Командир 101-ої бригади Попельнуха: Російські війська будуть намагатися просуватися з Торецька та Часового Яру в бік Костянтинівки.

В останні дні червня 2023 року "Українська правда" двічі відвідала селище Нью-Йорк у Донецькій області, яке з початку повномасштабної агресії залишалося досить мирним місцем.

Вперше ми стали свідками прильоту російських "Градів", які, ймовірно, потрапили на територію фенольного заводу в Дзержинському.

Вдруге стали свідками щогодинних атак російських КАБів, обгорілих і задимлених висоток, а також бездиханних тіл мирних жителів.

Отже, ми стали свідками того, як російські військові розпочали наступ у Торецькому напрямку — останньому регіоні, де лінія фронту ще залишалася в межах АТО-ООС. Це сталося внаслідок невдалої ротації 24-ої та 41-ої бригад між Торецьком та Часовим Яром.

Протягом трьох місяців, у вересні, війська Росії захопили Нью-Йорк, а в жовтні наблизилися майже до самого центру Торецька. Тепер у зруйнованому Торецьку відбуваються запеклі бої в місті, про які в медіа повідомляється досить рідко.

Одним з підрозділів, які активно беруть участь у бойових діях та висвітлюють їх у соціальних мережах, є 4-й батальйон 101-ої окремої бригади охорони Генерального штабу. На їхньому стягу зображений лицар з мечем, який, за словами представників підрозділу, забезпечує охорону не тільки Генштабу, а й країни в цілому.

Протягом останніх кількох місяців 4-м батальйоном керує 27-річний Богдан Попельнуха. Він є випускником Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та має досвід служби у морській піхоті.

Ми зустрічаємося з ним у підвалі одного з міст, що знаходяться неподалік від фронту, після зйомок роботи мінометників його батальйону в Торецьку. За результатами наших спостережень і бесід з бійцями, складається враження, що за ці три місяці Попельнуха встиг зарекомендувати себе як "свій хлопець" і "свій командир" для батальйону. Він чітко формулює завдання, запитує про потреби та проблеми, довіряє рішенням командирів підрозділів і вміє слухати.

У розмові з УП він кілька разів повторює, що головне для командира - зберегти своїх людей. У найгіршому випадку - зробити все, щоб забрати їхні тіла з позицій.

В інтерв'ю УП Попельнуха розповідає про реальну обстановку в Торецьку, про те, що чекає на піхотинця в міських боях і як його можна захистити, а також пригадує стиснення кільця навколо Маріуполя та своє рішення піти в армію.

Богдане, коли ваш батальйон прибув на Торецький напрямок? Яка ситуація там на той момент?

На початку вересня 2024 року нас направили для підсилення та забезпечення контролю над напрямком. Ситуація була заплутаною: діяло безліч підрозділів, і взаємодія з ними виявилася складною.

Але ми потроху розібралися, поставили свою розвідку, обмалювали собі загальну картинку, зрозуміли, де противник, які його слабкі та сильні сторони, і завели своїх людей. Згодом ще зрозуміли, що треба посилити фланги. Загалом оборона була побудована дуже потужно.

На початку вересня російські війська вже знаходилися в околицях Торецька?

У центрі міста їх не було, проте окремі диверсійно-розвідувальні групи все ж проникали в його межі. Загалом, наші підрозділи, а також сусіди, справлялися з цим викликом. Лише ми помічали ворога - миттєво вдавалися до вогневого ураження, застосовуючи FPV або скидання з дронів Mavic.

Хоча ситуація змінювалася залежно від конкретного району міста, лінія фронту залишалася нестабільною. Щоб отримати контроль над певними позиціями, нам необхідно було витіснити звідти ворога.

Згідно з найбільш розповсюдженою версією, російські війська розпочали наступ у Торецькому напрямку, скориставшись невдалою ротацією 41-ї та 24-ї бригад. У той час 24-у бригаду було відведено з Торецька до Часового Яру, тоді як 41-шу перевели з Часового Яру на позиції в Торецьку.

