Любомир Зубач: Хто відправляє мерів у відставку одним рухом пера?

Асоціація міст України надіслала звернення до президента у зв'язку з тиском на органи місцевого самоврядування, повідомляє ZAXID.NET.

У різних медіа я зустрів повідомлення про розробку законопроєкту, який має на меті обмежити терміни перебування на постах міських голів. У деяких соціальних мережах помітив, як "вічні революціонери", диванні аналітики та амбітні політики в захваті від цієї ініціативи.

А й справді, ми ж маємо обмеження щодо президента, то чому його нема для міських голів? Відповідь на це питання дає курс лекцій з конституційного права зарубіжних країн, який колись мав нагоду прослухати, навчаючись на юридичному факультеті Львівського університету Франка.

Однак не будемо ускладнювати ситуацію в часи, коли панують спрощення та узагальнення. Зараз отримати відповіді можна навіть завдяки штучному інтелекту. Як кажуть, ChatGPT завжди готовий прийти на допомогу.

Отже, на мою думку, важливим є питання, в яких країнах світу існують обмеження на кількість каденцій для міських голів. Найбільше ця практика розповсюджена в країнах Латинської Америки. Серед них: Колумбія, Венесуела, Болівія, Парагвай, Уругвай, Бразилія, Аргентина та Перу – фактично всі країни Південної Америки. Наприклад, у Чилі у 2020 році відбулася значна інституційна реформа, яка заднім числом обмежила терміни повноважень мерів. В результаті 96 з 345 муніципалітетів втратили можливість балотуватися, що становить 25%. Ця реформа тепер вважається унікальною через свою абсурдність.

А Україна взагалі увійде в аннали історії, адже на сьогодні 83% міських голів працюють другий термін і всі вони будуть списані одним папірчиком, а не вибором людей. Оце "перемога"!

Де ще існують аналогічні обмеження? Філіппіни, Індонезія. Нещодавно подібні правила діяли в Росії стосовно федеральних міст. Проте, у 2021 році, з огляду на закінчення терміну повноважень мера Москви Сергія Собяніна, це обмеження було скасовано спеціально для нього. Це ще один приклад, коли авторитарні країни змінюють законодавство на користь окремих осіб.

У принципі, раз пішла така жара, може, взагалі взяти практику Китаю, де мерів не обирають, а призначає керівна і єдина партія. Я думаю, комусь така ідея сподобається.

Ви можете запитати: а що ж насправді представляє собою Євросоюз? Чому Україна прагне стати його частиною? Є кілька прикладів, але вони скоріше є винятками, ніж загальним правилом. На практиці впровадження таких прикладів часто призводить до зниження якості послуг для громадян. В більшості країн ЄС обмеження, як правило, відсутні.

На основі викладеного можна зробити кілька важливих висновків.

На жаль, наші законодавці витрачають час на безглузді ініціативи, які відображають авторитарні тенденції країн, що розвиваються. І це відбувається в умовах війни, коли вони ще й посилюють розподіл у суспільстві.

По-друге, важливо, коли існує чимало кандидатів на посаду міського голови. Саме так функціонує демократія: громадяни отримують можливість вибрати найбільш гідного, на їхню думку.

Оптимальний претендент завойовує довіру мешканців і обирається на посаду міського голови. Це має бути єдиний шлях до успіху, без штучних бар'єрів, зокрема юридичних, що створюються для суперника, якого неможливо перемогти в чесному змаганні.

У наших реаліях це відображає певний рівень відчаю та недовіри до власних можливостей серед нових політиків, які можуть бути охарактеризовані як прибічники латиноамериканського каудилізму. Вочевидь, вони мають намір розпочати свій безуспішний шлях по Україні з місцевого самоврядування. Ідеться, звісно, не лише про Львів, а про численні міста по всій країні.