Пройшло 13 років з моменту, коли відійшов у вічність видатний артист Богдан Ступка.

Еспресо згадує про видатного українця, який залишив яскравий слід у пам'яті своїх прихильників.

Богдана Ступку згадують як видатного актора, Героя України, лауреата премії імені Шевченка та керівника Національного академічного театру імені Франка. Протягом своєї кар'єри він взяв участь у більш ніж 90 фільмах.

Богдан Сильвестрович з'явився на світ 27 серпня 1941 року в селищі Куликів, неподалік Львова, в часи, коли ця територія була під німецькою окупацією.

Спогади про війну глибоко вкоренилися в його свідомості: "Я не люблю війну, оскільки з раннього дитинства відчуваю страх перед пострілами. Мені було всього три роки, але ці моменти залишили яскравий слід у пам'яті. Пам'ятаю, як німецькі солдати дарували дітям шоколад, і як вони попереджали: 'Скоро почнеться бій, тікайте з будинків.' Цей страх переслідував мене протягом всього життя. Іноді він змушував мене вступати в конфлікти, навіть проти значно більших за мене людей. Можливо, саме через цей страх я вирішив зайнятися кіно. Адже в світі кіно завжди можна сховатися – це не ти, а хтось інший".

Батько Сильвестр Дмитрович виконував партії в хорі Львівського оперного театру, а дядько матері був солістом цього ж театру, в той час як тітка виконувала обов'язки головного концертмейстера.

Як колись пригадував Ступка, вперше бажання виступати з великої сцени з'явилось в нього не в театрі, а під час новорічного концерту в школі, де він в 10 років зіграв Діда Мороза. Актор зізнався, що від тієї миті в нього залишились теплі почуття. "Напевно, сподобалось лицедіяти",- розповідав він.

Почавши навчання в 37-й школі Львова (тепер відома як Львівська лінгвістична гімназія), я продовжив свою освіту в 28-й середній школі з восьмого класу до моменту випуску.

У школі Богдан Ступка завів дружбу з Романом Лемехою, заслуженим артистом та першим диктором Західної України, який вже, на жаль, покинув цей світ. Вони разом навчалися за однією партою з 1 по 10 клас. Обидва вперше відчули закоханість у одну й ту ж дівчину.

"Ми обоє захопилися Любою і, не знаючи, як вийти з цієї ситуації, навіть протягом двох днів не спілкувалися. Але виявилося, що вона була розумнішою за нас. Як мовиться: 'пішла від Романа і Богдана й обрала Івана', - згадував Лемеха."

Після завершення навчання в школі я планував подати документи на хімічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, проте не зумів скласти іспити. В результаті, я вирішив вступити на заочну форму навчання на філологічному факультеті.

У 1961 році завершив навчання в акторській студії при Львівському академічному драматичному театрі імені Марії Заньковецької, де віддав 17 років свого життя. У 1978 році він перейшов до Київського академічного драматичного театру імені Івана Франка. За свою кар'єру виконав понад 50 різних ролей, серед яких були такі знакові персонажі, як Король Лір у однойменній п'єсі Шекспіра, Микола Задорожний з "Украденого щастя" та цар Едіп.

Дебютував Богдан Ступка у кіно в фільмі Юрія Іллєнка "Білий птах з чорною ознакою", роллю бійця УПА Ореста Дзвонаря у 1971 році. Хоча роль у радянському кіно була, звісно, негативною, однак у виконанні Ступки персонаж примушував співпереживати. Робота отримала 4 престижні нагороди міжнародних конкурсів і поклала успішний початок його кар'єрі в кіно. Поміж інших ролей, запам'ятався тим, що втілив на екрані багатьох історичних постатей, наприклад трьох гетьманів - Хмельницького, Мазепу та Брюховецького.

Богданові Ступці не подобався пафос та офіціоз, любив "людське" спілкування.

Богдан не був типовим "шнапс-патріотом" і ніколи не траплялося бачити його в стані сп'яніння, хоча він із задоволенням спілкувався з багатьма, які згодом стали відомими особами. Після випитої чарки він завжди радо обіймав усіх і дарував подарунки, - згадував Роман Лемеха.

Окрім українських фільмів, грав у польських стрічках "Вогнем і мечем", "Коли сонце було богом", "Серце в долоні". За роль в останньому фільмі - імператора марка Аврелія - в листопаді 2008 року Богдана Ступку визнали найкращим актором на міжнародному кінофестивалі Римі.

