"Кадирівці" обмінювали тіла вбитих мирних жителів на сигарети: мати 24-річної Лоліти поділилася жахливою історією.

Кореспондентка ТСН пригадала, як українці у лікарні виживали у перші дні війни.

Діти з тяжкими захворюваннями, які перебували у підвалах, вагітні жінки, що спали на матрацах на підлозі, розлучені сім'ї та медичні працівники, які записували свої імена на шкірі, щоб не залишитися безіменними - ці драматичні події відбулися в Інституті педіатрії, акушерства та гінекології в столиці три роки тому. В умовах війни лікарі змушені були вести боротьбу за життя дітей, які страждали від серйозних недуг.

Цю інформацію подає журналістка ТСН Наталія Нагорна у своєму матеріалі.

ТСН зустрілась з Олексієм Пономаренком на тому ж місці через три роки - для нього це теж хвилююче. Він хірург - у формі, з шевронами Третьої штурмової бригади, капітан Збройних сил і нарешті в рідних стінах

"Знаєте, всі ці аромати, стіни – вони як і раніше знайомі. Я працюю тут з 2007 року. Військова служба – це зовсім інший світ. Коли я повертаюся сюди, відчуваю, ніби знову зайшов у свій кабінет, і ці емоції переповнюють мене, вони такі складні та насичені," – ділиться він.

З тих часів тут зробили ремонт і для себе зробили висновок, що важкохворих дітей попри небезпеку носити у підвал ще небезпечніше. Відмовилися, тому що ризики для дітей були вищими від тих маніпуляцій по перенесенню цих діточок в підвал.

"Тоді у цій лікарні я провела 20 годин і познайомилася майже з кожним маленьким пацієнтом. І це був той випадок, коли ти бачиш, як в умовах війни йде інша війна - війна за життя", - каже Наталія Нагорна.

Наприклад, чотириденний Владислав, маленький хлопчик, опинився в оточенні інфузоматів з усіх сторін. Його кишківник знаходився в спеціальному мішечку, адже йому зробили операцію в перші п’ять хвилин життя. Лікар Олексій з гордістю згадує той момент - їм вдалось врятувати життя всіх малюків.

"Я дуже пишаюсь цим, адже в складних умовах, за яких ми працювали, всі діти з важкими патологіями, які до нас звернулися, змогли вилікуватися. Багато з них перенесли оперативні втручання в перші тижні повномасштабної війни. Ми проводили операції у напівпольових умовах, оскільки стерилізаційна не функціонувала, а медсестра операційної була за межами міста. Ми координували її дії по телефону з медсестрою-студенткою, яка її заміняла та виконувала її обов'язки," - зазначає він.

Кореспондентка ТСН розповідає про свою зустріч із подружжям, яке стало щасливим у непростих обставинах, у підвалі лікарні. Також вона згадує Наталю, яка ніжно колисала свого п'ятимісячного сина - її "поспішайко" з'явився на світ вагою всього 690 грамів. З часом малюк зміг набрати необхідну вагу.

У підвалі, на матрацах, відпочивали дівчата, які перебували у лікарні на збереженні, і не всі з них мали змогу повернутися додому. Юлія з нетерпінням чекала на маленьку Євочку і глибоко тривожилася — її найкраща подруга Людмила повинна була бути поруч під час пологів. Але, на жаль, дівчина загинула в перший день війни.

"У цій трагедії загинуло 22 особи, серед яких була моя найкраща подруга. Вона планувала приїхати до мене, аби підтримати під час пологів. Вона мала стати хрещеною мамою для моєї дитини. І тепер я відчуваю неймовірну злість. Їй було всього 28 років," - ділилася своїми почуттями Юлія.

"Ми обговорювали, що, коли Єва прибуде, їй доведеться все це розповісти. Тоді молоді лікарі, які залишилися з пацієнтами, писали свої імена на тілі – ніхто не знав, чи є ймовірність вижити, проте ніхто не прагнув залишитися невідомим. Крім того, люди приклеювали наклейки з інформацією про свою групу крові", - згадує Наталія Нагорна.

У кімнаті ЛФК безперервно лунало радіо з останніми новинами. Саме тут ми зустріли Марійку. Вона прибула до Києва разом із мамою Інною, щоб отримати довідку для оформлення інвалідності. Проте повернутися на рідну Донеччину їм не вдалося. Саме тут вони дізналися, що старша сестра Марійки в перший день повномасштабної війни намагалася доїхати з Харкова до Дружківки.

"Російські військові атакували її автобус, в той момент дівчинка розмовляла по телефону зі своїм батьком. Після цього вони не змогли знайти її в лікарнях, або, можливо, забрати тіло дитини", - повідомляє сюжет ТСН.

Тіло 24-річної Лоліти, яка стала жертвою російської агресії, розшукували вже шостий день.

"Протягом тижня мені пощастило випадково натрапити на Інну та Марійку в автобусі для евакуації – вони прямували до Львова. На той момент я вже була в курсі, що їм вдалося забрати та поховати Лоліту. Крім того, на одній з міжнародних виставок її фотографії стали елементом експозиції, присвяченій невинним жертвам," - ділиться кореспондентка ТСН.

Інна лише зараз поділилася історією про те, як вдалося повернути тіло доньки та які переговори вона вела з "кадирівцями", що перебували на Харківщині в той період.

"Вони обміняли свої тіла на цигарки, Червоний хрест не зміг потрапити туди, а батьки йшли пішки і забрали їх. Вони прагнули знайти місце, щоб приховати цей злочин", - поділилася Інна.

Разом із Марічкою вони вже третій рік оселилися в Литві. Інна має дві роботи, але найважливіше — лікування доньки.

"Отже, нас тоді евакуювали до Вільнюса, і ми вже третій рік тут. Марійку лікують у Сан-Зарічках, де працює видатний професор, який спеціалізується на її випадку," - розповідає жінка.

Дівчата часто згадують свого лікаря у Києві і розпитують мене про нього, Наталія Нагорна розповіла, що медик приєднався до ЗСУ. На фронті він отримав поранення.

Олексій посміхається - роки війни, важкі поранення не забрали в нього віри, що колись він знову повернеться в стіни лікарні і рятуватиме дітей.