Археолог підкреслив, що ми не маємо права ігнорувати події Волинської трагедії.

У інтерв'ю для РБК-Україна керівниця української команди Аліна Харламова розкриває деталі процесу ексгумації жертв Волинської трагедії на Тернопільщині. Вона пояснює, які знахідки зробили археологи та чому ці дослідження мають велике значення як для поляків, так і для українців.

Головне:

У квітні 2025 року в колишньому селі Пужники на Тернопільщині почалася перша за багато років ексгумація жертв Волинської трагедії. Це стало можливим після довгих перемовин між Україною та Польщею - всі дійшли згоди, що необхідно гідно вшанувати загиблих.

Село Пужники було засноване в XIX столітті польськими іммігрантами з Надвіслянського регіону. До початку Другої світової війни його населення перевищувало тисячу людей, здебільшого поляків. Під час війни напруженість між українським та польським населенням значно зросла. У лютому 1945 року село стало жертвою нападу, внаслідок якого загинуло приблизно 80 осіб, в основному жінок і дітей. Ті, хто залишився в живих, покинули село, але вирушили до Польщі. У 1949 році радянська влада прийняла рішення ліквідувати село, і воно зникло з українських карт.

У 2017 році Україна запровадила заборону на ексгумацію польських жертв Волинської трагедії внаслідок загострення історичних суперечок. Лише в 2024 році, після досягнення угоди між міністрами закордонних справ України та Польщі, ця заборона була скасована. Це відкриває можливість для підготовки ексгумаційних робіт у Пужниках.

Ексгумаційні роботи розпочалися 24 квітня 2025 року. Участь у них брали спільні українсько-польські команди археологів, антропологів. В травні роботи завершилися. Як все відбувалося, РБК-Україна розповіла керівниця української команди, археолог ТзОВ "Спеціалізована установа "Волинські старожитності" Аліна Харламова.

- Чому першим для проведення ексгумацій вибрали місце саме на Тернопільщині?

- Замовник робіт з ексгумації жертв на території колишнього села Пужники на Тернопільщині - фундація "Свобода і демократія". Керівник фундації Мацей Данцевич сам мав родичів в Пужниках. Тому для нього це ще й особиста історія, і йому, як і іншим полякам, було важливо дізнатися факти про своїх родичів, і перепоховати їх. Для нього це має велике значення. Він і сам збирав свідчення, історичні документи про події у Пужниках.

Більшість нащадків тих, хто був похований у братській могилі, зараз живе в Польщі. Саме село перестало існувати у 1949-му році. Ті, хто залишився в живих, переїхали.

У травні було завершено ексгумацію тіл жертв Волинської трагедії в Пужниках (зображення: Getty Images)

Яким чином виглядає ця територія тепер? Адже самого села вже не існує.

Місцевість, де раніше існувало село Пужники, є зоною, що фактично знаменує початок Прикарпаття. Тут розташовані зелені пагорби, вкриті лісами. Люди покинули ці землі давно, і свідченням колишнього життя залишилися лише фруктові сади, які й досі продовжують плодоносити.

Чому так довго не вдавалося виявити братську могилу поруч із кладовищем? Справа в тому, що на її місці виросли великі дерева. Коли почали викорчовувати ці дерева, з корінням були витягнуті і залишки людей.

Перед безпосереднім стартом ексгумацій було виконано ряд підготовчих заходів. Які саме заходи були вжиті?

По-перше, виконувались історичні дослідження та фіксувалися свідчення очевидців. Польська сторона має перелік осіб, які загинули в Пужниках, що налічує 79 людей.

Потім у родичів загиблих людей у Польщі відібрали зразки ДНК, і коли ми ексгумували останки з братської могили, то з них теж брали проби ДНК. Далі все це буде порівнюватися, і я думаю, що можна буде встановити особистість цих людей вже конкретно.

Яким чином ви особисто взяли участь у цьому процесі?

