробування і переможно витримала перші облоги. Далі впродовж ряду років чи не щороку татарські загони, незважаючи на пильність прикордонних старост, добиралися до околиць Львова і змушували навколишню людність шукати прихистку за мурами міста і його замку, де оборона і укриття були надійніші, аніж будь-де на Русі. Доказом цього був диплом короля Олександра від 19 січня 1505 року, де особливо наголошувалося на тому, що "в сучасній воєнній завірюсі, коли замки й міста були знищені поганами, лише єдиний Львівський замок і місто дають утікачам спільну охорону і безпеку".

Особливо жорстоким був напад 1509 року, коли Львів знову опинився під загрозою облоги з боку молдавського господаря Богдана, сина Стефана. Протягом трьох днів місто та Високий Замок зазнавали потужного обстрілу з численних гармат, а також стали свідками запеклих штурмів з обох боків. Проте Львів і його укріплення мали власні гармати й боєприпаси, оскільки, окрім власних запасів, тут залишилися значні ресурси від короля Ольбрахта. Оборонці міста виявили неабияку відвагу та рішучість, що дозволило їм чинити гідний опір. Господар, не спромігшись захопити місто, а тим паче замок, вчинив спалення обох передмість і, забравши награбоване, повернувся додому, де його не оминула кара. Того ж року польські війська вдерлися до Молдавії, завдавши їй жорстоких руйнувань і завдавши господареві відчутної поразки.

Влітку 1527 року Львів пережив справжню трагедію, що стала поворотним моментом в історії міста. Під час жахливої пожежі вогонь знищив практично все, що було всередині міських мурів, включаючи брами та вежі. Полум'я, що виривалося з Краківської брами, підхоплене вітром, перекинулося на Високий Замок. Дерев'яні покриття замкових веж і навколишніх будівель опинилися під серйозною загрозою. Головна вежа замку спалахнула, і здавалося, що все дерев'яне в її межах, разом із містом, зникне в диму. Проте, на щастя, вогонь вдалося зупинити на самій вежі, хоча іскри, що їх поніс вітер, знищили найближче село Знесіння. Незважаючи на великі руйнування, які зазнало місто, шкода, завдана замкові, була незначною і завдяки зусиллям львівського старости Станіслава з Ходча була швидко ліквідована.

Одноманітність повсякденного життя Високого Замку порушувалася лише під час надзвичайних подій: тривог, візитів королів, високопоставлених чиновників та інших важливих випадків. Одним з таких моментів став 1537 рік. У серпні того року замок гостинно приймав короля Сигізмунда I та інших високих dignitaries, коли під його стінами розгорталася відома "Куряча війна". Багаточисельні озброєні загони шляхти, які були зібрані для походу на Волощину, замість того, щоб атакувати ворога, оселилися навколо міста, заполонивши всі околиці і фактично пограбувавши мешканців передмість — легенди стверджують, що в той час не залишилося жодної курки. Проте після численних нарад із військовим командуванням, солдати повернулися по домівках.

Присутність короля Сигізмунда I, який мав можливість особисто оцінити важливість Високого Замку для оборони міста і регіону, справила значний вплив на його подальшу долю. Це підтверджують фінансові звіти королівської скарбниці за 1538 рік, що містять детальний список витрат на роботи, виконані під керівництвом старости в замку, зокрема на ремонт дахів і стін. Крім того, за указом короля, староста був зобов'язаний виділити двадцять гривень з прибутків староства для відновлення замкової криниці. Завдяки цим ініціативам, стан замку суттєво покращився, і наступні роки по праву вважаються найуспішнішими в його історії.