Як вам пояснювали причини успіху, коли ви розпочинали цей напрям?

- Насправді на початок наступу я ще був в іншому підрозділі на іншому, Авдіївському, напрямку. Коли я потрапив у четвертий батальйон, він стояв у Нью-Йорку, працював разом із 53-ою бригадою. Тогочасною задачею батальйону було утримання фенольного заводу в Нью-Йорку.

- Який на той момент уже був оточений росіянами?

- Ні. Ми тоді спокійно зайшли на завод, почали будувати свою систему вогню, вибирати більш укріплені позиції, а також позиції, з яких відкривається краще спостереження, щоб працювати з них снайперськими гвинтівками або крупнокаліберними кулеметами.

У нас була можливість підготуватися. Ми усвідомлювали, що рано чи пізно ворог все ж таки намагатиметься захопити завод. Він розпочав зі спроби прорвати наші фланги, а згодом почався справжній бій за фенольний завод у Нью-Йорку.

- Скільки часу тривав цей бій і яким чином він розгорталася? Врешті-решт, завод опинився в облозі, і його намагалися деблокувати бійці "Азову".

- Під час заходу "Азова" ми були... не сказати, що в повному оточенні, ми ще могли проводити евакуацію, правда, тільки пішки, "на нозі" - як у нас кажуть. "Евак", коли ти ще можеш дістати свого побратима, це найважливіше в піхоті.

Щодня ситуація ускладнювалася, ворог невпинно просував свою піхоту, яка поступово оточувала завод, перетворюючи його на блоковану територію. Декілька підрозділів "Азову" разом із нашими бійцями змогли увійти на територію заводу та зайняти позиції. Проте незабаром почалися наступальні дії росіян, які атакували з південної сторони. На той момент "Азов" уже почав ротацію, і ми залишилися на самоті.

Тобто основна мета заходу "Азову" була в тому, щоб нас розблокувати, і ми могли забрати своїх поранених і, на жаль, загиблих.

Що призвело до того, що ви опинилися заблокованими на підприємстві з виробництва фенолу? Які обставини стали причиною цього інциденту?

- Насправді там дуже специфічна місцевість. Ми стояли на півночі Нью-Йорка, позаду нас було лише поле та залізничне полотно - тобто повністю відкрита ділянка. Підкотитися туди на ББМ (бойовій броньованій машині - УП) було майже неможливо. Хоча ми пробували - і вдало, і невдало.

Яка тривалість оборони фенольного заводу?

Приблизно через два-три тижні наше командування повідомило, що більше немає сенсу залишатися на позиціях, оскільки вони опинилися в повному оточенні. Ми вирішили залишити завод, точніше, прорватися з нього. Це була ретельно спланована операція. Всі 36 військових залишилися живими — це найголовніше. Нам надали час на відновлення після виснажливих боїв, і потім ми вирушили на оборону в Торецьк.

- Яку частину Торецька наразі контролюють Сили оборони?

Ситуація змінюється щохвилини, але наразі центр міста залишається під нашим контролем. Наша піхота – справжні титани, кожен з них – герой. Вони здійснюють неймовірні вчинки, відстоюючи один будинок за іншим, завдаючи вогневе ураження ворогові і створюючи йому серйозні втрати, щоб примусити його зупинити наступ. Водночас росіяни безперервно наступають, немов живий щит, вимагаючи: "вперед, вперед, захопіть цей будинок".

Наші усвідомлюють, що на них чекає наступ, і їм лише потрібно нейтралізувати цих росіян.

Яким чином ви мотивуєте піхотинців вирушати на позиції в Торецьку? Під час роботи з вашими бійцями в місті я стала свідком ситуації: утримувати оборону в зруйнованих багатоповерхівках – це надзвичайно складне та небезпечне завдання, яке часто призводить до поранень для солдатів.