У мене вже є досвід у проведенні ексгумацій. Я працювала у Львові на вулиці Лижв'ярській, де разом з колегами займалася перепохованнями на старому кладовищі. Ми дослідили кілька тисяч поховань. Крім того, під час стажування в Литві ми займалися ексгумацією солдатів німецької армії, які загинули під час Другої світової війни.

Наш директор, історик Олексій Златогорський, дуже багато сил доклав до того, щоб отримати дозволи, дуже довго просував і відстоював тему розкопок польських поховань в Україні. Сумно, що він сам не зміг бути присутнім на ексгумації, бо зараз проходить службу у Збройних Силах. Дозвіл на проведення ексгумацій надійшов у той час, коли він уже перебував на фронті. Цей процес не можна було зупиняти, тому мені довелося очолити експедицію. Але думаю, що ми впоралися.

- Хто саме довго не видавав дозвіл на проведення ексгумацій?

Це Міністерство культури. Чому ж дозвіл затримався, я не можу сказати — це не в моїх повноваженнях.

Перед початком ексгумаційних робіт було проведено ряд пошукових заходів. Ці роботи мали місце ще у 2023 році і виконувалися спільною експедицією з України та Польщі. Головною метою було виявлення братської могили та перевірка її місцезнаходження. Із отриманої інформації стало відомо, що могила могла бути розташована поблизу старого кладовища в Пужниках, але точні координати залишалися невідомими. Проте, зусиллями команди вдалося знайти це місце і визначити, де слід проводити ексгумацію.

- Які головні результати процесу ексгумацій, який завершився у травні в Пужниках?

Під час проведення ексгумації ми виявили братську могилу, в якій знаходилися останки 42 людей. Серед них було близько 10 дітей, з яких троє були зовсім маленькими, віком до 3 років. Серед дорослих приблизно половину складали жінки, а іншу половину – чоловіки.

Спершу до цього була проведена велика підготовча робота. Збирали свідчення очевидців тих подій, вивчали історичні документи, потім велися пошукові роботи, поки врешті вдалося натрапити на край цієї братської могили. І власне саму ексгумацію провели в період наприкінці квітня - на початку травня.

Ексгумація розпочалася 24 квітня і тривала до 5 травня. Після цього ще кілька днів працювали антропологи, які займалися аналізом виявлених залишків та відбором зразків ДНК.

- Хто саме аналізував - тільки польська сторона, чи українці також були долучені?

У проекті брали участь не тільки польські експерти. З українського боку також працювали антропологи. Серед них була Клавдія Шарапова з Києва, яка активно співпрацювала з усією командою. Загалом, усі дії виконувалися спільно, без жодного розмежування між польською стороною і нашими фахівцями. Це була колективна робота над єдиним проектом.

Розподіл обов'язків, звісно, існував. Але кожен був на своєму місці, кожен виконував свою роботу і думаю, що ми працювали злагоджено, і все пройшло успішно.

В результарі проведення ексгумацій можна буде достовірно встановити імена людей (фото: надане Алыною Харламовою)

- Чи відомі результати від антропологів?

В даний момент триває підготовка звіту. На даний час можемо підтвердити те, що я вже зазначила раніше: виявлені залишки орієнтовно десяти дітей, а серед дорослих пропорція складає половину жінок і половину чоловіків. Серед них є як молоді особи, так і ті, що належать до більш старшої вікової категорії.

- Які ще деталі можна вже озвучити за результатами розкопок?

- Можемо сказати, що певна частина цих людей була католиками, римо-католиками. Бо під час розкопок виявлені рештки розаріїв: намистини від вервичок та медальйони (розарії - традиційні католицькі чотки, з якими читається молитва, - ред.).

Було виявлено також вервички – це нитяні або ланцюгові конструкції з насадженими на них намистинами, які поділяються на п'ять десятків, між якими розміщені більш крупні зерна. Вервичка не є оберегом чи прикрасою, а слугує інструментом для молитов, що сприяє концентрації та дозволяє не втрачати рахунок.

