Ми перебуваємо на межі вирішального моменту: або ж ми завершимо тиск на Росію, або Захід покаже свою непослідовність і слабкість. Інтерв'ю з Мережком.

10 травня в Києві відбулася зустріч між президентом України Володимиром Зеленським та лідерами Великобританії, Франції, Німеччини й Польщі. Ця подія підкреслила спільну позицію країн у підтримці України. Візит прем'єр-міністра Великобританії Кіра Стармера, президента Франції Еммануеля Макрона, канцлера Німеччини Фрідріха Мерца та прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска став першим спільним візитом керівників цих чотирьох держав до України.

Європейські керівники активізували тиск на кремлівського лідера, закликаючи його до погодження 30-денного режиму припинення вогню в Україні без жодних умов. Вони попередили про можливі санкції проти Росії та про збільшення підтримки для Києва у разі відмови Москви. Важливо зазначити, що президент США Дональд Трамп висловив свою підтримку європейським вимогам і готовий внести свій внесок у впровадження та моніторинг мирного процесу. Проте Володимир Путін відмовився прийняти цю мирну ініціативу.

Окрім того, маємо ще один важливий крок від європейських партнерів. У День Європи міжнародна коаліція держав офіційно підтримала створення спеціального трибуналу щодо злочину російської агресії проти України. Наступним кроком стане засідання Комітету міністрів Ради Європи, що відбудеться 13-14 травня в Люксембурзі. На ньому розпочнеться формальний процес створення спецтрибуналу. Це орган має судити політичних та військових керівників Росії, до списку яких входять 20-30 осіб, розповів урядовець ЄС. Процеси можуть бути як очні, і заочні, а підсудним може загрожувати до 30 років позбавлення волі, а в найтяжчих випадках - довічне ув'язнення. Організований ЄС спецтрибунал, який має заочно судити російських чиновників та військових за їхні дії в Україні, запрацює вже у 2026.

В ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA своїми поглядами на ці та інші актуальні теми поділився Олександр Мережко, народний депутат України та керівник парламентського Комітету з зовнішньої політики і міжпарламентського співробітництва.

Лідери Сполучених Штатів, Німеччини, Великої Британії, Франції, Польщі та України виступили з ініціативою щодо оголошення 30-денного перемир'я, яке має розпочатися 12 травня. Президент України Володимир Зеленський підкреслив, що в разі досягнення згоди про припинення вогню, Україна готова розпочати безпосередні мирні переговори з Росією. В свою чергу, Путін запропонував Україні відновити діалог у Стамбулі 15 травня. Він фактично дав зрозуміти, що Москва не має наміру приймати нову пропозицію про перемир'я, висунуту західними союзниками та Україною. Щодо реакції Трампа, вона також є, але з його публікації в соціальних мережах не можна чітко визначити, що саме його зацікавило: колективна вимога союзників України про 30 днів миру чи пропозиція Путіна повернутися до переговорів на тлі відмови від припинення вогню.

- Чесно кажучи, усе виглядає доволі передбачувано. Найважливіше те, що до Києва приїхали підтримати українців лідери Європи. Вимальовується лідерство, яке складається з найбільш потужних і економічно розвинених країн Європи. Я вважаю, це велика перемога для нас, що ми маємо підтримку цих ключових країн-лідерів. Стосовно заяви про 30-денне всеосяжне припинення вогню, то Путіну, по суті, висунули ультиматум. Він же сам полюбляє саме таку форму спілкування. А тут, знаєте, перед ним поставили дуже чіткий ультиматум. І його реакція, до речі, була абсолютно передбачуваною. Тобто, жодних сумнівів, що він саме так відреагує, як він це зробив пізно вночі, у мене не було.

У бізнесі та праві є поняття оферти -- пропозиції без застережень. Треба погоджуватись або відмовлятись: або ти приймаєш, або відкидаєш. Все. Це беззастережна оферта. Якщо ти починаєш висувати якісь застереження, зміни чи альтернативи, то це вважається відмовою від цієї оферти й поданням контроферти -- нової пропозиції. Це логіка не лише бізнесу, а й політики. Маємо чітку оферту Путіну - адресована йому, але не лише з боку України. Її висунули чотири ключові країни Європи, плюс долучився Трамп, який фактично підтримав цю ініціативу. Отже, маємо оферту від п'яти країн плюс Україна. Якщо Путін її відкидає - тобто беззастережну пропозицію щодо припинення вогню -- то мають бути жорсткі санкції, які прописані в цій заяві. Зокрема, проти тіньового флоту, енергетичного, банківського та фінансового секторів. Це вже в самій оферті.