- Мої хлопці розуміють, що зараз в країні війна, і їм треба стримувати противника. Їм не треба казати: "Васю, ти мусиш". Вася сам це знає.

Коли ми ставимо перед піхотою завдання зайти на позицію або здійснити штурм, всі їхні запитання стосуються ситуації на місцевості. Важливо детально пояснити, де розташований ворог, які можуть бути його подальші дії та яку небезпеку це може нести. Вони сприймають цю інформацію, як губки, ставлять уточнюючі питання, і після отримання відповідей кажуть: "Ми готові до дій".

Яким чином проходить маршрут солдата піхоти від його временного притулку до бойових позицій? І скільки часу займає цей шлях?

Незалежно від того, яким досвідченим штурмовиком, піхотинцем чи розвідником ти є, коли сідаєш у бойову броньовану машину на заїзд до позиції, відчуття тривоги, хвилювання та страху все ще будуть з тобою. Але щойно ти починаєш виходити з ББМ, твої думки переключаються, і ти зосереджуєшся на тих навичках, які отримав під час навчання. Потім ти проходиш свій маршрут і утримуєш обрану позицію.

Але для того, щоб усе було саме так, з солдатами треба спілкуватися. Не можна замовчувати загрози.

"Друже, противник на 9 годину, на 6, повернися туди, почни простріл туди" - і вони наносять вогневе ураження, працюють. Вони в нас не сидять на позиції, як сліпі котята, і не кричать: "Нас оточують!".

Коли відбувається ротація на позиціях або евакуація, вони вирушають, доїжджають до місця розвантаження, запалюють сигарету і на цьому все - звичайна справа.

- Як ви можете захистити свого піхотинця, який, наприклад, стоїть на першому поверсі багатоповерхівки в Торецьку, до якої біжать двоє росіян з автоматами?

По-перше, вони не просто займають позиції, а перебувають на вогневих точках, пильно спостерігаючи за ситуацією. Зазвичай процес виглядає так: піхота виявляє противника, відкриває вогонь і після цього надсилає звіт. Щоб підтримати бійців на землі, відразу ж запускається FPV-дрон, а також надається вогнева підтримка з мінометів, АГС і бомбардувальників.

Коли ворог проникає всередину будівлі, вирішальним фактором стає сила піхоти. Якщо ми отримаємо інформацію про те, на якому поверсі знаходяться російські військові, ми зможемо спробувати завдати точного удару по цьому поверху. Були ситуації, коли ми допомагали піхотинцям вигнати супротивника з приміщення, використовуючи FPV дрони та автоматичні гранатомети. Наприклад, після того, як ВОГ потрапляв у вікно, з’являлася інформація про те, що один із ворогів "200".

Які відомості з перехоплених розмов та допитів полонених свідчать про ситуацію ворога на цьому напрямку? Яка його бойова потужність тут? Чи має противник достатні ресурси для захоплення Торецька?

По-перше, ворог використовує досить примітивну тактику - масові атаки. Великими групами піхоти вони розпочинають наступальні дії, намагаючись проникнути в наші бойові ряди, впевнені, що їм вдасться досягти успіху. Проте раптово з'являється наш дрон Mavic, який скидає на них гранату. У цей момент надії їхніх солдатів руйнуються, і вони починають вимагати евакуацію. Але рятунку не буде.

Більшість полонених, яких ми брали на цьому напрямку, це зеки. І всі молоді! Найстарший зек був хлопчиною 1998 року народження (тобто йому 25 або 26 років - УП), решта - 2001, 2003 (21-23 роки - УП).

Вони опинилися за ґратами, кожен за своїм обвинуваченням. Розповідали, що коли до них приїжджали з набором для російської армії, можливості відмовитися не було. Вони просто піддавалися відбору: "Все, ти йдеш служити". А якщо хтось намагався відмовитися, на нього чинили тиск прямо в тюрмі, змушуючи підписувати контракт і йти на фронт.

