Ілько Лемко: Оборона Високого Замку від турецької агресії у 1672 році

У серпні 1672 року величезна армія турецько-татарського походження під командуванням султана Магомета IV вторглася на територію Поділля. Кам'янець-Подільський, що вважався неприступною фортецею, змушений був капітулювати. На жаль, саме в цей критичний момент у Високому Замку у Львові сталася руйнація частини стін, а найбільшою бідою виявилася обвалення криниці, яка нещодавно була відремонтована з великими витратами і зусиллями. Швидко відновити її виявилося неможливим, і замок знову залишився без джерела води. Напад турків викликав паніку по всій Речі Посполитій, яка виявилася абсолютно не готовою до конфлікту з Туреччиною.

Магомет IV (1642 - 1693) - зображення з Вікіпедії.

Численні замки й замочки Поділля не могли чинити жодного спротиву регулярній турецькій армії. Без зусиль їх було здобуто понад сорок. Загальна паніка загрози охопила люд, будь-який опір здавався марним. Лише Львів повинен був знову стати на перешкоді переможного походу Османів. Однак сам Ян Собеський, у тому часі великий коронний гетьман, не вірив, що можна виконати це завдання і оборонятися, бо як він конфіденційно писав: "Зупинити ворога нема чим і боронитися нема чим. У Високому Замку завалена студня, мури і вали зруйновані, провіанту жодного, величезна дорожнеча... Не бачу можливості опиратися таким потужним силам неприятеля... якщо сам Бог Львів не оборонить, людські зусилля надаремні..."

Несважаючи на цю ситуацію, місто, під керівництвом бургомістра Бартоломея Зиморовича, активно готувалося до захисту, хоча понад половина його жителів вже покинула його.

Ян Собеський (1629 - 1696). Зображення з Вікіпедії.

У середині серпня Ян Собеський прибув до Львова, аби дати йому хоч якусь надію, з Ратуші гаряче промовляв до тих, хто залишився, заохочував до тривалої оборони. Як залогу залишив місту полк з 540 вояків, утворений із чотирьох неповних хоругв піхоти, які мав при собі, і віддав під оруду військового коменданта Еліяша Лонцького, полковника "знаного з мужності", і чотирьох поручників. Збройна сила міста, складена з містян, передмістян і селян, що збіглись з околиць, становила близько трьох тисяч осіб.

Король Михайло Корибут Вишневецький, у своєму указі від 31 серпня 1672 року, підтвердив рішення гетьмана і призначення Лонцького, вказуючи на те, що він має повну владу і відповідальність за охорону Високого Замку, його стін, валів та воріт, а також за вжиття всіх необхідних заходів для захисту як замку, так і міста. Крім того, король доручив міській адміністрації надати всебічну підтримку для відновлення студні у Високому Замку. На жаль, на виконання цих розпоряджень не залишилося ані часу, ані коштів, оскільки пріоритетом стало вирішення нагальних потреб міста.

Михайло Корибут Вишневецький (1640 - 1673). Зображення з Вікіпедії.

Невелика кількість військових та мізерні шанси на те, що замок зможе витримати оборону, враховуючи всі його недоліки, змусили Лонцького вважати його недостатньо надійним форпостом. Він вирішив розмістити там гарнізон, що складався з тридцяти, а за деякими джерелами навіть лише з двадцяти солдатів, переважно угорців, під командуванням француза поручника Йоахіма Мегеліно.

"Здавалося, - з гіркотою помітив бургомістр Зиморович, - ніби черевики Геркулеса були подаровані дитині." Проте замок, як і раніше, продовжував виконувати свою роль, насамперед як спостережний пункт для місцевих жителів. За розпорядженням Собеського, вже з 20 серпня щоденно почали звучати постріли з гармат замку "на сполох", а вночі на його вежах горіло кілька бочок смоли, вогонь від яких "можна було бачити навіть до Золочева".

Армія неприятеля підходила все ближче. Під Бучачем султан затримався з її більшою частиною, а на здобуття Львова, який призначив у "нагороду яничарам", вислав каплан-пашу з п'ятдесятьма тисячами турків, татар, козаків і волохів та з п'ятдесятьма гарматами. 19 вересня 1672 року з мурів Високого Замку побачили заграву пожеж з боку Глинян. Уранці над містом з'явилася татарська орда, відтак козаки і волохи, втім уражені пострілами з міста, замку і монастиря Бернардинців, трималися здалека. Перш, аніж надійшли турецькі загони, Лонцький, як і його попередники, наказав спалити передмістя.

26 вересня місто було оточене з усіх боків, і почалася третя регулярна облога Львова за останні 25 років. З обох сторін загриміли гармати, і "від їхнього гуку здавалося, що валиться небо, а земля гарчить зі своїх глибин", - писав хроніст. Неприятель слав кулі до міста з чотирнадцятьох різних позицій, робив підкопи, закладав міни, готувався до штурму. З батареї від костелика Святого Войцеха кулі летіли на Високий Замок, залога якого, маючи лише дві гармати, не могла давати адекватної відповіді.

У цих умовах і з огляду на нестачу води, Мегеліно усвідомив, що не зможе утримувати замок. Вже в ніч з 26 на 27 вересня він віддав наказ своїм солдатам зібрати амуніцію і, залишивши гармати, вирушити до міста. Новина про залишення замку викликала значне здивування серед турків, які не мали уявлення ані про стан оборони, ані про кількість захисників. Вони без труднощів захопили важливу позицію для атаки на місто. Невдовзі там розмістився загін яничарів, які, скориставшись залишеними гарматами, почали вести вогонь по місту. Проте перебування турків на цій позиції виявилося недовгим.

Лонцький, під загрозою смертної кари, наказав Мегеліно відбити замок. Поручник, виконуючи наказ, уже наступної ночі зібрав своїх людей і з допомогою добровольців ударив із міста на замок. Вилазка виявилася вдалою: заскочені несподіванкою яничари втекли, і замком знову оволоділа залога захисників. "Власне тоді, коли наші відбирали у турків вищий замок, - пише хроніст, з-поміж хмар виблискувало якесь дивне світло, і здавалося, ніби небо смолоскипами присвітлювало нашій роботі, і ці блиски освітлювали місто аж до півночі".

Наступний день мав вирішити долю обложених. Неприятель приготував усе, аби навальним штурмом захопити місто і замок. Власне цієї хвилі у турецькому таборі з'явився королівський посол, висланий укласти мир. Гарматний вогонь одразу припинився. Розпочалися кількаденні перемовини. Каплан-паша за вісімдесят тисяч талярів погодився відступити від міста, однак коли дійшло до виплати, виявилося, що вдалося зібрати заледве п'ять тисяч, і як гарантію виплати решти, місто мусило дати десятьох заручників.

Таким чином замок вийшов переможцем, а місто знову отримало лаври слави, незважаючи на матеріальний занепад від стількох зусиль, відкупів, пожеж. Усе, що було за мурами, лежало у попелищі, і тогочасний львівський поет так описав цей краєвид:

...такий увесь кінськими копитами

Змішаний з болотом, а в деяких місцях перетворений на порошок.

Що не лише хтось чужий, але і той, хто його знав,

Не зміг його впізнати, адже раніше тут було густо забудовано.

Більш детальну інформацію про турецьку облогу Львова, що відбулася у 1672 році, можна знайти за цим посиланням.