Грав Ступка і в багатьох російських фільмах. Злкрема в 2007 році виконав головну роль у неоднозначно сприйнятому російському фільмі Володимира Бортка "Тарас Бульба", прем'єра якого відбулась у 2009-му.

Тоді український актор сказав, що не розуміє, де у фільмі Бортка можна угледіти росіян - "адже тоді й Росії ще не існувало!"

"У кожного свої спогади та враження. Я можу лише зазначити, що як у книзі, так і у фільмі йдеться про Київську Русь. Це ж п'ятнадцяте століття! Тоді ще не було такої країни, як Росія. Я не розумію, де в 'Тарасі Бульбі' можна побачити росіян... Загалом, я не вважаю цей фільм ідеологічним", - поділився він.

Богдан Ступка в образі Тараса Бульби, зображення: з публічних ресурсів.

На театральній арені він залишив яскравий слід, зігравши ролі Річарда ІІІ та Короля Ліра з творів Шекспіра, а також царя Едипа, молочника Тев'є та багатьох інших персонажів.

З 2001 року до своїх останніх днів він обіймав посаду художнього керівника Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка в Києві. Крім того, у період з 2006 по 2010 рік він також виконував обов'язки художнього керівника акторського курсу в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого.

З 2002 року реалізовано нову ініціативу Богдана Сильвестровича – експериментальний проект "Театр у фойє". Цей інноваційний театральний простір відкрив для глядачів нові горизонти у сприйнятті театру Франка. Завдяки його зусиллям також було засновано Камерну сцену, названу на честь Данченка.

Видатний актор спробував свої сили в політичній сфері. У період з 1999 по 2001 рік він обіймав посаду міністра культури та мистецтв України в уряді Віктора Ющенка. Сам актор жартував, називаючи свою не надто тривалу діяльність на цій посаді "міністром оборони культури".

"Приходжу до театру на звичайну репетицію, і відчуваю якусь напругу серед інших акторів - чомусь вони вирішили, що тепер до мене треба ставитися якось особливо", - без особливої радості згадував Ступка недовгий період своєї роботи в міністерстві.

Попри відданість роботі, Богдан Ступка був взірцевим сім'янином. Усе життя він прожив з однією жінкою - Ларисою Корнієнко. Неодноразово він наголошував, що, якби не вона, можливо, й не був тим, ким став.

Життя актора завершилося в київській лікарні "Феофанія", де він провів останні чотири місяці свого життя. За півтора року до цього в Німеччині йому була проведена операція на серці.

За словами Богдана Ступки, він мріяв покинути цей світ в один день зі своєю матір'ю Марією Ступкою, яка відійшла в інший світ в ніч з 23 на 24 липня 2007 року. Проте його відхід настав о 6:45 22 липня 2012 року, після тривалої боротьби з хворобою. Причиною його смерті став серцевий напад на фоні хронічного раку кісток.

Церемонія прощання з актором відбулася 24 липня в театрі імені Івана Франка. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

У рідному селі Куликові на честь Богдана Ступки було відкрито Народний дім. Перед його входом встановлено погруддя актора, яке з'явилося тут у 2017 році. Всередині закладу розташований музей-світлиця, де представлені особисті речі та фотографії родини митця.

Богдан Сильвестрович вважається справжнім елегантом, який мав пристрасть до метеликів. Уроки шляхетності, які він впроваджував у своєму житті, він отримав від батька. Це також відображається у його захопленні капелюхами — вдома він зібрав вражаючу колекцію. Тут представлені три з його улюблених капелюхів, а також фотографія, на якій він зображений у одному з них, придбаному під час гастролей у Нью-Йорку, - поділилася засновниця музею Ступки Ірина Цюпка. Серед виставлених експонатів є також портрет Ступки, створений художником Юрієм Журавлем.

Виконуй свою справу з відданістю та щирістю — і успіх обов'язково знайде тебе. Проте це не означає, що багатство впаде на тебе вже завтра.

Я вчу молодих людей, як себе морально поводити в житті. Я не вчу їх грати, тому що цього навчити неможливо. Я вчу, як їм бути, працювати, зрештою, жити.

Все наше існування — це безперервна імпровізація, отже, все, що ми переживаємо, можна порівняти з джазом.

Якщо ти вважаєш, що кожен твій рух на сцені - це шедевр, то це може призвести до великої проблеми! Лише сумніви сприяють розвитку.