Внаслідок цього противник має велику кількість піхоти, яку не шкодує і завжди відправляє в бій. Коли спілкуєшся з ними, вони зазначають: "Наші шанси на виживання вищі, коли ми рухаємося вперед, на вас, ніж якщо будемо відступати і визнавати, що ми "трьохсоті"". Якщо хтось відмовляється виконувати бойове завдання — наприклад, атакувати будівлю, навіть якщо вже отримав поранення, командування передає завдання іншим: "Обнуляй". Тоді інший солдат, що перебуває поруч, виконує наказ і "обнуляє" його.

- Чи були серед полонених українці?

Існував один чоловік, який походив з Бахмута. Він працював у Вінниці, але на початку 2014 року вирішив переїхати до Горлівки. Там він активно залучався до сепаратистських рухів і виступав за утворення квазідержавних утворень.

Що цікаво: росіяни їх максимально ділять, якщо разом сиділи в тюрмі або друзі, то зроблять так, щоб вони не перетиналися. Щоб навколо них були тільки ті, хто готові застрелити товариша, щоб вижити.

Яку стратегічну важливість має Торецьк для сил оборони та для військ Росії?

Високі вершини утворюють терикони, на яких можна розмістити технічне обладнання. Це має суттєве значення.

Якщо російським військам вдасться оволодіти Торецьком, які будуть їхні подальші кроки?

З нашого боку ми будемо максимально стримувати противника в цьому районі, щоб не дати йому можливості просунутися далі. В цілому, дії ворога виглядають раціонально. Якщо він досягне успіху в напрямку Часового Яру, наступним кроком буде рух до Костянтинівки. Відтак, з Торецька він також намагатиметься просунутися до Костянтинівки, оскільки тут перетинаються важливі автомобільні маршрути, які ведуть до ключових населених пунктів Донеччини.

У 2024 році російські війська заволоділи Авдіївкою, Вугледаром та Селидовим, і тепер просуваються до Курахового. Чи маєте ви уявлення про їхні подальші напрямки?

Вони мають єдину мету - захопити нашу державу.

- Всю?

Вважаю, що це так. Ми для них, як кістка, що застрягла в горлі. Наша історія є довшою та більш насиченою, хоча й не без труднощів. Протягом усіх цих років ми пережили багато випробувань і тепер маємо шанс стати незалежною нацією. Проте поруч є сусід, який впевнений, що все має бути інакше.

Як часто після того, як Дональд Трамп виграв президентські вибори в США, військові обговорюють можливість переговорів з Росією? А також, які можуть бути умови цих переговорів?

Якщо хтось і згадує про це, то лише на мить і в жартівливій формі. Увесь наш час витрачається на роботу та моніторинг ситуації. У нас є керівництво, яке прийматиме рішення, а ми їх реалізовуватимемо.

Перед тим, як приєднатися до четвертого батальйону 101-ої бригади, ви проходили службу в морській піхоті. Якими були ваші враження від служби до початку повномасштабного вторгнення?

З 2018 року я проходив службу в морській піхоті, у складі 140-го окремого розвідувального батальйону. Цей підрозділ щойно сформували, і багато з нас прийшли з цивільного життя, підписавши контракт. Перед початком широкомасштабної агресії ми виконували оборонні завдання на Луганському напрямку, зокрема в районі Слов'яносербська.

У 2022 році ми спостерігали за скупченням військ противника і отримували інформацію з перехоплених розмов, що давало нам уявлення про їхні плани. Іноді нам навіть здавалося, що це не може бути правдою, проте всі були в готовності. Мій підрозділ тренувався виконувати певні дії у разі агресії з боку Росії.

- Як швидко вас перекинули на Маріупольський напрямок?