На даний час Путін по суті відкинув цю пропозицію щодо припинення вогню. Проте зробив це у своєму звичному маніпулятивному, провокаційному стилі. Він удає, ніби не помічає пропозиції, хоча його прессекретар Пєсков визнав її наявність і сказав, що "будемо розглядати".

Тепер виникає питання про послідовність дій і довіру до Західних країн, які запропонували цю ініціативу. Путін фактично відхилив її, що означає, що повинні бути реалізовані передбачені наслідки для нього. 12 травня, відповідно до цього ультиматуму, насправді настає вирішальний момент: або буде оголошено про припинення вогню, або ж настануть наслідки за невиконання даної пропозиції. Чи не так?

Абсолютно вірно. Тепер, як кажуть, "м'яч на полі" країн-партнерів, які повинні вжити заходів: якщо Путін відхилив пропозицію, слід дотримуватися умов заяви – запроваджувати серйозні санкції та посилювати підтримку Україні. Інакше це може свідчити про непослідовність, недостатню рішучість і підрив довіри до волі Заходу. А в політичному контексті довіра є однією з основних цінностей. Щоб не підірвати свою репутацію, необхідно діяти послідовно та рішуче. Варто запроваджувати санкції, незважаючи на той пропагандистський "білий шум", який Путін наразі генерує. Це єдиний шлях уперед.

У даній ситуації всі погляди будуть спрямовані на Трампа. Однак його заява від 11 травня виявилася досить невизначеною, і з неї неясно, про що йдеться. Знову ж таки, спостерігається неясний оптимізм щодо загальної ситуації.

- На мій погляд, президент США поки що сам не знає, як реагувати. Але потрібно вимагати реакції, як і обіцяли. Путін відкинув -- отже, має бути відповідь. А далі будемо дивитись, як розвиватимуться події. Бо немає жодного сенсу вести перемовини з Путіним. Росія, а до того Радянський Союз, ніколи не знали, що таке справжні переговори. Вони їх не дотримуються. Путін не може припинити війну. Для нього це єдиний спосіб легітимації його влади. Війна й Путін стали синонімами в уявленні росіян. Він просто не здатен зупинитися.

Як ви вважаєте, чи створив цей ультиматум з боку європейських держав для Путіна важкі обставини?

Ця ситуація є для нього складною. Що найбільше лякає Путіна? Уніфікованість Заходу. І тут ми спостерігаємо єдність та рішучість. Ми це називаємо "коаліцією рішучих", і це абсолютно справедливо. Путін боїться цього, адже потенціал санкцій ще далеко не вичерпано, як з боку Європи, так і з боку Сполучених Штатів. Є ще багато чутливих аспектів, на які можна впливати. До речі, пропозиція Путіна щодо переговорів вже свідчить про його поразку. Чому так? Це вказує на зниження його амбіцій. Спочатку він прагнув вести переговори лише з США, без участі України, але тепер бачить, що навіть Трамп не проявляє інтересу. І тепер готовий до прямих переговорів з Україною.

Верховна Рада затвердила угоду, що передбачає спільний видобуток корисних копалин та створення інвестиційного фонду для відновлення України. Цей фонд буде фінансуватися за рахунок нових ліцензій на видобуток рідкісноземельних металів, мінералів, нафти та газу в країні. Угода може відкрити можливості для отримання нової військової допомоги Україні, причому Сполучені Штати зможуть зараховувати цю допомогу як внесок у фонд. Важливо зазначити, що документ не передбачає жодних боргових зобов'язань України перед США.

- Це доволі складне, але дуже важливе рішення, яке матиме позитивні наслідки - принаймні з політичної точки зору для України. Я виділяю в цій угоді кілька аспектів: правовий (що включає міжнародний і національний рівні), політичний, економічний і навіть психологічний.

З психологічної точки зору, можна сподіватися, що нова адміністрація президента Трампа зможе зміцнити зв'язки з Україною. Трамп, можливо, почне сприймати Україну не просто як віддалену країну з проблемами, а як потенційне джерело економічних вигод як для себе, так і для Сполучених Штатів.

