Случай Пилипишина

Львівська політехніка ухвалила рішення про звільнення співробітника, який принизив ветерана в одному з відділень банку, повідомляє ZAXID.NET.

В Україні знову розгорівся скандал, пов'язаний з інвалідністю, отриманою під час повномасштабної війни з Росією. Ветеран Роман Яворський, який брав участь у бойових діях, став жертвою неприємної ситуації у Львові, що відображає класичні пострадянські проблеми — боротьбу за чергу. Чоловік прийшов до банку, щоб оформити картку та реалізувати своє право на позачергове обслуговування. Проте ситуація виявилася набагато складнішою, ніж просто прояв совкового менталітету, який ще досі присутній в українському суспільстві.

Двоє типовий жлобів накинулися на військового, не бажаючи його пропустити далі - і, звичайно ж, у процесі суперечки справа дійшла до максимальних емоцій, зокрема висловлювань на кшталт "мало вас там москалі били". Саме через це я й називаю їх "жлобами". Як ми знаємо з радянського минулого (а я достатньо прожив у цьому суспільстві, щоб зрозуміти його природу та явища, про які буду писати далі), все життя людини – це боротьба за ресурси, одним з яких є місце в будь-якій черзі. Заради цих ресурсів жлоби готові вдаватися до найгірших засобів. Наприклад, як у випадку з Яворським. До речі, не здивуюсь, якщо Василь Пилипишин та його дружина Ольга щиро проклинали росіян і їхню агресію, навіть плакали, переглядаючи чергове відео з розстрілом українських військовополонених. Тут немає жодного парадоксу – ті військові, за яких вони плакали, не намагалися зайняти їхнє місце в черзі, тому не становили загрози для цих совкових жлобів, які все ще присутні в Україні в боротьбі за ресурси.

Однак, мова не йде про недолюдків, а про саму подію та її наслідки. У нинішніх реаліях, як ви можете здогадатися, уникнути уваги суспільства вкрай складно, тому дуже швидко виявили як пана Василя, так і пані Ольгу, дізналися про їхні місця праці і спровокували звільнення Василя Пилипишина з посади виконроба у Львівській політехніці. Щодо його дружини, то звільнити її не вдалося, адже вона працювала в тому ж університеті на тимчасовій основі - гардеробницею (як ви розумієте, в травні гардероби навіть у Львові не працюють).

Здається, все закінчилося щасливо? Але насправді ситуація виявляється більш складною, ніж може здаватися на перший погляд. По-перше, усім відомо, яка тепер ситуація в українській економіці через загальну мобілізацію, безглузду "бусифікацію" та інші пов’язані фактори. Тож ймовірність того, що пан Василь знайде нову роботу в майбутньому, зовсім не нульова. І яке ж тоді було значення цього публічного звільнення? Чи справді це було зроблено для того, щоб "забезпечити справедливість", як стверджують деякі відомі львів’яни? Львівська політехніка отримала можливість продемонструвати свій патріотизм – і вона не втратила цю можливість.

Проте, якщо бути відвертими, всі ці зусилля "боротися за справедливість" виглядають досить наївно і просто. Іноді вони стають по-справжньому огидними, особливо коли людей, подібних до пилипишиних, змушують вибачатися перед камерою. У цьому контексті різниця між найбільш релігійними представниками великого, вільнолюбного та демократичного народу і кадировськими "упирями", які чинять аналогічно зі своїми "пилипишиними", фактично стає непомітною. Хоча, якщо поговорити про це з авторами цієї ідеї, вони будуть вкрай здивовані. Як це, запитають, ти порівнюєш нас з тими диктаторськими режимами? Ти що, агент Кремля?!

До речі, про "агентів Кремля". Не здивуюся, якщо через деякий час той персонаж цієї статті потрапить на гачок якогось ФСБшника. А ще через кілька місяців Служба безпеки України спіймає його на, м'яко кажучи, не дуже законній діяльності. Не один і не два приклади ображених на українську владу пройшли уже цей шлях - починаючи зі звільнених/люстрованих правоохоронців.

Отже, в чому ж полягає суть проблеми. По-перше, абсолютно неприйнятно ображати людей з інвалідністю — неважливо, йдеться про війну чи щось інше, це не має значення. По-друге, важливо дотримуватися правил обслуговування — це очевидно. Проте за будь-які правопорушення повинні бути відповідні санкції. Не йдеться про "помсту", звільнення чи вибачення на камеру. Має бути справедливе покарання. Для когось — кримінальна справа і позбавлення волі, для інших — адміністративний штраф. Кожен випадок має свою міру відповідальності, вибачте за вираз. Саме для цього і існує правова система, щоб уникати самосудів, навіть якщо вони здаються привабливими.

Варто звернути увагу на два ключові аспекти. По-перше, потерпілий вирішив не подавати заяву. Це вже є тривожним сигналом, адже свідчить про ставлення до правоохоронних органів і судової системи, підсилюючи недовіру до них. Це натякає на те, що легше спіймати, побити і записати фальшиві вибачення, що може відлякати потенційних свідків. Водночас, частина законослухняних громадян рано чи пізно почне задумуватися: а раптом така ситуація трапиться і зі мною? Що буде, якщо я ненароком комусь заважу? Чому у нас покарання визначають не за законом, а за "політичною доцільністю"? І що, якщо ця "доцільність" в один момент стане загрозою для мене?

Слід визнати, що українське суспільство та держава поки що не досягли рівня справжньої демократії. Ми намагаємося, але не завжди досягаємо успіху. Можна багато дискутувати про те, хто винен у цьому — чи самі громадяни, які часто обирають простіші шляхи, чи держава, що в багатьох аспектах все ще залишилася у спадщині 80-90-х років, залишаючись (принаймні у найкращому випадку) пострадянською. Проте це другорядні питання. Найголовніше — українці не звикли, не усвідомлюють і не використовують надані їм законом можливості так, як це роблять у дійсно розвинених країнах.

І тому в деяких моментах справді виглядають, як якісь кадировці з усіма відповідними наслідками. Ось над цим варто замислитися у цій історії з двома совковими жлобами, які заради місця в черзі готові проклясти навіть людину, яка назавжди залишила на фронті своє здоров'я (і добре, що не життя). А жлоби, вони нікуди не дінуться. До того ж їх в Україні значно більше, ніж подружжя Пилипишиних. І рано чи пізно (скоріше рано, як показує практика) вони про себе знову нагадають. Бо не всі працюють у Львівській політехніці, якій не потрібні були проблеми зі звинуваченням у "толеруванні україноненависників". А десь у якомусь приватному підприємстві на Лівобережжі власник бізнесу, у якому працюватиме черговий такий борець за своє місце в черзі чи 10-15 гривень за квиток у розбитій і неремонтованій маршрутці, навіть не зверне уваги на подібний скандал. (І не звертав - уже були подібні інциденти з вимаганням оплати проїзду з тих, хто має право на безкоштовний проїзд). Тож на тому все й закінчиться.

Тим військовим, які опиняться в "ситуації Яворського", хотілося б дати одну важливу пораду: не зупиняйтеся, подавайте заяву, вимагайте справедливого покарання для тих, хто вам заподіяв шкоду. Навіть якщо покарання здасться незначним, воно все ж матиме місце, і, повірте, про це також повідомлять у засобах масової інформації. Це змусить задуматися тих, хто, можливо, й не усвідомлює, що справжня відповідальність повинна стояти на порядку денному. А звільнення, яке можна буде оскаржити в суді, не є справжнім покаранням; це лише імітація боротьби за справедливість, яка вже давно підриває правопорядок на нашій території.