Після бойових дій у районі Слов'яносербська нас направили до одного населеного пункту, де ми повинні були забезпечити прикриття для наших основних сил, які виходили на висоти — адже на той момент основні зусилля були зосереджені в низинах. Завдання було виконано, і нас викликав командир, який сказав: "Можливо, завтра хтось з вас вирушить у похід до Маріуполя". На той час місто ще не було в оточенні, але ми вже усвідомлювали, що там відбуваються серйозні події.

Я замислився: я вже мав певний досвід бойових дій зі своїм підрозділом, тож, можливо, на цей раз мені не доведеться. Але вранці мене розбудили і викликали до командира, який повідомив, що потрібно вирушати до Маріуполя, аби приєднатися до 36-ї бригади морської піхоти для виконання спільних бойових завдань.

- Ви йшли через Волноваху чи вона вже була захоплена?

Ні, Волноваха на той момент залишалася під нашим контролем. Ми обійшли це місто і дісталися до іншого населеного пункту, де отримали уточнення щодо нашого завдання: потрібно було не заходити в місто, а запобігти його захопленню. Тобто, наша мета полягала в завданні максимальних втрат противнику, зокрема, знищувати їхні танкові колони. Я дав вказівки хлопцям, і вони вирушили виконувати завдання.

Чи знаєте ви, скільки людей приблизно повинно було втрутитися, щоб запобігти оточенню Маріуполя?

Запитання дійсно цікаве, проте я не маю уявлення про масштаби. Ми були на одному з фронтів, де деякі підрозділи успішно виконували свої завдання, але супротивник значно перевершував нас за чисельністю.

В якому конкретно місці ви перебували?

Микільське, Старий Крим, Мангуш (селище, розташоване на північному заході та заході від Маріуполя - УП). Це не просто була лінія фронту; ми, як розвідники, виконували конкретні завдання – організовували засідки, проводили нальоти і перешкоджали руху колон. Наші удари були точними і завдавали значних втрат.

- Коли ви зрозуміли, що кільце навколо Маріуполя все ж закривається?

- Коли вони поперли на нас у сторону Микільського, це західніше Маріуполя. По-моєму, це був початок березня, не пам'ятаю точно, ми тоді дуже мало спали, весь час були в боях.

Де ж відбувалося замикання кільця навколо Маріуполя?

- На півночі. Вони оточували місто з південної сторони й поступово просувалися вгору до Старого Криму. Ми завдавали ударів з використанням "Джавелінів", "Енлавів" - всього, що було під рукою. Проте ворог перевершував нас у кількості техніки та піхоти приблизно в шість разів.

Ми бачили місцевих, вони запитували, чи можемо ми забрати їхніх рідних з міста. Багато людей нас підтримували, переживали, але, з іншого боку, тяжко було розуміти, що ти не можеш допомогти тим, заради кого ти взагалі служиш.

- Як ви думаєте, чому оточення Маріуполя стало настільки швидким і взагалі стало можливим?

Не можу стверджувати, що ситуація стала швидшою. Проте, на мою думку, головна мета була досягнута – противника вдалося стримати на півдні так, що він не зміг активізувати свій наступ, наприклад, у бік Запоріжжя. Наші хлопці проявили неймовірну витримку, вони справжні герої.

- Тобто Маріуполем пожертвували для порятунку інших напрямків?

Можливо, він не став жертвою, а перетворився на надійний опорний пункт, що дозволив іншим підрозділам трохи перепочити і перегрупуватися. Нашим силам необхідно було досягти визначених позицій і організувати там оборонні лінії, щоб не дати ворогу просунутися вглиб території.

- Яким чином ви потрапили до лав українських військових?

У 2014 році почалися масові акції протесту, і я усвідомив, що хочу присвятити своє життя службі в армії та захисту своєї батьківщини. Спочатку я планував стати добровольцем, але батько порадив спершу отримати освіту, а вже потім долучитися до боротьби.