Важливо, щоб він сприймав Україну як державу, де є американські економічні інтереси, які варто захищати. З політичної точки зору, головним результатом є те, що Україна стає стратегічно важливою для Сполучених Штатів. Це дає нам надію, що підтримка триватиме, а також слугуватиме стримуючим фактором для Путіна та російської агресії.

Це також є суттєве економічне співробітництво між нашими державами. Фонд має значний економічний потенціал, оскільки його доходи будуть вкладені в відновлення економіки України. Я переконаний, що ця угода є інструментом, який, при належному використанні, може принести Україні значну вигоду. Нам слід діяти обдумано та в своїх інтересах.

- Ви зазначили, що цей крок ставить Трампа у нову позицію щодо України -- можливо, змінює його погляд, але водночас відчувається певний скепсис щодо майбутньої співпраці між адміністрацією Трампа і Україною. Тобто, запитання залишаються?

Я б не назвав це скептицизмом. Скоріше, це реалістичний підхід. Ми повинні об’єктивно оцінювати ситуацію — вона дійсно складна. Проте ми досягли певного успіху, і я вважаю, що ратифікація цієї угоди є важливим політичним і дипломатичним кроком уперед. Зверну увагу на один із нечисленних коментарів у західних ЗМІ в останні дні. Якщо не помиляюся, в New York Times зазначили, що Україні вдалося досягти неможливого — зберегти інтерес Трампа до нашої країни. Я щиро на це сподіваюся. Крім того, варто врахувати політично-психологічний аспект — у команді Трампа зміцнилися позиції тих, хто підтримує Україну. Якщо порівняти перший варіант угоди, який був неприйнятним і суперечив нашим національним інтересам, із фінальним варіантом, який ми ратифікували, — ми бачимо значну різницю на користь України. Тепер у нас є важіль, яким потрібно користуватися обережно та дипломатично. Тому, хоча я реалізм, я також є поміркованим оптимістом. Якщо проаналізувати плюси та мінуси, загальний підсумок виглядає на користь України.

Якою мірою підписання угоди між Сполученими Штатами та Україною є несприятливим фактором для Кремля?

- Кремль і Путін серйозно побоювались підписання цієї угоди, оскільки вони зацікавлені в ізоляції України та погіршенні її відносин із США. Їхня стратегія полягає в тому, щоб залишити Україну без підтримки. Проте ситуація змінилася: Україна конструктивно підійшла до перемовин, погодившись на пропозиції Трампа щодо перемир'я. Верховна Рада ратифікувала угоду конституційною більшістю - 338 голосів, без жодного "проти" чи утримання, що показує рідкісну єдність.

Це зміцнило позицію України та спричинило зростання інтересу Трампа до неї, зокрема з економічної точки зору. Як бізнесмен, він сприймає Україну як частину своїх інтересів, що автоматично змінює її стратегічну вагу. Для Путіна це ускладнює подальшу агресію, адже тепер вона спрямована не лише проти України, а й проти інтересів США. Таким чином, Кремль опинився в ситуації, де не має чіткої відповіді на зміну обставин.

- Здається, для Трампа також дилема, яким чином тепер діяти щодо України та Росії.

Цілком вірно. Ми наближаємося до вирішальної стадії. Можливо, вже в найближчі тижні чи місяці. Ситуація така: Україна висловила готовність до припинення вогню та укладання стратегічних угод, зокрема в сфері видобутку корисних копалин. Однак, здається, що Путін не збирається зупинятися у своїй агресії та продовжить намагання нас знищити. Тут важливе питання: як відреагує Трамп? Відступ уже не є варіантом. Це не та ситуація, коли можна сказати: "Ми залишаємо Україну, вирішуйте самі". Такого більше не буде. Трамп повинен вжити заходів. Україна продемонструвала себе як надійний партнер. Ми готові до припинення вогню, але лише за умов, що Путін не зможе використати це проти нас у майбутньому.

Мова йде про забезпечення гарантій — безпеки, виживання та підтримки. Які ж кроки має зробити Трамп? Чи варто йому запроваджувати обіцяні санкції, які вже обговорюються у Конгресі? Йдеться про так звані "вторинні санкції" щодо країн, що надають допомогу Росії, а також купують її газ і нафту. Можливо, він ще не ухвалив остаточне рішення, але вже зараз можна помітити, що після підписання цієї угоди він орієнтується на зміцнення підтримки України та збільшення тиску на Росію.