У братській могилі виявили також католицькі хрестики. Крім того, знайшли один медальйон греко-католицького походження з Почаївської лаври. Після очищення на ньому з’явилися літери латиницею. Ми висловлюємо припущення, що його могли освятити в римо-католицькому обряді пізніше.

У польської сторони були наявні списки осіб, які могли знайти вічний спокій у цій братській могилі. Чи означає це, що тепер будуть вказані конкретні імена тих, хто там похований?

- Так. Пізніше буде проведена генетична експертиза і, сподіваюся, вдасться встановити імена осіб, яких ми знайшли.

Яким чином проведення цих розкопок стало важливим для польської сторони? Офіційні представники Польщі висловили думку, що цей процес виявився надзвичайно вдалим.

- Так, поляки дуже серйозно до цього ставляться. Їм важливо, щоб їхні предки були поховані достойно. Поховані за християнськими канонами, а не були кинутими в яму. Однозначно для польської сторони це позитивна новина, що їхніх предків перепоховають. Також це важливо й для української сторони.

Для українців і поляків тема Волинської трагедії довгий час була болючим питанням. На мою думку, ми не повинні замовчувати ці події. Скажімо, ті ж воїни УПА - вони були і є нашими героями, вони носії української національної ідеї. Треба розуміти, що тоді були дуже жорстокі часи, відбувалися різні трагічні події. Від цього наше ставлення до руху УПА не зміниться. Гадаю, слід визнати, що не всі люди ідеальні, і що в нашій історії був і такий епізод.

Той факт, що подібні археологічні розкопки відбуваються, є позитивним явищем як для України, так і для Польщі. Адже чим більше ми намагаємося замовчувати певні аспекти історії, тим більше вони обростають міфами. А міфи, як відомо, стають зручним інструментом для маніпуляцій, особливо з боку Росії.

Те саме - і в інших випадках. Коли ми ексгумуємо останки німців, які гинули на наших теренах під час Другої світової - це робиться заради пам'яті родин, заради історії. Ніхто не роздуває це питання, щоб погіршити відносини з Німеччиною. Просто нам всім треба визнати такий факт історії, перепоховати цих людей і рухатися далі у наших взаємовідносинах.

Ці події мали місце 80 років тому, і тепер ми живемо в дещо іншій реальності. У нас із Польщею є спільний противник — Росія. Тому важливо об'єднувати зусилля.

Про розкопки та ексгумації жертв Волинської трагедії польська і українська сторони домовлялися протягом кількох років (фото: Getty Images)

Ці особи знайдуть вічний спочинок в Україні? Чи не планують їх транспортувати до Польщі?

- Ні, перевезені вони до Польщі не будуть. Їх перепоховають там же, у Пужниках. На мою думку, це логічно, бо ті люди все життя прожили там.

Скільки аналогічних поховань, подібних до тих, що виявлені в Пужниках, існує в Україні? Чи плануються подальші дослідження та роботи в інших регіонах та селах?

Не можу точно вказати цифру, але можу стверджувати, що подібних місць існує чимало. Це стосується Волинської, Рівненської та Тернопільської областей. Сподіваюся, що в майбутньому ми отримаємо необхідні дозволи і зможемо продовжити цю діяльність.

Чи тривають в Україні інші археологічні дослідження під час воєнного стану? Чи лише реалізуються такі важливі проекти, як ці, які здійснюються спільно з польськими колегами?

- Наразі навіть під час воєнного стану археологічні розкопки проводяться, як рятівні, так і планові. Бо працюють університети, там навчаються студенти за профільними спеціальностями. Студентам треба проходити практику. Заборони на археологічні дослідження немає. Єдина вимога - проводити їх у відносно безпечних локаціях.

У нас також є певні труднощі з кадрами, оскільки багато професійних археологів зараз служать на фронті. Проте археологічні дослідження тривають. Сподіваюся, що наші колеги повернуться після перемоги здоровими та неушкодженими.