- Скільки років вам було в 2014?

- 18. Я пішов у Національну академію Сухопутних військ у Львові, потім по розподілу потрапив у морську піхоту. Там у нас була належна і фізична, і тактична підготовка. Ми всі готувалися, усі знали, що воюємо з підлим ворогом, який може будь-що зробити.

Тоді, коли мені було 18 років, чи могли ви уявити, що конфлікт між Росією та Україною затягнеться на такий тривалий період?

Перед початком масштабного вторгнення Росії життя військового мало зовсім інший характер: одного дня ти міг залишатися на службі, а наступного - отримати відставку. Це часто залежало від обставин і настрою. Я тоді мріяв про те, що через десять років зумію залишитися живим і здоровим.

Зараз я очолюю батальйон, в якому є молоді хлопці, яким лише по 18 років. В їхніх жилах бурлить енергія, і вони прагнуть знань. Також у команді є ветерани, яким за 40 чи навіть 50. З загальним віком ми перебуваємо десь в межах 40 років.

Які основні принципи та правила ви дотримуєтеся в якості командира?

Головне правило полягає в тому, що, незважаючи на труднощі, ніколи не можна залишати своїх товаришів на полі бою. Важливо завжди залишатися разом. Якщо є така можливість, необхідно евакуювати всіх – це має велике значення для їхніх родин. Солдат, сержант чи офіцер повинен відчувати, що про нього піклуються, що його потреби враховуються, тоді він зможе ефективно виконувати поставлені завдання.

Ще один важливий принцип полягає в тому, що піхота на передньому краї повинна завжди мати чітке уявлення про ситуацію. Це є надзвичайно важливим. Піхотинець, якого направили на "нуль" без зрозумілого пояснення про розташування ворога та загальну обстановку, не принесе жодної користі.

Основний принцип, який має діяти в армії - збереження життя свого особового складу. Це завжди пріоритет.

Який має бути вищий пріоритет: збереження позицій чи контроль над територією?

- Якщо все сплановано розумно, то утримати ділянку місцевості, на якій ти стоїш, цілком реально. Тут не треба обирати.

- Що треба змінити в українській армії, щоби воювати ефективніше?

Безумовно, нам необхідно посилити протиповітряну оборону, бажано в обсягах, що відповідають промисловим стандартам, із виробництвом на нашій території. Крім того, варто активно розвивати наземні та повітряні безпілотники, адже людське життя не має ціни, тоді як дрон — це всього лише металевий пристрій.

Починаючи з 2022 року, значна частина бойових дій на сході розгортається у міських умовах, часто в досить великих населених пунктах. Які особливості міського бою, на вашу думку, є найбільш характерними?

- У місті є дуже багато "сліпих зон", які треба враховувати. Кожна позиція має бути розташована так, щоб противник в ідеалі не зміг до неї підійти й розпочати штурм. І, звісно ж, велику роль відіграє мінування й інженерні заходи. Певно, основна складова оборони в місті - це інженерна підготовка.

На даний момент, у 2024 році, ви займаєтеся розмінуванням вручну чи за допомогою дронів?

Якщо є така можливість, ми використовуємо дрони для мінування. У нашому розпорядженні є як наземні, так і повітряні дрони для цієї мети.

Ви вже кілька років берете участь у бойових діях на Донеччині та Луганщині. Яке ваше ставлення до цих двох областей? Яке місце вони займають у вашій долі?

- На ці регіони можна дивитися по-різному: є люди, які нас підтримують, вітаються, дякують. Є ті, хто чекають "асвабадітєлєй", "рускій мір". Перших, думаю, більшість. Ще Донеччина й Луганщина - дуже цікаві з погляду місцевості, тут багато пагорбів.

На вихідні до мене в Сєвєродонецьк завітала дружина, і з 2014 року місто стало надзвичайно привабливим. Ми навіть обдумували можливість залишитися там на тривалий час.