- Європейський Союз ухвалив політичне рішення про створення трибуналу для притягнення Росії до відповідальності за агресію проти України. Йдеться не тільки про військових, але й про політичних лідерів. Що далі? Чого очікувати і коли?

Це рішення має величезне значення як з політичної, так і з символічної точки зору. Воно було ухвалене 9 травня, в День Європи, у Львові. Мова йде про створення спеціального трибуналу для розслідування агресії Росії проти України. Хоча юридичні деталі поки що не оприлюднені, відомо, що правовою основою стане угода між Україною та Радою Європи. Це особливо важливо, оскільки організація об'єднує 46 держав, що забезпечує безпрецедентний рівень представництва. Важливо зазначити, що за міжнародним правом, Путін, прем'єр-міністр РФ Мішустін і міністр закордонних справ Лавров мають імунітет під час виконання своїх обов'язків, що ускладнює їх негайне покарання. Проте трибунал може зібрати необхідні докази проти них. Зокрема, він також зможе переслідувати інших російських посадовців, таких як колишній міністр оборони Сергій Шойгу та командування Збройних Сил.

Це вражаючий показник, що спеціальний трибунал отримує підтримку від 42 держав, серед яких усі країни Європейського Союзу, за винятком Угорщини та Словаччини, а також більшість членів G7, за винятком США, які вирішили не підтримувати ініціативу. Додатково до цього, підтримку висловили Австралія, Швейцарія, Норвегія, Коста-Ріка та Гватемала.

Наступним кроком має стати офіційне звернення президента України Володимира Зеленського із проханням заснувати трибунал. Очікується, що його буде передано генсеку Ради Європи на засіданні 13-14 травня. Після цього комітет міністрів РЄ має офіційно запустити процес. Очікується, що трибунал буде розташований у Гаазі -- це логічно, адже саме там зосереджені ключові міжнародні судові інституції. Можна проводити паралелі з Нюрнберзьким процесом. Уже є натяки на структуру, яка формується -- зокрема в резолюціях ПАРЄ. Важливо, що трибунал буде тісно пов'язаний із Міжнародним кримінальним судом. Це буде довгий, але невідворотний процес. І краще їм зараз зробити висновки -- інакше покарання буде неминуче й заслужене.

- Ще одна важлива подія. Лідери Франції та Польщі підписали договір про дружбу, який суттєво розширює оборонну співпрацю між цими країнами. Це е сигнал Путіну, так і адміністрації Трампа, що Європа готова до власної оборонної інтеграції.

Отже, ми спостерігаємо за розвитком внутрішньої інтеграції в Європі, що заслуговує на позитивну оцінку. Це зміцнює загальну безпеку континенту. Франція, Польща та Німеччина виступають основними учасниками цього процесу. Хоча Велика Британія офіційно не є частиною ЄС, вона все ще грає важливу роль як союзник.

Польща та Франція мають багатий історичний спадок спільних зв'язків. Варто нагадати, що Франція стала на захист Польщі під час Другої світової війни. Ця близька взаємодія підкреслює важливість принципу європейської безпеки: жодна країна не повинна залишатися на самоті перед загрозою агресії.

Польща, виступаючи в ролі "фронтової країни", чітко усвідомлює небезпеку, що виходить від Росії, тому укріплення оборонного альянсу з Францією є цілком обґрунтованим рішенням. Україні варто підтримати цю ініціативу. Обидві держави є нашими союзниками та важливими партнерами.

Чи може це відкрити шлях до появи нових форматів співпраці в сфері оборони в Європі?

Безумовно. Проте для України найважливіше - залишатися на шляху до НАТО, оскільки це наш стратегічний напрямок. Водночас, ми повинні бути реалістами. Іноді головний гарант безпеки - США, може не виконувати свої функції в повному обсязі. Тому виникає потреба в додаткових механізмах. Ці нові формати не повинні суперечити або замінювати НАТО, а навпаки - зміцнювати європейську безпеку. Ідея стратегічної автономії, яку раніше висловлював Макрон, вже не здається такою віддаленою. Європа повинна бути готова брати на себе відповідальність за свою безпеку, включаючи збільшення військових витрат. Трамп правий у цьому: потрібно покладатися не лише на союзників, а й на власні сили.